Жив у одному аулі маленький бідняк Куйжий. Не було у нього ні сім'ї, ні їжі. Одного разу ввечері він довго ходив по аулу, але ніхто його не нагодував. Голодний повернувся він додому. Удома він не знайшов нічого їстівного. Йому дуже хотілося їсти, і він вийшов подивитися, не горить чи у кого-небудь світло. "Якщо у кого-небудь горить світло, піду попрошу нагодувати мене", - розв'язав він. Подивившись по сторонах, Куйжий помітив, що у одному будинку ще світиться вікно. Він пішов туди - виявилося, дівчини влаштували там посиденьки. Він не насмілився ввійти у будинок, а зупинився під навісом і слухав, про що говорили ті, що зібралися. А вони говорили про те, хто за кого прагне вийти заміж. Кожна дівчина сказала, якого б їй хотілося чоловіка, і тільки дві - ті, що збирали посиденьки, - промовчали. Образилися тоді ті, що зібралися, стали наполягати, щоб і вони сказали, про кого мріють, інакше всі розійдуться по будинках.
- Ну, якщо не можна не сказати, скажемо, сідаєте, - вимовила старша. - Я ніколи не бачила Фижимико Нарича, але чула про нього багато. Якби він став моїм чоловіком, я була б йому гідною дружиною.
- Я теж не бачила Наричико Щоре, тільки чула про нього. Якби він став моїм чоловіком, я була б йому гідною дружиною.
Ледь вимовила вона ці слова, Куйжий увійшов у будинок. Дівчина зніяковіла:
-Ось чому я не прагла називати ім'я того, за кого прагну вийти заміж.
- Я бідняк, у мене немає ні коня, ні зброї, ні одягу, а то я випробував би мужність тих, про кого ви тут говорили, дав би вам можливість побачити їх, - сказав Куйжий.
- Ти певен, що зможеш туди поїхати, якщо у тебе буде й кінь, і зброя, і одяг? - запитала старша.
-Певен, - відповів Куйжий.
Дівчини скип'ятили казан води. Куйжию налили води для миття, потім приготували йому дорожню провізії. Ранком вони дали йому гарного коня, одяг і зброя.
-Живий буду, привезу вам хабар про ваших наречених, - сказав Куйжий. Із цими словами він сіл на коня й виїхав.
Довго їхав Куйжий. Давно перетнув він границі свого краю, закінчилися у нього їстівні припаси. Але він продовжував шлях, нікуди не заїжджав, ніде не зупинявся. Нарешті, розв'язав він відпочити й заїхав у один двір.
Хазяїн зустрів його привітно, виконав усе, що покладене за звичаєм. Ранком Куйжий зібрався їхати далі, і хазяїн велів сідлати його коня. Коли наблизився Куйжий до коня й уже заніс ногу у стремя, підійшов до нього син хазяїна:
-Наш гість, я не вирішуюся це говорити, але я прагну попросити тебе - побери мене із собою, буду тобі хагреем.
-Дуже добре, поїдемо із мною, - сказав Куйжий і повернувся у будинок. Хлопець швидко зібрався у дорогу, осідлав коня. У нього було багате
Спорядження, набагато краще, чим у Куйжия. Перш ніж виїхати у шлях, хлопець сказав:
- Ти - бідняк, а я - тфокотль. Може бути, це тобі не по вдачі й ти не побереш мене із собою?
- Мені це саме до речі, - відповів Куйжий.- Я адже бідний, виріс без батька й без матері, і навіть імені мого ніхто не знає - усі просто кличуть мене Куйжий - "маленький пле-шивец". Тепер я їду, щоб відшукати двох джигітів - Фижимико Нарича й Наричико Щоре - і випробувати їхню мужність.
Сіли вони на коней і відправилися у шлях. А куди їхати, не знають. Стали запитувати тих, кого зустрічали у шляху, і доїхали так до краю, де жили джигіти. Приїхали у аул, довідалися, де живуть Фижимико Нарич і Наричико Щоре, і у'їхали до них у двір.
Спішилися вони, прив'язали коней до конов'язі, оглянулися - ніхто не вийшов їм назустріч, і вони самі зайшли у кунацьку. Сіли вони, сталі розмовляти, дивуватися тому, що ніхто не заходить до них у кунацьку, хоча, за звичаєм, хазяїн повинен бути при дст.
Незабаром вони побачили, що у двір у'їхали два вершники й спішилися. З великого будинку, де жили старі, вийшла дівчина - сестра господарки будинку - і підійшла до, що приїхали.
- У вас гості, вони сидять у кунацькій. Підіть до них, зустріньте їх люб'язно, вони з далекого краю прибутки до нас.
