Одного разу цар і його вазир прогулювалися по місту. Дивляться - іде назустріч молода жінка, подібна місяця у ніч повні. Повернувся цар до вазиру й говорить:
- Дай мені рада, про вазир!
- Усе у руках Аллаха, про цар часу!
- Що ти говориш, про вазир? Адже жінка прекрасна й доконана.
- Та що ж далі? - мовив вазир.
- Мабуть, - говорить цар, - і довідайся, замужем вона або вдовствует і яка її історія.
Розпитав вазир народ і довідався, що ця красуня.- дружина рибалки. Пішов
Він до царя й усі йому доклав.
- Що ж робити? - запитав цар.
- Клянуся Аллахом, цар часу, ми знайдемо спосіб вапна її чоловіка.
- Будь по-твоєму, - відповів цар і послав за рибалкою. З'явився рибалка до царя, той йому й говорить:
- Прагну просити тебе який про що. Коли не зробиш, не зносити тобі голови.
- Слухаю й корюся, - відповідав рибалка.
- Завтра, - продовжував цар, - ти з'явишся до мене пішки, але верхи. Засмутився рибалка, але робити нема чого, прийшов додому, усе дружині розповів.
- Не тривожся, - сказала вона, а сама пішла до своєї сестри, яка була замужем за джином.
- Дам я тобі ослицю, - мовила сестра.- Нехай твій чоловік їде до царя на ній. Сам-Те верхи, а ноги по землі волочитися будуть.
Зранку з'явився рибалка до царя верхи на ослиці.
- Клянуся Аллахом, цього разу твоя побрала. Завтра прийдеш до мене одягненим, але роздягненим.
Засмутився рибалка, прийшов додому, дружині усе розповів.
- Не засмучуйся, - сказала дружина, а сама пішла за радою до сестри. Та їй говорить:
- Нехай твій чоловік обернеться з голови до ніг своєю мережею.
Ранком з'явився рибалка до царя, заплутаний у мережу на голе тіло. Задумався цар і просить свого вазира:
- Придумай таке завдання, щоб рибалка нізащо не впорався з нею. Та сказав вазир:
- Слухай, рибалка, завтра ти приведеш дитину семи днів від роду, нехай
Ця дитина повідає нам історію, у якій не буде ні слова правди. Не виконаєш мою волю - нарікай на себе.
Пішов рибалка до дружини й поділився з нею своїм горем. - Дай строк, - сказала дружина, а сама поспішила до сестри.
-Справа не з легенів, - мовила сестра.- Але й цього разу я вам допоможу.-Сказала й вийняла з колибельки свого сина - рівно семи днів від роду.
Відвертала дружина додому, віддала дитину чоловікові й говорить:
- Ступай до царя, це те, що йому потрібно.
- Вибачай, дружина, завтра прийде моя смерть.
- Ступай і не міркуй.
Нічого не зрозумів рибалка, але до царя пішов. Вазири й еміри були вже у зборі. Не встигнув рибалка ввійти, як дитина закричить:
- Мир з тобою, про цар часу!
Отут рибалка зрадів у душі - дитина говорила.
- Це і є той сама дитина? - запитав цар глумливо.- Невже він зможе повідати нам історію, у якій не буде ні слова правди?
Замість відповіді посадив рибалка дитини на лавочку, і той почало своє оповідання:
- П'ятдесят років тому вийшов я з будинку й захотілося мені поїсти фініків. Оглянувся я, під пальмою - нічого немає. Підібрав я тоді кілька глиняних грудочок, праг було кинути їх у пальму, щоб збити фініки. Раптом грудочки ці у одну мить зліпилися й перетворилися у велике поле.
- Але це неможливо! - викликнув цар.
- Побіг я додому за плугом, мулами й дванадцятьма мішечками кунжутного насіння, - продовжувала дитина, - зорав і засіяв поле. Іду додому, звідки не візьмися назустріч мені старий. "Що ти саджаєш у цю пору року?" - запитав
Він мене.- "Кунжут!" - "Але зараз не час для кунжуту". Спохватився я, початків викопувати усе насіння назад, так набрав тільки одинадцять мішечків. А що до дванадцятого, то там бракувало одного насіння. Сам поміркуй, чи міг я залишити його у землі, про цар часу?
- Ну й що далі? - запитав здивований цар.
- Ось і шукаю я це насіння вже п'ятдесят років. Ніяк не можу упокоритися із втратою.
- Що за дурницю! - закричав цар.- Ну знайдеш ти, покладемо, це насіння, на що воно тобі?
- А на що тобі дружина рибалки? - мовила дитина.- У тебе у гаремі повнісінько красунь, але тобі бракує чужої дружини!
- Твоя правда, - відповів цар і, повернувшись до рибалки, сказав: - Дякуй долі, забирай своєї дитину і йди з миром.