У одного пши була людей, яка ухвалювала шкіри вбитих звірів від усіх мисливців - підданих ішли. Одного разу він сказав пши, що один з мисливців завжди добуває шкіри дивовижних звірів.
-Коли він ще принесе шкіри, скажи йому, щоб зайшов до мене, - велів пши.
Одного разу прийшов мисливець до пши - той зустрів його привітно.
- Заходь, заходь, - сказав він.- Сідай, я прагну, щоб ти розповів мені саме цікаве з того, що приключилося з тобою на полюванні.
- Що може приключитися із простим мисливцем!
- Подумай і розкажи, поки не розповіси - не відпущу тебе! - сказав пши.
Подумав мисливець і почало своє оповідання:
- Щодня на світанку на лісову галявину виходить левиця, а разом з нею хлопчик. Вони перетинають галявину й заходять у ліс. Багато раз бачив я їх, але не зважувався вистрілити -• шкода було вбити й хлопчика й левицю. Це - саме цікаве з того, що я бачив на полюванні.
- Тоді ти піймай цього хлопчика живим і доправ його до мене - не піймаєш, велю тебе вбити, - сказав пши.
- Як я його піймаю: якщо побіжу - не наздожену, а коли вистрілю - уб'ю, - відповідав мисливець.
- Піймай як прагнеш, але приведи до мене хлопчика живим, - велів пши.
- Тоді й ти допоможи мені. Левиця виходить із лісу завжди по одній дорозі. Треба всю галявину обкласти соломою, залишивши тільки шлях, по якому вона йде. Через кожні три кроки треба поставити людей. Я сяду близько дороги, на яку вийде левиця, і, коли вона буде на галявині, я вистрілю, а всі повинні будуть підпалити солому у ту ж мить, як пролунає мій постріл. Якщо цього разу не зможу піймати хлопчика, - виходить, мені ніколи цього не зробити.
Пши наказав зробити так, як сказав мисливець. Привезли кілька возів соломи й улаштували засідку. Почувши постріл мисливця, люди пши повинні були підпалити солому.
Перед світанком левиця вийшла на галявину. Слідом за нею, як завжди, ішов хлопчик. Як тільки левиця здалася на галявині, мисливець вистрілив, і люди пши підпалили солому. Левиця кидалася у різні сторони, але, переконавшись, що вогонь палає з усіх боків, кинулася у полум'я й пішла. Хлопчик же боявся й вогню й людей. Він став метатися по галявині, і у цей час його піймали.
Привезли сина левиці у аул, зробили для нього клітку й посадили туди. Його добре годували, але ніколи не випускали на волю. Із сином левиці - у аулі його стали кликати Аслануко - познайомився й незабаром подружився син пши. Щодня він підходив уводити, увести до ладу клітці й розмовляв із бранцем. Одного разу Аслануко сказав:
- Ти знаєш, що твій батько зробить усі, про що ти попросиш. Нехай він дозволить випускати мене на день із клітки - ми будемо з тобою добре відіграти.
- Вели, батько, випускати Аслануко на день із клітки - ми з ним будемо відіграти. По вечорах він буде вертатися у клітку, - сказав син пши.
Пши розсердився й відповів, що не можна випускати сина левиці із клітки - він усі може погубити.
Коли хлопчик прийшов до Аслануко, той запитав:
- Ти просив батька випускати мене днем із клітки?
- Просив, але він відповів, що ти можеш погубити всіх!
- Проси ще, плач, якщо ти будеш стояти на своєму, він мене випустить. Хлопчик пішов до батька й сказав:
- Випусти Аслануко, ми будемо відіграти у дворі й нікуди не підемо!
Та він гірко заплакав. Тоді батько дав йому ключі й сказав:
-На, побери ключі й сам випускай сина левиці.
Хлопчик відразу прибіг до клітки, відкрив замок і випустив Аслануко. Удень вони відіграли у дворі, а ввечері син левиці вертався у клітку. Так тривало досить довго.
-Не годиться, що ми тільки так відіграємо. Якби у нас була гиря у п'ять пудів, я навчив би тебе більш цікавій грі. Скажи батькові, нехай він велить ковалям зробити для нас пя-типудовую гирю, - сказав одного разу Аслануко.
Знову пішов хлопчик до батька й сказав йому:
-Вели ковалям зробити для нас пятипудовую гирю!
-Хіба можна відіграти такою гирею, адже вона вб'є тебе! Горя ми наберемося із цим Аслануко! - розсердився пши.
Але хлопчик наполягав на своєму, і пши велів зробити їм гирю. Коли пятипудовая гиря була готова, хлопчики відіграли з нею, і син пши скоро став підкидати її однієї рукою, немов пушинку.
-Тепер ця гиря вже не годиться, нехай зроблять нам двадцатипудовую гирю, - сказав тоді Аслануко.
Знову прийшов син пши до батька й сказав йому:
-Та гиря вже не годиться - занадто вона маленька, вели зробити для нас двадцатипудовую гирю.
Знаючи, що син не відступить, пши з бурчанням наказав зробити для нього таку гирю. Коли гиря була готова, ніхто не зміг принести або привезти її у аул. Хлопчики пішли у кузню й самі принесли гирю, стали з нею відіграти.
Одного разу Аслануко занадто далеко кинув гирю, і вона рознесла забір, яким був обгороджений двір у п'ять десятин.
-Більше ми не будемо відіграти гирею, - сказав після цього син левиці, - Попроси батька, щоб він дозволив нам виїжджати з аулу - він адже тобі ні у чому не відмовить.
Пішов син пши до батька, попросив у нього дозволу виїжджати разом із сином левиці з аулу.
