У одному аулі жили два злодії; одного з них кликали Кайтуко, а іншого Шералуко. У останнього був син вісімнадцяти років по імені Кучук. Одного разу Шералуко випробував невдачу: у те
Час, коли він виводив коня, його ранили; від наслідків рани він і вмер. По смерті батька Кучук з'явився до його товариша Кайтуко й сказав:
- Батько мій був з тобою у дружбі; ви разом крали й по-братерському ділилися видобутком, і я праг би продовжувати батьківська справа; тільки дозволь мені у тебе повчитися злодійському ремеслу!
- Добре, я готовий тебе навчити розуму-розуму. Приходь до мене сьогодні у гості!
Кучук прийшов до нього у гості, але хазяїна не було будинку: од відлучився кудись у справі. Увійшовши до нього, Кучук запитав у баби матері Кайтуко:
- чи Вдома мій друг?
-нойтуко немає будинку; але якщо він твій друг, те, будь ласка, будь гостем! Кучук радий случаю побалакати; він сів на крамниці й став розповідати
Бабі всякі небилиці. Бабі гість довівся по душі, і вона почала пригощати його бараниною й бузою. Тим часом зірке око Кучука помітив, що під стелею саклі висить вяленая баранина, на вид досить жирна й, мабуть, досить смачна. Розгорілися очі у майбутнього злодія, і він вирішився украсти її наступною ніччю. Наболтавшись із бабою вдосталь, Кучук пішов. Трохи згодом є Кайтуко у поганому настрої. Бажаючи його розвеселити, баба зараз же йому доповідає, що у них був у гостях Кучук.
- А бузу він пив? - запитав Кайтуко.
- Так, пив! - відповіла баба.
- А коли пив, не чи дивився він нагору?
- Так, дивився!
- Стало бути, він бачив під стелею вяленую баранину?
- Мабуть, бачив.
- Він її неодмінно украде наступної вночі!
- Так адже він друг тобі!
- Друг-Те друг, але він з таких, що останню сорочку зніме з тіла. Подумавши небагато, Кайтуко сказав своєї матері:
-Знаєш що, матінка? Зніми баранину, спрягти у скриньку й поклади до себе на ніч під подушку; либонь він не знайде!
Як син сказав, так мати й зробила. Син ліг спати на ліжку, а мати на підлозі й поклала собі під подушку скринька з у’яленої бараниною. Уночі майже щогодини Кайтуко запитував матір, чи ціла скринька.
- Так, цілий! - відповідала мати, і Кайтуко на якийсь час заспокоювався. Над ранок Кайтуко здолала дрімота, і нарешті він міцно заснув. Підкрався
Кучук; бачачи, що двері приміцно замкнені, він піднявся на дах саклі, а звідти через трубу проліз усередину. Став він обмацувати те місце, де висіла баранина, але, до своєї досади, нічого не знайшов. Злодій догадався, що досвідчений хазяїн зрозумів його наміри й вжив заходів обережності.
- Мяу-Мяу! - лунає по саклі ледве виразне нявкання, і чутно навіть, як кішка скребе своїми лапками.
- Чорт із нею, із цією бараниною! - гарчить незадоволена баба.- Спати мені не дадуть! Те раніше говорили, що злодій за нею полізе, а отут уже кішка підбирається.
- Мяу-Мяу! - знову почулося голосне нявкання кішки. Баба разворчалась, і тепер їй вуж не було удержу.
-Ну, право, чого вона лізе? Баранину адже я сховала у скриньку й поклала під подушку. Жирний шматок, так не про тебе припасений!
А Кучуку тільки це й потрібно було. Нявкання кішки припинилося, і розсерджена баба, заспокоївшись трохи у своїй тривозі, забулася старушечьим сном. Цим моментом скористався Кучук, витягся нечутно з-під подушки скринька, проліз тихохонько у трубу й був такий...
Пройшло дві-три миьути. Прокинувся Кайтуко й запитує мати:
- Матінка, чи лежить скринька на своєму місці?
- Як? Що? Зараз отут була кішка! - промурмотала бабуся, що оторопіла, помітивши пропажу скриньки.
Кайтуку ж не потрібно було говорити це два рази: він знав, що це була за кішка! Зараз же він підхопився з постелі, надяг плаття своєї матері й прямим шляхом через город побіг у саклю Кучука, де й опинився раніше хазяїна. Слідом за ним входить Кучук, а на порозі його зустрічає мати-бабуся.
- Бєдний син! - говорить Кайтуко, підробляючись під голос матері Кучука, а чи вона це була дійсно, важка було довідатися у темряві ночі.- Ти цілу ніч трудився. Дай що у тебе у руках, а сам лягай відпочинь!
- Так, я й насправді утомився! - сказав Кучук; йому й невтямки, що це не його мати. Він віддав Кайтуко скринька, а сам відправився у стайню, щоб подивитися, ціла чи його кінь. Скориставшись цим, Кайтуко зник за саклею й тим же шляхом відправився додому.
