Зустрілися одного разу пташка й лиса, поговорили один з одним, подумали й розв'язали засіяти пшеницею невелике поле.
- Ти, - говорить лисиця, - дістань насінь, а я буду сіяти. Пташка погодилася, злітала на один селянський двір, злітала на іншій, побродила навколо комор і набрала насінь.
- Тепер ступай на поле й цей, - сказала вона лисиці. - Семена я дістала.
- Немає - відповіла їй лисиця, - сіяти я не вмію. Посій вуж ти цього разу, зате я буду косити й збирати врожай.
Узялася пташка за роботу й на превелику силу застромила зерна одне за іншим у землю.
Насіння були гарні. Незабаром з'явилися сходи. Коли пшениця виколосилася й дозріла, птах відправився до лисиці.
- Ти обіцяла скосити пшеницю й зібрати врожай - сказала вона. - Ні, - відповіла лисиця, - косити я не вмію. Скоси вуж ти, зате я одна
Потім буду молотити.
- Як же так? - здивувалася пташка. - Ти адже обіцяла! Робити, однак, нема чого, довелося пташці самої збирати врожай. Прилетіла вона на поле й дзьобом - Кеп! Кеп! кеп! - зірвала по колоскові всю пшеницю й погодила у снопи.
- Ну ось, - говорить вона лисиці, - я скосила пшеницю. Тепер ти, лисиця, молоти.
- Ні, - відповіла їй лисиця. - Молотити я теж не вмію. Молоти ти, зате я буду ділити врожай.
Довелося пташці змолотити всю пшеницю. Коли робота була закінчена, вона склала у одну купу полову, а у іншу насипала зерна.
- Що ж, - говорить лисиця, - ти добре попрацювала. Тепер я розділю врожай. Нехай буде так: побери собі полову, а я поберу зерно.
- Як так? - возмущенно викликнула пташка. - Навіщо мені потрібна полова? Я стільки трудилася й тепер залишуся ні із чим? Це несправедливо. Давай звернемося до судді, нехай він розв'яже, як потрібно розділити цю пшеницю.
- Добре, я згодна, - сказала лисиця, - звернемося до судді. Сходь і приведи у судді великого старого гусака.
Лисиця розв'язала: якщо суддею буде великий старий гусак, вона виявиться у подвійній вигоді, тому що з'їсть і пшеницю, і гусака.
Відправилася пташка на пошуки гусака й побачила по дорозі комашку. Прагла склювати її, так та заблагала:
- Не їж мене. Може бути, я тобі на що-небудь придамся! Пташка сказала:
- На що ти можеш придатися? Краще мені з'їсти тебе, тому що я
Голодна, а летіти мені далеко, у село.
- А навіщо ти летиш у село? - поцікавилася комашка.
- Прагну покликати у судді гусака, я звужуся з лисицею через урожай пшениці. Комашка сказала:
- Нізащо не клич у судді гусака, а то справа скінчиться погано й для гусака,
І для тебе. Поклич краще мисливський собаку, який лежить на краю поля, бачиш, там, унизу.
Пташка подумала й сказала:
- Але ж ти права, комашка. Ось уже не думала, що ти зможеш послужити мені таку добру службу - дати гарну пораду! Спасибі тобі!
Поспішила пташка до собаки, але, підлетівши до неї, побачила, що та зовсім охляла й хвора. Усе-таки пташка запитала її:
- Послухай, кума, не пішла б ти до мене у судді? Я звужуся з лисицею через урожай пшениці.
- Ніяк не можу, кума, - відповіла їй собака. - Ти ж бачиш, у якому я стані. Але ось що я скажу тобі: якби ти нагодувала мене жирною солянкою з м'ясом, щоб у мене трошки додалося сил, так якби змазала мені шкіру маслиновим маслом, щоб вона стала гнучкою й м'якої, як колись, тоді б я пішла у судді й розсудила вас.
- Ну, це простіше простого, - повеселівши, відповіла пташка. - Більше тобі нічого не потрібно? Немає? Тоді ступай за мною.
