Давним-давно жив-був цар, і був у нього один син Мухаммад. А дружина того царя рано померла. Перед смертю призвала вона до себе сина й говорить:
- Умираю я й разом з батьківським благословенням дарую тобі цю кобилицю. Не проста вона, чарівна. Бережи її. Якщо трапиться з тобою яке лихо, виручить вона тебе.
Пройшов час, одружився цар у другий раз. Не злюбила нова дружина царського сина, цілими днями усе думала так ворожила, як його перевести. Раз говорить кобилиця Мухаммаду:
- Не їж хліба, він отруєний мачухою.
Та юнак не став їсти хліб. "Не інакше як його хтось попереджає, - подумала мачуха.- Треба б ще що-небудь зробити, так подивитися, хто це йому допомагає радою".
Так удалося злій жінці провідати, що Мухаммада оберігає мовець кобилиця.
А потрібне вам знати, що ця жінка давно вже завела собі коханця, ще більш хитрого й підступного, чому вона сама. У всьому вона слухалася його рад. Ось і надумав коханець, як їм позбутися кобилиці.
- Обкладися під одягом шматками черствого хліба, - учив він її.- Усе почують скрип, стануть говорити: "У цариці спина скрипить". А я пройду повз, так скажу: "Я знаю спосіб, як вилікувати царицю".
Призвав цар до себе цієї людину, запитує його:
- Скажи, що нам робити? Як позбавити царицю від дивної недуги?
- Є у тебе молода кобилиця?
- Є.
- Як заріжеш її, цариця відразу видужає. Прознала кобилиця свою долю, гірко заплакала, а потім і говорить Мухаммаду:
- Не тужи, Мухаммад. Вирви з моєї гриви три волоски. Як знадоблюся
Тобі, склади їх разом, отут я й прийду на допомогу.
Зарізали кобилицю, а царський син зовсім засумував. Трапилося, проходив якось повз палац торговець маслом. Мухаммад і просить його:
- Віддай мені твої одяги, а замість побери мої. - Ти принц, син царя, - відповідав торговець маслом. - На що тобі мої брудні обноски?
- Нехай це не турбує тебе, - сказав Мухаммад. Обмінялися вони з торговцем одягом, і покинув юнак палац свого батька.
Ішов він, ішов і прийшов у іншу країну. У царя тієї країни було сім дочок-красунь, одна краще іншої. Сіл юнак біля палацу, побачили його дівчини й запитують:
- Не чи прагнеш ти служити нам, працювати у саду, по будинкові або робити яку іншу роботу?
- Я на усе згодний, - відповідав їм юнак. Одного разу Мухаммад працював у саду. Оглянувся - немає нікого. Дістав три волоски, склав їх разом, і негайно виникла перед ним чарівна кобилиця. Підхопився він у сідло й став гарцювати перед палацовими вікнами. На його лихо, а може, на щастя, побачила його молодша дочка пануючи й закохалася без пам'яті. "Знати, не простого роду-племені цей садівник", - подумала дівчина. Ранком прийшла вона до царя й говорить:
- Батько, усі наші подруги давно вже замужем. Ти ж не прагнеш, щоб ми залишилися пустоцвітами?
- Завтра скличу я кращих юнаків нашої країни, - відповідав їй цар.- Нехай кожна вибере собі нареченого.
Назавтра з'їхалися самі знатні юнаки тієї країни. Шість старших дочок, за звичаєм, кинули шалі своїм обранцям. А молодша кинула шаль бідному садівникові.
Розгнівався цар.
- Клянуся Аллахом, я заточу тебе у темницю разом із твоїм замазурою! Однак трапилося так, що на інший ранок напали на царство вороги,
Оточили палац, загрожували усе вогнем попалити, самого царя злої смерті зрадити. Сіли браві обранці шести старших сестер на бойових коней, побрали мечі гострі, а Мухаммад осідлав кульгавого ослика.
- Я теж піду воювати, - сказав він.
- Кому ти потрібний разом зі своїм ослом? - закричав Цар.- Тільки тебе нам не вистачало!
Не послухав Мухаммад пануючи, виїхав з палацу. У затишному місці склав він три заповітні волоски - кобилиця отут як отут. Підхопився він у сідло й ринувся у бій. Трощив Мухаммад ворогів ліворуч і праворуч. Один із цілим сонмищем упорався. А обранці шести старших сестер злякалися, утекли з поле брані. Дивиться цар - залишився тільки він один, та ще якийсь юнак.
Захотів цар довідатися, хто цей хоробрий. Зачепив він навмисно мечем руку Мухаммада, потім зірвав з голови пов'язку й перев'язав йому рану.
А як тільки не залишилося у живі жодного ворожого воїна, з'єднав Мухаммад три волоски, і кобилиця зникла. У палац він повернувся верхи на хромом ослику.
- Знаю я, - возвестил цар, - хто врятував мені життя й хто відстояв у битві нашу країну. Я знайду цього хоробрий по рані на руці.
Оглянув цар наречених своїх дочок, але всі були цілі-непошкоджені. Один тільки бідний садівник тихенько сидів осторонь.
- Приведіть до мене цього замазуру! - мовив цар.- Може бути, це і є той, кого я шукаю. Отут усе почали сміятися й говорити:
- Куди йому! Він тільки на хромом ослу їздити може! Глянув цар на руку Мухаммада, побачив свою пов'язку й сказав:
- Щира правда, ось єдиний, хто гідний зайняти престол.
Вигнав він з ганьбою наречених шести старших своїх дочок, а молодшу дочку видав за хоробрий Мухаммада. А незабаром після весілля повернувся Мухаммад з молодою дружиною у палац свого батька. За цей час, виявляється, умерла зла мачуха Мухаммада. Батько з радістю зустрів сина, і жили вони всі довго, не знаючи турбот і сумів.