- Від цього Аслануко ми ще сьорбнемо горя. Що він ще придумав! - розсердився пши. Але його син наполегливо просив дозволи, і довелося пши погодитися.
Стали друзі їздити у різні краї. Одного разу син левиці сказав синові пши:
-На сході живе гарна дівчина - красивіше її немає на цім світлі. Багато джигітів прагли одружитися на ній, але хто б до неї не відправився, доїхати не смог: нікому не вдалося пройти повз инижей, а хто минув инижей, не зміг пройти повз нагучиц. Та твій батько багато раз відправлявся за нею, але не зміг добути її. Я женю тебе на ній.
Погодився син пши. Аслануко побрав двадцатипудовую гирю, і вони відправилися у шлях. Коли досяглися вони краю инижей заїхали до трьом братам-инижам. Обрадувалися инижигостю.
- Аслануко, як довго ти не був у нас, - сказали вони ихотели внести його у будинок на руках.
- Про мене не турбуйтеся, ось мій тхамата, виявіть емупочести, інакше він може погубити рід инижей, - сказав їм Аслануко.
Инижи підхопили сина пши й на руках внесли його у будинок. Три дні й три ночі бенкетували друзі у инижей, а на четвертий ранок відправилися у шлях. Незабаром приїхали вони до чотирьом братам-инижам.
- Про Аслануко, як довго тебе не було у нас, - сказали вони.
- Про мене не турбуйтеся, вшануйте моєму тха-мату, - сказав Аслануко инижам.
Инижи підхопили сина пши й на руках внесли його у будинок, виявили їм більші почесті. Три дні й три ночі бенкетували друзі у инижей, а на четвертий ранок виїхали у шлях. Незабаром приїхали вони до семи братам-инижам.
- Аллах, аллах, звідки ти, Аслануко? - З такими словами инижи вибігли їм назустріч.
- Про мене не турбуйтеся, вшануйте моєму тхама-ті, - сказав і цього разу Аслануко.
Инижи підхопили сина пши й на руках внесли його у будинок. Щедро почастували їх, виявили більші почесті. Погостювали друзі у инижей три дні й три ночі, а на четвертий ранок Аслануко сказав:
-Свого тхамату я залишу у вас. Якщо довідаюся, що ви чимсь його скривдили, не пощаджу нікого з вашого роду. Через три тижні я повернуся.
Відправився Аслануко у шлях і приїхав у край нагучиц. Першої йому зустрілася сама стара нагучица - пши нагучиц. Він непомітно підкрався до неї й приклався до її грудей.
-Ти моя мати й батько на цьому й на тому світлі, - сказав Аслануко. Баба-Нагучица закричала:
-Нехай бог відніме очі, які тебе не побачили, нехай оглухнуть вуха, які тебе не почули! У нашому краї дотепер не було маленьких людей. Звідки ти узявся?
Аслануко розповів їй про мету свого приходу, і вона запросила його у будинок. Пробув він у нагучици десять днів і ночей.
-Тепер робити вже нема чого - видне, призначене тобі добути красуню, я сама піду й довідаюся, як це можна зробити.
Сказавши так, баба-нагучица пішла й не верталася три дні й три ночі. Вона довідалася, що дівчину зірко опікує стража - тільки іноді її випускають із будинку, і у цей момент її можна викрасти.
Довідавшись про усе, повернулася нагучица, і вони стали з Аслануко готуватися до викрадення дівчини. Аслануко зробив усі так, як сказала нагучица, і відвіз красуню. Відпочив він три дні у нагучици й відправився у дорогу назад.
Тим часом син пши жив у инижей. Спочатку вони добре доглядали за ним - щодня голили йому голову й бороду, рясно й смачно годували. Коли ж строк повернення Аслануко пройшов, инижи змінили відношення до гостя: спочатку погано його годували, а потім задумали вбити.
Аслануко їхав із красунею, а сам усе думав про сина пши. Він розв'язав попередити инижей про своє повернення й кинув двадцатипудовую гирю так, щоб вона потрапила на землю инижей. Коли гиря впала, удома инижей затремтіли.
- Аслануко повернувся! - сказали инижи. Вони швидко помили, поголили, добре нагодували сина пши, надягли на нього новий одяг і попросили не говорити Аслануко, що його тут кривдили.
Коли Аслануко повернувся, инижи вийшли йому назустріч і на руках внесли у будинок його красуню наречену.
Вони влаштували семиденне джегу на честь Аслануко. Після закінчення джегу друзі пустилися у дорогу назад. Хазяї супроводжували їх, поки вони не покинули країну инижей.
Коли приїхали вони у рідний аул, тут їм улаштували семиденний бенкет.
Зажив пши з молодою дружиною щасливо, а син левиці як і раніше був йому вірним іншому.
Пройшло багато років, і одного разу син пши сказав Аслануко:
- Ти женив мене, треба й тобі одружитися.
- Ні, я не одружуся. Якщо прагнеш зробити для мене добра справа, відпусти мене у ліс, - сказав Аслануко.
- Як ти можеш так говорити, ти завжди вільний, якщо захочеш!
- Ні, я повинен був усе життя просидіти у клітці. Ти мене звільнив, а я врятував тебе від загибелі. Якщо тепер ти дозволиш, я піду у ліс, і ми ніколи не побачимо, - сказав Аелануко.
- Якщо прагнеш піти, щасливого тобі шляхи! Побери з того, що у нас є, усе, що прагнеш.
- Мені нічого не потрібно, - сказав син левиці. Друзі попрощалися, і Аслануко пішов у ліс.