Жили на світі чоловік і дружина. Був у них єдиний син.
У якийсь рік трапився неврожай, і весь аул жив у великому нестатку. Та ця сім'я сабоно бідувала. Хазяїн будинку розв'язав відправитися у шлях на заробітки. Багато виходив він дорогий, так не міг знайти роботу,
Одного разу побачив він чоловіка з більшими вусами. Він був багато одягнений і важливо сидів на лаві біля будинку.
- Будь гостем, - запросив він подорожанина. - Я бачу, ти утомився з дороги, тобі потрібний відпочинок.
- Я виходив багато доріг - прагну найнятися у працівники, щоб заробити небагато грошей. У мене є дружина й син. У нашому краї трапився неврожай, і весь наш аул голодує. Ось я й відправився на заробітки, можу робити всяку роботу.
- Я допоможу тобі, - сказав вусатий.- Якщо будеш виконувати, що я скажу, добре заплачу тобі.
Так людина знайшла собі роботу. Ні від якої справи він не відмовлявся був і табунником і чабаном. Так пройшло три роки. Стали долати його думи про сім'ю. Помітив це хазяїн.
-Тому ти сумуєш? - запитав бисим.
- Здолали мене думи про дружину, про сина. Уже три роки пройшло, як я виїхав з аулу. Я добре працюю, ти добре годуєш мене. Але їжа не йде мені взапас - усе думаю про будинок.
- Тоді, - сказав вусатий, - ранком я заплачу тобі за роботу, і ти вертайся додому.
Ранком хазяїн дав працівникові три рублі золотом, велів приготувати йому провізій на дорогу й відпустив його. Відправився працівник у дорогу назад, а сам усе думає, що мало йому заплатили за роботу.
Шлях був далекий, і скоро всі їстівні припаси скінчилися. Розв'язав працівник принести гроші додому цілими, і, хоча дуже хотілося йому є, він нічого не купував.
Проходячи через якийсь аул, зайшов він на базар. Уже й сил немає терпіти голод, а гроші витрачати не хочеться. Бачить він - расхаживает по базару висока людина й голосно кричить:
-Продаю, продаю, продаю!
Придивився працівник - нічого немає у руках у продавця. Що може він продавати?
Підійшов він до нього ближче.
- Що продаєш, я не бачу у тебе ніякого товару!
- Я продаю розум.
-Хіба розум продається або купується? - здивувався працівник і відійшов убік. Ходить він знову по базару, бачить усякі смачні речі, і голод ще пущі дошкуляє його.
А продавець розуму усе кричить на весь базар:
- Продаю, продаю, продаю!
- Підійду-но я до нього ще раз! - розв'язав працівник.
- Скільки прагнеш за розум? - запитав він продавця.
- Один золотий.
Дістав працівник один золотий, віддав продавцеві.
- Давай мені розум, - говорить.
- Коли будеш у дорозі, - сказав продавець, - і зустрінеш ріку, не входь у неї, поки не довідаєшся броду!
- Це й усе на золотий рубль?
- Усе, що я тобі сказав, коштує рубль.
"Пропав мій заробіток за цілий рік", - подумав працівник і відійшов убік. Але куди б він не пішов, усюди чув голос продавця розуму:
-Продаю, продаю, продаю!
Знову підійшов він до високого чоловіка й віддав йому другий золотий.
- Що ще продаси мені?
- Коли зустрінеш людину, зайнятого справою, не втручайся, поки він сам тебе не запитає.
- Та це усе за один золотий?
- Усе.
"Пропав мій заробіток за другий рік роботи", - подумав працівник і знову відійшов убік.
Залишився у нього у кишені останній рубль. Гірко тужив він, що так необачно витратив два золотих, але знову уводити, увести до ладу нього донісся голос:
-Продаю, продаю, продаю розум!
Втретє підійшов він до високого чоловіка й простягнув останній золотий.
- Продай мені ще розуму, - попросив він.
- Коли сабоно розгніваєшся, так, що захочеш ударити людину, швидко починай уважати від одного до ста. Поки дорахуєш до ста, заспокоїшся, тоді й ухвалюй рішення, як бути далі.
Без гроша у кишені вийшов працівник з базару й направився додому. Ішов він ішов і прийшов до ріки. Була вона так широка, що іншого берега не було видне. Оглянувся він - мосту через ріку поблизу немає. Задумався працівник, як же перебратися йому через ріку. Поки він думав, під'їхав до ріки якийсь джигіт. Він був багато одягнений, сидів на прекрасному коні.
- Що ж ти коштуєш? - звернувся вершник до працівника.
- Не знаю, де брід, ось і коштую - думаю, як краще перебратися через ріку.
- Якщо ти теперішній чоловік, тобі всюди брід.
Із цими словами він витягся батіг, хльоснув нею коня й
Увійшов у ріку. У одну мить вершник з конем зникли під водою.
Потім вони здалися з води, але відразу знову їх захлиснуло хвилею. Дно
Ріки виявилося мулистим, і ноги коня погодили у ньому. Вершник разом з конем
Втопив. А працівник стояв на березі й усе бачив.
У цей час до ріки під'їхала група вершників. Побачивши подорожанина на березі
Ріки, тхамате - проводир вершників - послав до нього молодого джигіта.
- Чому ти коштуєш отут? - запитав джигіт.
- Я не знаю броду через цю ріку, а джигіт, який спробував переплисти її, втопив разом з конем, - відповідав працівник.
