Розповідають, жив у старожитні часи цар, і була у нього красуня дружина, яку він дуже любив. А ще був у того царя чарівний перстень, який міг виконати будь-який наказ хазяїна, будь-який наказ. Та жив цар, не відаючи ні турбот, ні сумів. Однак недовго тривало його щастя - умерла родами красуня дружина, залишивши маленьку дочку.
Пройшло багато років, але цар як і раніше був безутішний. Ніщо не радувало його - ні багатства незліченні, ні прекрасні невільниці, ні чудесний перстень. Від горя й туги він навіть забув про крихітку дочки. Росла вона, оточена турботами служниць і рабинь, майже ніколи не залишаючи далекі палацові Спокої. А роки йшли і йшли, і непомітно перетворилася царська дочка у гарну дівчину, дуже схожу на матір.
Одного разу, прогулюючись по палацовому садові, побачив цар свою дочку, і до того нагадала вона йому покійницю дружину, що він, втративши розум, зажадав її й став домагатися її любові.
Страх опанував серцем дівчини, і зрозуміла вона, що не можна їй більше залишатися у батьківському палаці. Якось глухою ніччю побрала вона чарівний перстень, гаманець із грішми й покинула палац.
Першою справою знайшла дівчина у близькому селищі теслі й замовила йому зробити дерев'яну ляльку, ростом з живої людину й порожню усередині. А як замовлення було виконано, розплатилася дівчина з теслею, забрала ляльку й побрела куди ока дивляться. Щораз, як стояло їй увійти у незнайоме місто або селище, забиралася вона усередину дерев'яної ляльки, і всі тільки діву давалися - що це за чудо небачене крокує!
Стукалася дівчина дерев'яною рукою у багато дверей. ходила по ринкових площах і всюди пропонувала:
- Кому потрібна служниця? Кому потрібна служниця? Але люди з подивом дивилися на неї й сміялися:
- Служниця з дерева? Кому такаючи потрібна! Зневірилася принцеса, що ніхто не бажає побрати її у служіння. Виявившись якось у великому столичному місті, пішла вона прямо до царського палацу й постукалася у ворота. Відкрив стражник коміра, але нікого не побачив і знову закрив їх. У другий раз постукалася дівчина, і знову стражник нікого не побачив. Але дівчина не йшла й постукалася втретє. Як тільки стражник відкрив ворота, вона сказала:
- Я прагну служити у палаці.
Здивувався стражник і поспішив до царя повідомити, що прийшла дерев'яна дівчина, яка говорить людським голосом і прагне служити у палаці. Розсміявся цар і наказав увести дівчину у палац і поставити прислужувати у лазнях.
А отут саме прийшов час весілля принца - сина пануючи. Одружитися він повинен був на дочці свого дядька. Почалися у палаці готування до весільних торжеств. Цариця кожній рабині й служниці доручила якусь справу, тільки дерев'яній дівчині не дала ніякої роботи.
Тоді дерев'яна дівчина сама попросила царицю дозволити їй прислужувати на кухні. Обрадувалася її проханню цариця й доручила їй приготувати м'ясо. Але дівчина виявила бажання приготувати усе до єдиного блюда, які будуть подані на весіллі. Вона сказала, що зможе зробити це, перш ніж цариця порахує до ста. Якщо ж вона порушить свою обіцянку, то нехай їй відрубають голову. Тільки одна умову поставила дівчина: усе слуги й раби повинні покинути кухню, залишивши її там одну. Здивувалася цариця, але погодилася виконати прохання дівчини.
Ледь закрилися двері кухні за останньою служницею, дістала дівчина чарівний перстень і наказала приготувати найрізноманітніші блюда, розкласти їх на підношення й прикрасити.
Та насправді, не встигнула цариця порахувати до ста, як вийшла дівчина й запропонувала їй испробовать страви. Цариця була уражена побаченим, а, покуштувавши блюда, ще більше вразилася.
У палаці почалися свята. Стали збиратися гості, запалилися яскраві вогні, заграла голосна музика. Та тоді дерев'яна дівчина попросила царицю дати їй одне зі своїх платтів у нагороду за приготовлені страви. Здивувалася
Цариця цьому незвичайному проханню, але не змогла дівчині відмовити. Та та вибрала плаття кольору яскравого сонця. Вийшла вона з дерев'яної ляльки, уміло прикрасила себе й з'явилася до гостей.
Гості вразилися надзвичайній красі дівчини - вона була красивіше усіх дівчат на святі. Плаття так ішло їй і так блищало променями сяючого сонця, що цариця навіть не довідалася ні своє плаття, ні свою служницю. Дівчина встала за нареченою. Наречений-Принц підійшов до нареченої, тримаючи у руках намисто з дорогоцінних каменів, золотий браслет і дороге кільце. Але, побачивши дівчину, він був зачарований її красою, голова його закружилася, він забув про наречену й, не усвідомлюючи, що робить, надяг кільце на палець служниці, браслет - на зап'ястя й намисто - на шию. Наречена розсердилася й вийшла із залу. У те ж мить зникла й дерев'яна дівчина.