Джигіти зайшли у будинок, вітали гостей. Потім у кунацьку принесли ане із частуванням. Після вечері гостям приготували постелі.
У цей час гуаша - господарка будинку - веліла покликати старшого з гостей. Пішов до неї Куйжий.
- Наш гість, віддаюся під твій захист - допоможи нам у одному важкій справі.
- Якщо це у наших силах, ми й не відмовимося допомогти й не полінуємося.
-Тоді я скажу, яка у нас справа. Ти бачив вершників, що недавно приїхали. Це мої брати - старший і молодший. Ще не пройшов місяць, як одружився мій молодший брат, а инижи викрали його дружину й нашу матір. Жодна людина з нашого краю не міг добратися до тих місць, де живуть инижи. З'їдять усі свої припаси, потім коней і вертаються назад.
- Ми звільнимо ваших жінок, - сказав Куйжий.
- Не поспішай виїжджати, - сказала гуаша.- Сьогодні вночі відпочиньте, завтра
Виберете найкращих альпов з нашого табуна - ваші коні не годяться - і тоді поїдете.
Поїхав Куйжий разом зі своїм хагреем і привів двох альпов. Гуаша подивилася на коней і дала джигітам остання рада:
-Тепер у вас гарні коні, відправляйтеся у шлях. Їхати прийде довго, ваші їстівні припаси скоро скінчаться. "Наш гість, давай з'їмо твого коня", - скажуть твої супутники. У цей час ви будете у заростей очерету, де перебуває череда зубрів. Ти піймай одного зубра й нагодуй хагрея. Коли м'ясо буде майже готове, з очеретів вийде людей і попросить нагодувати його. Ні слова не говорячи, дай йому небагато м'яса, а якщо він нападе на тебе, вияви мужність. Нелегка справа у тебе спереду - мої брати ніяк не можуть минути це місце. Але нехай супроводжує тобі удача!
Ранком Куйжий і його хагрей осідлали коней і відправилися у шлях. Разом з ними поїхали й брати гуаші. Довго вони їхали, скінчилися у них усі припаси.
-Наш гість, давай з'їмо твого коня! - запропонували Куйжию його супутники.
У цей час Куйжий проїжджав зарості очерету, де перебувала череда зубрів. Куйжий піймав одного зубра, оббілував його й поставив м'ясо варитися. Коли м'ясо було майже готове, з очеретів вишея якась людина й попросила нагодувати його.
Куйжий дістав величезний шматок м'яса, Незнайомець з'їв його й сказав:
-Це занадто малий шматочок, я не наївся, - Та він став вихоплювати з казана шматки м'яса.
Тоді Куйжий схопив його й зв'язав по руках і ногам. Потім він нагодував своїх супутників, а залишки м'яса склав, щоб захопити їх із собою, Після цього він розв'язав незнайомця й відпустив його.
Знову Куйжий зі своїми супутниками відправився у шлях. Їхали вони їхали й побачили будинок инижей. Зупинилися брати гуаші.
- Ми не поїдемо далі, - сказали вони.
- Залишайтеся тут, - погодився Куйжий, - а ми поїдемо далі й довідаємося, які там хабари.
Куйжий з хагреем під'їхали до огорожі будинку инижей. Отут Куйжий віддав свого коня хагрею, сам устав на спину коня, перестрибнув через забір і опинився віч-на-віч із инижем.
- Навіщо прибув, наш гість? - запитав иниж Куйжия.
- За тими жінками, яких ти викрав, - відповів Куйжий.- Якщо я вдарю тебе, уб'ю відразу. Якщо не думаєш віддавати мені жінок, приготуйся до боротьби.
- Навіщо нам боротися й убивати один одного, я виконаю твою вимогу, - сказав иниж.
- Тоді заприсягнися, що виведеш жінок і віддаси їхніх тем, кому вони належать, - сказав Куйжий.
Иниж заприсягся стримати слово, і Куйжий вийшов знадвору. Иниж вивів жінок і віддав їх Фижимико Наричу й Наричико Щоре.
Відправилися у дорогу назад: спереду їдуть чоловіки із дружинами й мати-бабуся, Куйжий з хагреем - позаду. Багато вже проїхали, як почули за кінський тупіт. Оглянулися - побачили якогось вершника. Він швидко наближався.
-Ми поставимо його посередині, як покладено за звичаєм, а якщо він виявиться ворогом, ударимо його із двох сторін, - розв'язав Куйжий з хагреем.
Отут вершник під'їхав зовсім близько, і Куйжий довідався у ньому инижа, що викрав жінок.
- Щасливого вам шляхи!
- Нехай і твій шлях буде щасливим, поїхали з нами.
