Бродив одного разу по горах вовк. Три дні вже нічого не їв, зовсім оголодал, боки ввалилися, ледве хвіст по землі волочить. Раптом бачить, на галявинці у підніжжя гори - ослик. Зібрав він останні сили й потрусив туди.
Сіренький ослик мирно пасся, пощипуючи травичку.
Повезло мені! - подумав вовк. - Який відгодований молоденький ослик! Підбіг до осла й говорить:
- Здраствуй, дорогою осів! Як я радий тебе бачити!
- Здраствуй, гірський вовк, - чинно відповів ослик.- Дуже приємно зустріти з тобою!
- Як ти забрів сюди? - здивувався вовк. - Щось раніше я тебе тут не бачив.
- Я із села. Пішов погуляти, ось і опинився тут. Дуже вже соковита травичка на цій галявині.
- Добре, що ти сюди подарував! Я адже просто вмираю з голоду. Зараз я тебе знімання!
- Що ти, гірський вовк! Не їж мене! - злякався ослик і у страху позадкував від вовка.
- Ні, знімання!
- Не їж, прошу тебе! - заблагав ослик.
- Ти прагнеш, щоб я з голоду вмер? Я вже цілих три дні нічого не їв! Тоді ослик пустився на хитрість.
- Як мені жалко тебе, гірський вовк!
- Звичайно, жалко. Ось ця інша справа. Такого голодного вовка ти бачиш перший раз у житті!
- Та зараз ти голодний, а з'їж мене, такого маленького, знову скоро проголодаешься - так і будеш нишпорити по горах так хащам, щоб знову добути собі їжу.
- Так, ти правий, у нас, вовків, важке життя, - насупився вовк.
- А я адже знаю, як добути тобі їжі на цілий рік!
- Невже! - зрадів вовк. - Розкажи скоріше, поки я тебе не з'їв.
- Не тільки розповім, я навіть відвезу тебе на те місце, де пасеться ціла череда овець із нашого села. Якби ти їх бачив! Які жирні вівці! А скільки у них ягнят! За день не перечтешь! Яке у ягнят м'ясо - соковите, смачне, ароматне! Дуже раджу спробувати. Не пошкодуєш. Їжі вистачить на цілий рік, шановний вовк!
Вовк облизнувся. Йому сподобався оповідання ослика про череду тваринних овець із ягнятами. Ще приємніше було, що ослик назвав його шановним вовком. Дотепер ніхто не звертався до вовка так шанобливо. Та якщо вже говорити відверто, вовкові не терпілося проїхатися верхи на ослу.
З поважним виглядом вовк відповів:
- Добре, я згодний. Вези мене до череди. Тільки обережно, не скакай по горах як недоумок. Я не люблю, коли трясе.
- Що ти, шановний вовк! Поїдеш, як на пуховій перині.
Вовк видерся на спину осла, ухопився передніми лабетами за ослині вуха, як за поводи, і вони поїхали.
Ослик іде рівним шажком, пні й купини обходить, через камені й сухі гілки обережно переступає й час від часу чемно вовка запитує:
- Як ти себе почуваєш, шановний вовк? Не чи трясе? чи Зручно тобі сидіти?
- Зручно! - відповідає вовк. - Дивися й далі вези як випливає, а то я розсерджуся.
- Так що ти, шановний вовк! Я так намагаюся. Сидить вовк на ослу так зрідка ослика те за одне, то за інше вухо смикає - начебто править. Вовк бачив, як на гірських дорогах вершники правлять кіньми.
А ослик тим часом згорнув з гірської стежки на дорогу до села.
- Щось довго ми їдемо, осів, - пробормотів вовк. - Невміч мені. Їсти прагну!
- Ще хвилин п'ять, і ми на місці! - відгукнувся ослик. - Я можу й швидше бігти!
Та він із усіх ніг помчався до села.
А собаки зачули вовка так як загавкають. Негайно з будинків вискочили люди, і що ж бачать?
Осів що є сили несеться по вулиці, реве голосним голосом, а на ньому вовк верхи сидить!
- Вовк, вовк! - кричать люди. - Ловите його! Хто лопату схопив, хто ціпок, хто граблі.
- Ловите вовка! - кричать. - Ось він, лиходій! Скільки у нас овець перетаскав, а тепер прагне осла з'їсти!
Злякався вовк, зстрибнув на дорогу й із усіх ніг кинувся ладь від села.
Довго біг він, поки затих шум погоні. Нарешті зупинився дух перевести. Лежить, важко дихає й думає:
Усе у мене у рідні були скромні. Дід не величався, на ослах верхи не їздив; усе життя пішки проходив і не скаржився. Батько полював на овець, а про те, щоб на ослу проїхатися, і не помишлял. А я разважничался, на осла сів, за вуха смикав, вершника із себе зображував! Через цей ледве не вигин! Сам винуватий. Буде мені наука іншим разом. Ніколи більше не сяду верхи на осла...