" Не можна мені старіти, - думає цар.- Зараз усі мене бояться, ніхто суперечити не сміє. А зроблюся старим і старезним - народ відразу перестане мене слухатися. Як я з ним тоді попораюся?"Хто скаже, було те або не було, тільки вірно, що жив на світі хитрий і жорстокий цар.
У житті своєї ні з ким не обійшовся він по-гарному, не було таку людину, якого б він пошкодував, не було такого собаки, яку б він приголубив.
Усе - від мала до велика - боялися царя, а сам він боявся тільки одного - старості.
Цілими днями сидів цар у своїх спокоях і розглядав себе у дзеркалі. Помітить сиве волосся - підфарбує фарбою. Помітить зморщечку - розгладить рукою.
" Не можна мені старіти, - думає цар.- Зараз усі мене бояться, ніхто суперечити не сміє. А зроблюся старим і старезним - народ відразу перестане мене слухатися. Як я з ним тоді попораюся?"Та, щоб ніколи не згадувати про старість, наказав цар убивати всіх старих.
Ледве тільки посивіє голова у людини, отут йому й кінець. Царські стражники із сокирами й сокирами вистачають його, ведуть на площу й рубають йому голову.
Із усіх кінців країни приходили до царя жінки й діти, юнаки й дівчини - усе приносили цареві багаті подарунки, усе проливали гіркі сльози, усе молили царя пощадити їхніх батьків і чоловіків.
Нарешті набридло цареві слухати щодня скарги. Покликав він своїх гінців і велів їм по всіх містах і селам, на всіх дорогах і площах оголосити народу про свою великой милості.
Осідлали гінці коней і роз'їхалися у різні сторони.
А всіх дорогах і вулицях, на всіх перехрестях і площах сурмили вони у труби й голосно викрикували:
- Слухайте всі! Слухайте всі! Цар дарует вам свою милість. Хто дістане із дна озера золотий глечик, той урятує життя свого батька, а глечик одержить у нагороду. Така царська милість! А хто не зможе дістати глечик, той і батька не врятує й сам голову втратить. Така царська милість!
Не встигнули гінці об'їхати й половину країни, як стали сходитися й з'їжджатися до озера хоробрі юнаки.
Беріг озера був стрімчастий, і з висоти його, крізь чисту, прозору воду, ясно видний був прекрасний золотий глечик з тонким горлечком, з візерунковим різьбленням, з вигнутою ручкою.
Та ось пройшло дев'яносто дев'ять днів.
Дев'яносто дев'ять хоробрих катували своє щастя.
Дев'яносто дев'ять голів відрубав жорстокий цар, тому що ніхто не міг дістати глечик із дна озера, - точно його зачарував хто. Зверху подивитися - глечик усякому видний, а у воді - ніхто знайти його не може.
А у те саме час, у тій самій країні жив юнак по імені Аскер. Дуже любив Аскер свого батька, і, коли побачив він, що батько стає старий, що на особі його з'являються зморшки, а волосся стають сірими від сивини, повів Аскер батька далеко у гори, у глуху ущелину, побудував там хатину й у цій хатині сховав свого старого.
Щодня, коли сонце йшло за гори, юнак тайкома пробирався у ущелину й приносив батькові їжу. Ось одного разу прийшов Аскер у ущелину, сіл біля батька й задумався.
- Яка турбота у тебе на серце, дитя моє? - запитав старий.- Може, знудило тобі щодня ходити сюди?
- Ні, батько, - відповів юнак, - щоб бачити тебе здоровішим і непошкодженим, я готовий тричі у день ходити через ці гори. Інша турбота у мене на серце. Ні вдень ні вночі не виходить у мене з голови царський глечик. Скільки не думаю я, ніяк не можу зрозуміти, чому це, коли з берега дивишся у прозору воду, глечик видний так ясно, що здається, простягни тільки руку - і він твої.
А варто кому-небудь стрибнути у воду, вода відразу каламутніє й глечик точно крізь дно провалюється, немов і не було його. Старий мовчачи вислухав сина й задумався.
- Скажи мені, син мій, - сказав нарешті старий, - не варто чи на березі озера, у тому місці, звідки видний глечик, яке-небудь дерево?
- Так, батько, - сказав юнак, - на березі коштує велике, розкидисте дерево.
- А згаДай-но гарненько, - знову запитав старий, - не у чи тіні дерева видний глечик?
- Так, батько, - сказав юнак, - від дерева падає на воду широка тінь, і саме у цій тіні коштує глечик.
- Ну, так слухай мене, син мій, - сказав старий.- Піднімися на це дерево, і ти знайдеш серед його гілок царський глечик. А той глечик, який видний у воді, - це толькоего відбиття.
Швидше стріли помчався юнак до царя.
- Ручаюся головою, - закричав він, - я дістану твій глечик, милостивий цар!
Засміявся цар.
- Тільки твоєї голови мені й не вистачає для рівного рахунку. Дев'яносто дев'ять голів я вже відрубав - твоя буде сотою.
- Може, так, а може, і не так, - відповів юнак. - Але боюся я, що цього разу не зрівняти тобі рахунку.
- Що ж, спробуй своє щастя, - сказав цар і наказав слугам поострей нагострити сокиру.
А юнак пішов до берега й, не замислюючись, поліз на дерево, яке росло над самим обривом.
Народ, що зібрався на березі, так і ойкнув від подиву.
- Аллах так помилує його! Вірно, від страху він втратився розуму! - говорили одні.
- Може бути, він з дерева прагне стрибнути у воду, - говорили інші.
А юнак тим часом піднявся на саму вершину й там серед галузей знайшов золотий глечик - з тонким горлечком, з візерунковим різьбленням, з вигнутою ручкою.
Олько висів глечик на дереві нагору дном, щоб усім видалося, що коштує він у воді, ка. ц і личить, нагору горлечком.
Зняв юнак глечик з дерева й приніс його цареві. Цар так і розвів руками.
- Ну, - говорить, - не чекав я від тебе такого розуму. Невже ти сам додумався, як дістати глечик?
- Ні, - сказав юнак, - я б сам не додумався. Але у мене є старий батько, якого я вкрив від твоїх милостивих очей, він-те й догадався, де захований глечик. А я тільки послухався його ради.
Задумався цар.
- Видне, старі розумніше молодих, - сказав він, - якщо один старий угадав
Те, чого не могли вгадати дев'яносто дев'ять юнаків.
З тих самих пор у тій країні ніхто пальцем не сміє торкнути старих, усе шанують їхні сивини й мудрість, а коли зустрічають стару людину на шляху, уступають йому дорогу й низько кланяються.