Одного разу пішла коза рибу мережею ловити. Закидала вона мережа й отут і там, але нічого їй у мережу не попадалося.
Задумалася коза: "Що робити? Чим цапенят голодних годувати?"
Раптом бачить: іде по берегу шакал і тягне цілий мішок свіжої риби - видне, улов був багатий.
"Ех, була не була! - подумала коза. - Або з'їсть мене шакал, або я його перехитрю!"
- Агов, сусідка, як справи? - крикнув шакал бачили. Але коза як і раніше сиділа із замисленим видом, немов нічого не чула.
Другий раз окликнув її шакал, і знову коза не відповіла. Тоді шакал з досади кинув мішок з рибою, жбурнув мережу, підскочив до кози й закричав:
- Агов, коза, прокинься! Я запитую: як справи?!
- А? Що ви сказали? - стрепенулася коза.
- Послухай, сусідка, про що ти так задумалася, що навіть не чуєш,
Коли тебе запитують? - здивувався шакал. - Видне, тобі твоя шкіра не дорога!
- Ах, вибачте, - з переляком відповіла коза. - Розуму не прикладу, що мені робити з м'ясом. У мене будинку м'яса повний сарай, а у таку жару воно швидко псується. Ось я й думаю, що мені робити, як його зберегти?
- Звідки ж у тебе стільки м'яса? - недовірливо кинув шакал.
- Так була я недавно у могутнього чаклуна, і він зробив мені такі роги, що варто мені наставити їх на якого-небудь звіра, він відразу ж умирає. Багато звірів не вірили, ось і поумирали. Гаси я перетаскала у сарай, і тепер він повний. А м'ясо псується. Що? Ви мені теж не вірите?
- Вірю, вірю! - закричав шакал.
Глянув він на козячі роги й від страху закрив очі. Так, із заплющеними очима, і почав задкувати у кущі. А потім повернувся й кинувся із усіх ніг подалі від страшних рогів кози.
А коза підібрала мішок з рибою й мережа шакала й спокійно пішла додому. У той вечір у будинку у кози всі були ситі, а шакал бігав навколо села й вив від голоду.