Відправилися вони у шлях. Ідуть повз поле й бачать: працюють у поле хазяїн і чотири батраки. Хазяїн говорить дружині:
- Дружина, уже полудень, пора нам обідати. Пішла дружина за обідом. Удома у неї була приготовлена жирна солянка: капуста з м'ясом, підсмаженим на вершковому маслі. Поставила вона миску із солянкою собі на голову, побрала за руку
Маленького сину й пішла назад. Побачила їхня пташка й говорить собаці:
- Сховайся тут за кущами. А вуж я постараюся дістати тобі те, що ти просила.
Сховався собака, а пташка опустилася на землю перед дитиною й прийнялася стрибати довкола нього.
- Ой, мама, подивися, яка пташка! - закричало маля й побігло за нею. А пташка не летить: скакає навколо, і ніяк хлопчаті її не піймати.
Матері здалося, що у пташки зламане крабоце й вона не може полетіти.
- Почекай, - сказала вона хлопчикові. - Зараз мама тобі її піймає. Поставила жінка миску на землю й зайнялася пташкою. Але пташка їй у
Руки не дається, тікає убік, а сама робить знак собаці, щоб та ухвалювалася за їжу. Коли пташка побачила, що собака усе з'їла й уже вилизує посудину, вона спурхнула й полетіла.
Повернулася жінка, прагла побрати миску, а солянки-те й згадки нема: усе собаки з'їв.
Говорить собака пташці:
- Ось і прекрасно, я дуже задоволена - тепер у мене сили додалося! Дістала б ти мені ще маслинового масла, щоб змазати шкіру.
- Це теж дуже просто, - задерикувато й весело відповіла пташка. - Ступай за мною.
Прийшли вони на маслоробню й бачать: розташувалися там на відпочинок селяни, а біля них лежать бурдюки з маслиновим маслом. Селяни прийшли здалеку й у полуденну годину прилягли відпочити й поспати у тіні дерев. Тільки один з них не спав і сторожив масло.
Пташка спурхнула й села прямо на бурдюк. Селянин, що сторожив
Масло, побрав камінчик і кинув у неї. А вона ні з місця, тільки крабоцями поворухнула. Пфиу! Полетів у пташку другий камінчик, але вона знову ледве поворухнулася. Тоді селянин побрав камінь завбільшки з кулака й жбурнув його з досади що було сил. Але камінь потрапив не у пташку, а у бурдюк, пробив його, і масло полилося на землю.
- Вставайте, хлопці! - крикнув він товаришам. - У нас порвав один бурдюк!
Усе підхопилися, стали охати так ойкати, зібрали абияк залишки масла, потім, розсерджені, побрали інші бурдюки й пішли.
- Біжи скоріше сюди, - покликала пташка собаку, - масла я тобі знайшла досить.
Підбіг собака, вивалялася як випливає у маслиновому маслі, і шкіра у неї стала гнучкою й м'якої, а вовна заблищала.
- Ось тепер, пташка, якщо прагнеш, я буду вашим суддею, - сказав собака.
Побрала пташка мішок, посадила туди собаку й пішла з ним у гори, до перевалу, туди, де у неї була призначена зустріч із лисицею.
- Лисиця! - закричала вона. - Де ти? Я принесла гусака, він буде нас судити. Підійди ближче.
Здалася із заростей лиса, розглянула мішок і зміркувала, що там зовсім не гусак.
- Щось великий твій гусак, та й спина у гусака більша й кругла, а не така, як у твого приятеля у мішку. Не можу я підійти ближче.
Не встигнула лиса це сказати, як пташка розв'язала мішок, звідти вискочив собака й кинувся прямо на лисицю. Стала лиса метатися по заростях, а собака за нею. Довго вони так бігали, і лисиця ледве було не вшила від
Собаки, сховавшись у норі між коріннями старого дуба, але собака приловчився й схопила її за хвіст. Лисиця тягне хвіст до себе, а собака - до себе, лисиця його смикає, і собаки смикає, нарешті хвіст відірвався. А лисиця сховалася у норі.
Собака віддав лисий хвіст пташці й сказала:
- Хвіст я їй відірвала, а сама крутійка урятувалася. Але ти тепер спокійно забирай усю пшеницю, лиса більше слова тобі сказати не посміє.