Молодий джигіт повернувся до своїх і передав їм розмова із працівником. Пройшло небагато часу, і він знову під'їхав до працівника:
-Наш тхамате надіслав мене за тобою - він прагне помочьтебе. Підійшов працівник до тхамате.
-У тому місці, де ти коштуєш, немає броду, - сказав тхамате.- Брід через ріку є неподалік ось від того аулу.- Та він показав униз за течією.
Працівник послухав ради й перейшов ріку там, де показав йому тхамате. Прийшов він у якийсь аул. Побачивши двір з гарними, добротними будівлями, працівник зупинився. У воріт сидів чоловік.
- Ласкаво просимо, будь нашим гостем, - звернувся чоловік до працівника.
- Я саме шукаю будинок, де я міг би зупинитися.
-Тоді пішли, - сказав хазяїн. Він завів, гостюючи у двір і привів у кунацьку, посадив його й сам сів. Довго вони так сиділи - гість мовчав, так покладене за звичаєм, а хазяїн мовчав, немов і він був гостем.
Коли настав вечір, у кунацьку принесли сім накритих ане - одне частування було краще іншого.
Працівник сіл до одному ане й небагато поїв - до інших ане він навіть не доторкнувся.
Через якийсь час хазяїн повернувся у кунацьку.
-Ти - наш гість, чому не доторкнувся до їжі? - запитав він.
-Я адже один, хіба можу з'їсти те, що подане на семи ане? - відповідав працівник.
Хазяїн підійшов до дверей, відкрив її, побрав за ніжку крайній ане й викинув його у двір. Слідом за ним він викинув усі інші ане, ні слова не сказавши пручи цьому гостеві.
Сини хазяїна забрали всі ане.
Після цього хазяїн довго сидів у кунацькій, займав гостя бесідою, поки не прийшло час лягати спати.
Коли треба було лягти спати, у кунацькій приготували сім постель - одна краще іншої.
- Добраніч, наш гість, - сказав хазяїн і пішов у будинок. Працівник ліг у одну з постель і міцно заснув. Ранком, коли усе встали, у кунацьку прийшов хазяїн.
- Добрий ранок, наш гість, - сказав він.- Чому ж пустували ці постелі, а ти спав тільки на одній?
- Ушанований хазяїн, я адже один, як же я міг лягти відразу у сім постель? - відповідав працівник.
- Це теж вірно, - сказав хазяїн, відкрив двері й викинув у двір усі постелі.
Прийшли сини хазяїна й забрали всі постелі.
Дивним здалося гостеві поведінка хазяїна, але він ні слова не говорив, ні про що не запитував.
Ранком, коли прийшов час пити чай, у кунацьку принесли шість ане із частуванням і сьомої із чаєм.
-Співай гарненько й попий чаю, - сказав хазяїн і вийшов.
Гість покуштував частування з один ане, попив чаю й став чекати, що ж буде далі. Пройшло небагато часу, і хазяїн повернувся у кунацьку.
-Наш гість знову нічого не з'їв! - сказав він, відкрив двері й викинув у двір усі ане.
Що робити гостеві? Йому вже настав час відправлятися у шлях, а він не зважується сказати про це хазяїнові. Посидівши небагато, сам хазяїн сказав:
- Наш гість, тобі, напевно, настав час вертатися додому?
- Пора, - відповідав гість.
Хазяїн побажав йому щасливої дороги й вивів з кунацької. Гість пройшов майже половину двору, не сміючи оглянутися. Раптом він почув голос хазяїна:
-Повернися на хвилинку, наш гість!
Переляканий гість повернувся у кунацьку. Хазяїн посадив його й сказав:
-Тепер послухай, що я скажу. У мене були мати й батько. Коли я одружився, розв'язав жити окремо від батьків і побудував
Собі будинок. Коли будинок був готовий, люди стали приходити дивитися його, і кожний давав пораду: те вікно не там, те двері не на місці. Розлютився я, побрала сокира й зруйнувала будинок. Незабаром побудував я новий будинок так, як радили ті, кому не сподобався перший будинок. Я вже зібрався вселятися у будинок, як знову стали приходити люди, і кожний говорив, що зроблене не так. Зруйнував я й цей будинок і дав клятву вбити кожний, хто втрутиться у мої справи, будь це житель нашого аулу або гість із самих далеких місць. Тому ж, хто не буде втручатися у мої справи, я заприсягся віддати повний кисет золота.
Після цього я побудував цей будинок, але ніхто з жителів нашого аулу або сусіднього аулу не заходить до мене у двір, ніхто не розмовляє із мною. Ти звільнив мене від моєї клятви, і я вручаю тобі кисет із золотом.
Подякував гість хазяїна й відправився у дорогу назад.
Пізно вночі повернувся він додому. Він побачив у вікно, що дружина сидить за шеретівкою. З димаря якийсь чоловік витягав круг копченого сиру.
Дружина сиділа спиною до димарю, і чоловік розв'язав, що це злодій краде сир. Він було націлився, щоб вистрілити з рушниці, але, перш ніж спустити курок, згадав про третю раду продавця розуму й став уважати до ста.
Дорахувавши до ста й заспокоївшись, він постукав у двері свого будинку. Дружина перестала крутити шеретівку й сказала:
- Хлопчик, відкрий двері, повернувся твій батько.
Із цього дня зажив той чоловік зі своєю сім'єю багато й щасливо.