Цар, цариця й гості розгубилися, і весь палац охопило хвилювання. Усе відбулося так швидко, що більшість гостей так і не зрозуміли, що трапилося. Наречена заявила, що ні хвилини більше не залишиться у палаці й негайно його покине, а принц у відповідь оголосив, що не бажає на ній одружитися.
Не пройшло й тижня, як принц важко занедужав. Зібралися у його постелі лікарі й чарівники, але так і не змогли розв'язати, як його вилікувати. Та отут підходить уводити, увести до ладу цариці дерев'яна дівчина й говорить, що знає засіб, як зцілити принца. Цариця обрадувалася й попросила дівчину скоріше узятися за лікування. Дівчина побрала небагато борошна, розмішала її з водою й подала принцові. Той відмовився випити. Тоді дівчина непомітно поклала поруч із чашею з "зіллям" те саме кільце, яке принц надяг їй на палець. Знову піднесла принцові напій і говорить:
- Подивися, що лежить поруч із чашею. Як тільки принц побачив кільце, він залпом випив напій, посміхнувся й запитує:
- Скажи мені, де перебуває зараз та, у якої ти побрала кільце?
- Вона сама прийде до тебе, - відповіла дівчина, - але не раніше, чим ти вип'єш це зілля три рази - по одному разу у день. Залишилося всього два дні, і з'явиться до тебе твоя кохана у плаття кольору сяючого сонця.
- А де ж вона? - викликнув принц. Промовчала дерев'яна дівчина у відповідь.
Та почав принц видужувати. На інший день дівчина, подаючи принцові зілля, поклала поруч із чашею браслет, на третій день - намисто. Принц майже зовсім оправився від хворості. На третій день запитав він дівчину:
-Де ж моя кохана?
Та отут вийшла принцеса з дерев'яної ляльки й повідала принцові всю свою історію, побравши з нього слово, що він до пори до часу буде зберігати її у таємниці.
Пішов принц до свого батька й попросив дозволу одружитися на дерев'яній дівчині - служниці. Розгнівався цар і відповідає:
- Я праг женити тебе на дочці свого брата, багатій і знатній принцесі. Так чому ж ти так бридко повівся, надяг кільце на палець якійсь інший дівчині і їй же віддав браслет і намисто? Ти жорстоко образив принцесу, вона образилася й назавжди покинула наш палац.
Але принц твердо стояв на своєму. Коли ж про це довідалася цариця, то вона до крайності засмутилася. Однак більша любов до сина й побоювання за його здоров'я змусили її дати згоду на весілля. Вона слізно молила царя пошкодувати сина. Та той зрештою поступився її благанням.
А дерев'яна дівчина тим часом доручила чарівному персню побудувати до дня весілля великий кришталевий палац, обставити його гарних, досі небаченими меблями, вистелити пишними килимами, подушками зі страусового пір'я,
Розставити золоті чаші й найдорожчий посуд з дивовижними стравами. Палац повинен бути й більше, і багатше палацу пануючи. А ще при ньому повинен бути прекрасний сад, який радував би око й тішив серце. Та ще повеліла принцеса доправити їй плаття сріблисто-місячного кольору, серги з дорогоцінними каменями у оправі форми око й велике алмаз у формі рота.
Та були влаштовані пишні свята. Але цар був сердитий, цариця сумна, а гості не посміхалися й не сміялися. Подумати тільки, принц одружиться на дерев'яній служниці!
Але ось у зал увійшли молоді - принц-красень, а поруч із ним прекрасна гурія, від одного погляду на яку можна було осліпнути. Сріблисте плаття на ній сіяло, подібно рідкісним перлам, у вухах висіли довгі серги, а на чолі блискав великий алмаз у формі рота. Але краса губ дівчини перевершувала красу цього каменю. Цар негайно визнав у цій красуні ту саму незнайомку, у яку до безпам'ятства закохався принц і якої замість нареченої підніс подарунки. Підійшов цар до дівчини й запитав:
- Хто ти й звідки, прекрасна гурія?
Та отут принцеса розповіла про усе, що з нею приключилося. Серця пануючи і його подружжя сповнилося жалістю й великою любов'ю до цієї дівчини.
Не встигнув ще закінчитися свято, як усе побачили, що поруч із царським палацом виріс новий кришталевий палац, що випромінює м'яке біле світло. Подібної краси ніхто колись і не бачив. З посмішкою мовила тоді принцеса паную:
- Це мій палац. Подаруйте до мене. Увела вона пануючи, царицю, принца й усіх гостей у свій кришталевий палац. Усіх уразили його пишнота й краса саду, де безліч квітів випромінювали дурманний аромат. Принцеса виявила бажання, щоб свята тривали у її палаці. Та тривали вони
Сорок днів і сорок ночей. А коли закінчилися свята, зажили принцеса із принцом у достатку й щастя, і народила вона йому багато синів і дочок.