Смутно буває, коли хто-небудь робить дурість. Та раз. Та іншої. А потім уже всі, пізно розумніти.
Молода ворона була дочкою старої й мудрої ворони. Але скільки й чому не вчила мати свою дочку, та нічого не запам'ятовувала. Начебто вітер видував з голови молодої ворони всі материнські ради.
Найбільше молода ворона любила прилітати на морський берег. Сюди хвилі викидали й сріблистих рибок, і маленьких крабів, і волосатих черв'яків, і всякі черепашки, і багато всього іншого, що можна склювати. Та вона подовгу ходила по берегу й скльовувала ненаситно усе, що попадалося.
Особливо молодий вороні подобалася водорість, яку збирали, варили і ялини люди. Ну, люди - зрозуміло, вони різні рослини їдять. А їй, вороні, навіщо? Але вона щодня їла їх, і так багато, немов прагла, щоб людям нічого не залишилося. Та правда, якось не стало на березі мокрих водоростей. Вона прийнялася клювати сухі. Та подавилася. Дихати вже не може.
Побачила стара ворона, що з її дочкою скоїлося ихо. Прилетіла до неї, навколо бігає, а допомогти не може - задихається молода ворона. Та загинула б, якщо б поруч не опинилася вертиголовка - пташка маленька, але вміла. Вона багатьох лікує. Та молодій вороні прочистила горло.
Видалося б, тепер молода ворона повинна поводитися обережніше, розумніше. Але куди там! Вона знову клювала що потрапило. Жадібно, квапливо, немов у неї хто збирався відняти краба або черв'яка.
Одного разу серед мокрих, тільки що викинутих волною водоростей вона помітила більшу синювату черепашку. Це була мідія. Мідії, звичайно, ніяк не хотілося залишатися на березі. Їй би у море, на дно так глибже. А отут водорості з усіх боків обплутали. Та стала вона вибиратися з них важко, незграбно. Вибереться небагато, відпочине й знову вибирається. Але ось утомилася вкрай і води свіжої не вистачає - вона розкрила стулки. Сподівалася, що, може, яка хвиля підкотиться ближче й обхлюпне її.
У цей момент і підскочила до неї молода ворона. Побачила між стулок біле пружне тіло черепашки. Ох, як це смачно - проковтнути її! Дзьобом - тюк...
Та отут - у мить! - мідія звела свої стулки й так стисла їх, так прищемила дзьоб молодій вороні, що тієї - не крикнути, не дохнути. Тільки головою запекло мотає, щоб отшвирнуть мідію. Але ні, черепашка мертвої хваткою вчепилася. Спробувала молода ворона лабетами стягнути її зі свого дзьоба. Ні, очевидно, більший біль заподіяла мідії, і та розв'язала: загину разом з вороною, але не вибачу.
Так вони й загинули.