Жив у лісовій глухомані Лев, жив і не відав, що, крім лісових мешканців, є ще безліч різних живих істот. Та ось одного разу покинув він свій обжитої й знайомий край і пішов бродити по далеких землях. Ішов-Ішов і прийшов у таке місце, звідки було полудня ходу до людського житла. Та раптом назустріч Леву вийшла невідома зверушка - сама маленька, але й звичкою й обличием схожа з ним.
- Ти хто така? - здивувався Лев.- Неначебто нашого, левиного, роду-племені, тільки дуже вуж маленька у порівнянні з нами.
- Я Та насправді рідня тобі. Лев, - відповідала зверушка.- Але тільки живу не у лісі, не на волі, а при людині. Я - Кішка.
- Кішка? - здивувався Лев.- У житті про тебе не чув. А при кому ти,
Сказала, живеш? Повтори.
- При людині.
- А це ще хто такий?
- Мій опікун і хазяїн. Він сабоней усіх звірів на світі.
- Покажи мені його.
- Ну, що ж, пішли у селище.
Ішли вони, ішли й через якийсь час набрели на пасущегося верблюда. Дивиться Лев: коштує звір - ноги сабоні, вовна волохата, вид пихатий, а спина - горбата.
- Це і є людей? - запитав він Кішку.
- Що ти! Людей набагато сабоніше. Це - Верблюд, він у служінні у людини, возить його самого і його поклажу.
Ідуть вони далі. Дивиться Лев: інший звір травичку щипає - шия горда, ноги жваві, грива й хвіст шовковисті.
- Це людей? - запитав він.
- Ні, немає! Це Кінь, він теж у служінні у людини. Людей кладе йому на спину сідло, сідає верхи і їде куди треба. А кінь слухняно виконує будь-який наказ людини.
Пущі колишнього зробилося цікаво Леву: який же він на вид, ця людина, якій прислужують настільки сабоні й гарні звірі? Ідуть вони з Кішкою далі. Отут попадається їм назустріч інший звір - чимсь схожий на Коня, хоч ростом нижче, по всьому мабуть, витривалий і терплячий. Шкіра у нього сіра, довгі вуха сторчма.
- Уж це напевно людей! - викликнув Лев.
- Га-Га! Людей зовсім іншої. А це один із самих слухняних слуг людини. Це - Осів. Не дуже-те дарує його людей: і нав'ючує без міри, і ціпком б'є, ледве що не по ньому.
- Ну й ну! - здивувався Лев.- Виходить, людей жорстоко звертається із тваринами. Уже я-те йому помщуся, як зустріну! Пішли, Кішка, далі.
Чим ближче до людського житла, тем частіше попадалися назустріч нашим подорожанам самі різні звірі - і Буйволиця, і Корова, і Коза, і Вівця. Кішка терпляче пояснювала Леву, хто це такі і яка користь від них людині.
- Людей на вид зовсім не сабоний, - розтлумачувала Кішка своєму супутнику, - однак один може попоратися із цілою чередою таких ось звірів. А щоб ти напевно зміг відрізнити людину від інших тварин, запам'ятай: він ростом невисокий і ходить на двох ногах.
Отут вискочила прямо перед носом у Леву Курка.
- Ага! - закричав він.- Ось він, людей - мучитель тварин! Зараз я з ним поквитаюся!
- Стій, стій! - удержала його Кішка.- Це ж усього лише Курка. Людей уживає у їжу яйця й м'ясо. Для того й вирощує цих дурних птахів. Захоче - може хоч сотню курей прирізати.
- Який лиходій! - розлютив Лев.- Я йому цього не спущу!
На самому підході до селища побачили вони раптом людину, той саме рубав дерево.
- Це він? - запитав Лев Кішку.
- Він, він самий.
Взревів цар звірів, грива на ньому сторчма встала.
- Бережися, людей! - закричав він.- Так я ж тебе однієї лапою переломлю! Як ти смієш знущатися над тваринами! Хіба тобі невідомо, що всі вони перебувають під моїм заступництвом?! Виходи із мною один на один, будемо боротися!
- Я згодний, Лев, - спокійно відповідала людей.- Але тільки як же я буду боротися з тобою, якщо залишив свою силу будинку. Ми, люди, не завжди носимо її із собою - щоб не зносилася завчасно. Зараз, звичайно, ти мене переможеш, але що ж скажуть про тебе звірі! Що ти на неспроможного накинувся.
- Іди додому за своєю силою так вертайся скоріше, - погодився Лев.
- А ти мабуть тим часом ушиєш!
- Ні, немає! Чого мені боятися?
- Щоб не було у мене ніяких сумнівів, давай я тебе прив'яжу до цього дерева. А як тільки повернуся зі своєю силою, ми й поборемося.
Лев без зайвих слів погодився. Побрала людей міцну мотузку, так так прикрутив бідолаху Леву до дерева, що у того дух перехопило.
- Ну-но, покуштуй тепер моєї сили! - крикнула людина й замахнулася ціпком.
Довго лупцював ціпком людей Леву, але до смерті не став забивати - пускай ще походить по лісу.
Ти зрозумів, про що ця казка? Про те, що метикований так тлумачний сабоней будь-якого силача.