- Відвозите жінок?
- Відвозимо.
-А я не дам вам відвезти їх. Я адже заприсягся віддати жінок, і я віддав їх, але я не обіцяв вам дати їх відвезти й не дам.
Та иниж праг відібрати жінок, але Куйжий з хагреем налетіли на нього із двох сторін і вбили його. Кінь инижа вирвався й утік. Хагрей поскакав за ним і наздогнав його, коли кінь уже праг перескочити через забір. Отут хагрей ударив його мечем і перерубав навпіл. Половина коня впала у двір. Старий, що стояв у дворі, побрав цю половину й кинув її у стайню. Отут він побачив хагрея.
-Молодець, ти зробив, як личить чоловікові, - похвалив він його. Хагрей наздогнав Куйжия й розповів йому всі, як було.
-Тепер він поженеться за нами, - сказав Куйжий.-Треба нам скоріше доїхати до розвилки доріг. Коли старий під'їде до нас, поставимо його посередині, а самі скажемо один одному: "Ти поїдеш сюди, а я - туди" - і почнемо роз'їжджатися у різні сторони. Коли він поженеться за одним з нас, іншої вдарить його позаду. Коли ж він повернеться до, що б'є, інший почне його бити. Тільки так уб'ємо старого - інакше не здолаємо його.
Раптом Куйжий оглянувся й побачив на дорозі, начебто хмара наближається. Це був старий иниж із трубкою у зубах. Трубка його була завбільшки з бочку, а кисетом служила згорнута кінська шкіра. Порівнявши з Куйжием, иниж сказав:
-Нехай ваш шлях буде щасливим!
-Та тобі бажаємо удачі! - відповідав Куйжий. Поставили його посередині, і Куйжий сказав хагрею: "Ти поїдеш туди, а я - сюди". Та вони стали роз'їжджатися у разниесторони. Отут иниж погнався за юнаком, а Куйжий погнався за ним і наніс йому рану. Тепер иниж погнався за Куйжием. Тоді хагрей розвернувся й щосили вдарив инижа. Так і били вони його доти, поки
Він не звалився з коня.
-Я сам себе вбив, - сказав иниж перед смертю.- Я міг убити вас відразу, але мені хотілося захопити вас живими.
Покінчивши з инижем, Куйжий з хагреем стали доганяти своїх супутників. Коли вони їх наздогнали, то побачили, що жінок з ними немає. Брати пояснили, що жінок у них відібрали якісь джигіти, і показали, у яку сторону вони поїхали.
Швидко нагнав Куйжий викрадачів, відняв у них жінок і другий раз повернув їхнім братам. А сам разом з хагреем повернувся у будинок инижей, щоб забрати їхні багатства.
Фижимико Нарич і Наричико Щоре повернулися додому, і весь аул поздоровляв їх. Улаштували їм велике джегу. Гуаша стала турбуватися, чому немає Куйжия і його хагрея. Коли вона запитала своїх братів, де вони, ті відповіли, що не бачили й не знають про них нічого.
Куйжий і його хагрей забрали всі багатства инижей і поїхали до аулу Нарича й Щоре, але не стали заїжджати туди. Довідавшись про їхній приїзд, гуаша вислала посланника із проханням почекати її небагато.
Незабаром вона підійшла до Куйжию і його супутнику й сказала:
- Дякую вам за ваші праці й випробування. Я прагну попросити тебе ось про що. Якщо ти не проти, побери мене у дружин.
-Якщо я тобі по душі, я згодний одружитися на тобі, - сказав Куйжий, побрав із собою гуашу й відправився додому.
Заїхали вони у аул до хагрею, улаштували там джегу, відпочили п'ятнадцять днів. Куйжий зібрався у шлях, а юнак дав багато супровідних і сам поїхав проводити Куйжия.
Приїхавши у свій аул, Куйжий заїхав прямо до тем дівчатам, які відправляли його. Він розповів, що з ним відбулося, і закінчило своє оповідання словами:
- Ті двоє, за яких ви прагли вийти заміж, неварті вас. Тому я порадив би вам обом вийти заміж за мого хагрея. Він дуже гідний юнак, та ще не одружений.
- Як же ми тебе не послухаємо? Якби ми не зважали на тебе, ми б тебе туди не посилали. Ми згодні піти за твого хагрея, - відповіли дівчини.
Куйжий розповів юнакові про своє речення й згоді дівчат. Юнак теж погодився.
Юнак побрав у дружин тих дівчат. Куйжий улаштував на честь свого друга семиденне джегу.
З тієї пори вони стали більшими друзями, їздили друг до друга у гості, разом боролися з ворогами й жили, не визнаючи ні пши, ні ханів.