Давним-давно жили у селі селянин із дружиною. Та був у них один-єдиний син.
Коли синові прийшла настав час одружитися, батьки порадили йому вибрати наречену у рідному селі. Юнак перебрав у розумі всіх сільських дівчат, але підходящої нареченої не знайшов. Робити нема чого, довелося батькам дозволити йому шукати собі наречену, де прагне.
Зрадів син, що батьки не неволять його з вибором, і відправився у місто. Там жив кравець, старий друг його батька. Прийшов юнак до кравця й говорить:
- Надумав я одружитися. Жодна дівчина у нашому селі мені не по душі. Ось я й розв'язав прийти до вас. Може бути, ви, добрий друг мого батька, допоможете мені знайти найкращу дівчину на світі?
Кравець подумав і сказав:
- Чув я, що у одному селі живе дуже гарна дівчина. Так погано те, що вона у батька єдина дочка, інших дітей ні, а дружина у нього недавно вмерла. Тому батько навіть чути про наречених не прагне й сватів у будинок не пускає.
Юнак відповів:
- Це нічого, що сватів не пускає, з батьком я справу влагоджу, аби тільки дівчина була гарна.
Тоді кравець сказав:
- Завтра у нас базарний день, і її батько напевно прийде у місто. Юнак повернувся додому, а ранком устав затемна й знову відправився до
Кравцю прямо у його майстерню на базарній площі. Кравець уже сидів за роботою. Він налив гостеві чашку кава, а коли у юрбі з'явився високий сивий селянин, показав його юнакові. Той добре розглянув батька дівчини й залишився задоволений. Одяг у старого була чиста, а латки пришиті акуратно й, як видне, з більшим старанням.
Після обіду селяни стали роз'їжджатися з базару. Пішов додому й батько дівчини зі своїми односільчанами. Юнак розпрощався із кравцем і відправився слідом за ними. На підлогу дорозі до села він нагнав їх, привітався, побажав усім доброго шляху. Далі вони пішли разом. Юнак весело бовтав і жартував з молодими хлопцями.
Дорога піднімалася у гору. На перевалі їм довелося підніматися нагору по крутій кам'янистій стежці. Батькові дівчини було важко йти, і юнак намагався йому допомогти. Він ішов спереду й простягав руку щораз, коли старому потрібно було піднятися на крутий уступ. Так у нього з'явилася можливість заговорити з батьком дівчини. Він жартівливо сказав:
- Батько, а чому б вам не витратити зайвий гріш і не купити коня? З конем легше долати підйоми. Дуже здивувався старий:
- Що ти говориш, синок? Хіба можна за гріш купити коня?
- Треба ж! - незворушно відповів юнак і пішов далі. - А я Та не знав. Виявляється, не можна за гріш купити коня.
Коли вони підійшли до села, юнак, глянувши на зелені поля озимих, запитав:
- Батько, а у вас у селі хто-небудь уже косив озимі? Старий ще більше здивувався й відповів, небагато дратуючись:
- Про що ти запитуєш, синок? Хто ж косить озимі, коли вони ледь зійшли?
Юнак відповів так само спокійно й незворушно:
- Ось воно що! А я Та не знав. Не можна, виявляється, косити озимі, коли вони ледь зійшли.
Направилися вони далі. Юнак розважав батька дівчини розмовою, а коли селяни прийшли у село й стали розходитися по вуличках і стежкам до своїх будинків, юнак проводив старого до самих воріт.
Спускалися сутінки, а у горах темніє швидко. Юнак встигнув розповісти старому, що йде у сусіднє село, і тепер, коли він став шанобливо прощатися, старий запропонував:
-Смеркне, сьогодні вже не варто йти далі, залишайся у мене ночувати, а ранком піднімешся раніше й відправишся у шлях.
Тільки цього юнак і домагався. Він і у село-те прийшов, щоб потрапити у будинок до старого, і усе у нього вийшло, як він праг, Тепер йому залишалося виконати свій намір - побачити дівчину, довідатися, чи гарна вона робітниця й чи розумна вона.
Старий селянин з гостем увійшли у чисто прибрану кімнату. У будинку панував повний порядок. Мабуть, дівчина гарна господарка, - подумав юнак. Незабаром він помітив її у вікні - дівчина саме вийшла у двір за дровами. Вона був струнка й дуже гарна, але, видне, недавно поранила ногу, тому що одна ступня у неї була перев'язана й дівчина кульгала. Юнак подумав: Якщо вона ще й розумна, одружуся! Та він сказав старому:
- Батько, у такому прекрасному будинку, як ваш, міг би поселитися король, так ось лихо:
Труба-те у вогнища крива!
Дівчина у цей час перебувала за дверима, Не чекаючи відповіді батька, вона сказала;- Неважливо, що труба крива, ішов би дим прямо! Юнак відразу зміркував, що дівчина недурна.
Але старий селянин не розбирався у тонкощах бесіди й розсердився на дочку. Він вийшов за двері, велів їй спекти хліба й приготувати вечерю, а потім став докоряти: навіщо вступила у розмову із чужою людиною, та ще з таким дурачком.
- Усю дорогу він бовтав дурості, - гарчав селянин. - Коли ми йшли через перевал, запитав, чому б мені не витратитися й не купити за гріш коня. Коли підійшли до села, став запитувати, не чи косять селяни озимі, а озимі тільки зійшли. Тепер говорить, що труба у вогнища покосилася. Де ж вона покосилася? Труба пряма!
- Ні, - посміхнулася дівчина, - це не дурості. Не про кін він тебе запитував, коня за гріш не купиш, а про ціпок. Тобі важко лазити у гору, а якби ти побрав із собою посохнув, було б легше. Та про озимі він запитав неспроста. Ти сам знаєш, що у голодний рік наші селяни об'їдають по весні озимі, як тільки зійдуть втечі. Крива труба у вогнища - теж не дурість. Просто він пожартував треба мною, я адже кульгаю.
Юнак чула їхня розмова й розв'язала завтра ж ранком посвататися до дівчини.
Повернувся у кімнату старий, повечеряли вони й лягли спати. Рано ранком юнак устав, подякував хазяїнові за нічліг і зібрався у дорогу. Старий проводив його до воріт, але юнак, замість того щоб розпрощатися, раптом говорить;- Тільки потім я до вас у будинок прийшов, щоб назвати вас тестем, а вашу дочку дружиною.
Старий постояв, подумав небагато й пішов у будинок запитувати дочка, як бути.
- Якщо ти не видаси мене за нього, я взагалі заміж не піду, - відповіла дочка.
Старий знову відправився до воріт і повідомив юнака про згоду дочки. Задоволений, юнак повернувся додому й розповів батькам про свій вибір. Через якийсь час батько нареченого й говорить дружині:
- Настав час готовити подарунок нареченій. Пошлемо їй великий здобний крендель і бурдюк з медом. А у крендель запечи дванадцять золотих монет.
Мати нареченого спекла крендель, налила повний бурдюк меду й із цими подарунками спорядила у дорогу працівника. А наречений його напутствовал:
- Передай від мене уклін майбутньому тестеві й скажи йому так: Наречений бажає вам міцного здоров'я й говорить: повний місяць, дванадцять місяців, цапеня на ніжках скакає. Відправився працівник у село нареченої. По дорозі присів закусити, поїв кукурудзяного хліба із бринзою, так не стримався, відламав шматок від здобного кренделя й надпив з бурдюка меду. Коли жував крендель, попалися йому на зуб дві золоті монети. Працівник сховав їх у гаманець, а господарку у думках вилаяв за те, що не вміє хліб пекти, кидає у тісто монети, - він ледве було зуби не зламав.
До вечора працівник прийшов у будинок нареченої й передав старому селянинові подарунок і привіт від нареченого. Старий не зрозумів, що йому праг сказати наречений. Він став проклинати себе за те, що обіцяв дочку такому дурачку, і ремствувати на лиху долю дочки, але тямуща дівчина відразу усе зрозуміла. Вона нагодувала й напоїла працівника, а ранком проводила його словами:
- Передай від мене уклін нареченому й скажи йому: Наречена бажає всім вам доброго здоров'я й говорить: збитковий місяць, десять місяців, цапеня впало на коліна, але не засмучуй куріпку, не вбивай змію.
Працівник повернувся додому й передав хазяям слова нареченої, яких він теж не розумів. Почувши про збитковий місяць і десятьох місяцях, наречений розсердився й праг прогнати працівника, але коли той сказав: Не засмучуй куріпку, не вбивай змієві, вибачив його.
Незабаром наречений з нареченою зіграли весілля й жили потім довго й щасливо.