Ранком прокинувся Кучук, а тому що його нюх усе ще лоскотав приємний захід у’яленої баранини, те першою справою він попросив матір спекти баранину, яку він роздобув уночі.
-Що ти плетеш? - запитала матір.- Ти мені нічого не передавав.
Зараз же зміркував Кучук, у чому справа: його перехитрив Кай-Туко!
- Як? - крикнув Кучук, зачеплений цим за живе.- Кай-Туко, чого доброго, подумає, що я йому не чету. Як би не так! Я йому доведу, що є на світі злодії чистіше його.
Наступного дня Кучук захопив із собою два червоні чувяка своєї матері й відправився до Кайтуко. Той прийняв його дружелюбно, як ні у чому не бувало, не зробивши ні найменшого натяку на їхні обопільні подвиги. Що й говорити: ні той, ні іншої не вдарив особою у бруд! Кучук запропонував Кайтуко йти красти разом; Кайтуко погодився. Вийшли вони з аулу й пішли по великій дорозі. Везе на гарбі селянин сіно.
- Давай, - говорить Кучук, - зведемо биків у хазяїна!
- Хіба це можливо? - говорить Кайтуко.
- Для гарного злодія всі можливо. Ось тобі два чувяка: поклади один отут на дорозі, а інший там - подалі! Селянин побачить спершу один чувяк, зіскочить із гарби й побіжить піднімати, а там ще поперед іншої; тим часом ми отпряжем биків і сховаємо їх у найближчому лісі.
Та дійсно, коли селянин побачив перший чувяк, він зіскочив з гарби й побіг його піднімати. Піднявши один, він побачив лежачий віддалік інший чувяк і побіг за ним; піднявши й цей, він скинув свої старі діряві чувяки й став приміряти нові. Довго він мучився, намагаючись їх надягти, але це йому ніяк не вдавалося: жіночі чувяки не лізли на чоловічу ногу. Селянин так захопився своєю справою, що про биків зовсім забув, не припускаючи, звичайно, що з ними могло що-небудь трапитися. А тим часом злодії на свої руки охулки не полошили: миттю отпрягли биків і погнали у найближчий ліс. Там вони жваво відрубали їм голови, застромили ці голови у топке болото так, що тільки стирчали рога, а самі з тушами биків сховалися.
Провозившись удосталь із чувяками й нарешті кинувши їх, селянин помітив, до свого жаху, пропажу биків. Зараз же він кинувся по свіжих слідах розшукувати їх. Прибіг до того болота, де у самому топкому місці стирчали бичачі голови з
Крислатими рогами. Йому здалося, що бики його зав'язнули у болоті. Він розв'язав витягтися їх звідти. Селянин роздягнувся й, залишивши свій одяг на березі, поліз у болото. Тим часом Кучук вискочив із засідки, схопив одяг селянина й знову зник у хащі. Бідняк, витягшись із болота голови своїх биків, подумав, що він як-небудь по необережності відірвав їх від тулуба, і став плакати. До довершення горя він, вилезя з болота, не знайшов свого одягу.
Робити було нема чого: бідняк відправився у чому мати народила на світло до залишеної їх гарбі із сіном, але не знайшов ні гарби, ні сіна. Отут він остаточно втратив розум:
-Ну й обчистили ж мене злодії: немає ні гарби, ні сіна, ні биків - і сорочку навіть зняли з тіла!
Бідолашний пшитль плететься з невеселими думами додому; у всіх же зустрічні він збуджує сміх, тому що ніхто не звик бачити на дорозі зовсім нагого людину, з однієї тільки лозиною у руках. Трохи згодом йому попалися назустріч близько двадцяти верхівкових. Побачивши його, вони покотилися зі сміху.
-Що таке з тобою трапилося, дивак? - запитують вони його.
-Бережіться: у цій місцевості з'явився злодій, який у мене украв биків, одяг, а додатково і гарбу із сіном; у вас він, напевно, пожене коней! - Вершники стали сміятися ще більше:
- Як це так? Розкажи ще раз! Ах ти, окаянний! Селянин не став з ними більше розмовляти й пошелсвоей дорогою. Проїхавши кілька верст, вершники розташувалися біля лісу на нічліг: розбили намет, скинули із себе бурки й зброя й, стриноживши коней, пустили їх пастися під наглядом двох вартові. Коли зовсім стемніло, вони розвели вогонь і стали жарити шашлик і у казані варити баранину. Сидячи у вогню, вони згадали застереження нагого пшитля й почали один одному розповідати про різні подвиги відомих своєї спритністю злодіїв; вартові ж зірко дивилися за кіньми. Раптом підходить уводити, увести до ладу вартовим закутаний у бурку Кучук і говорить:
- Ідіть до багаття: шашлик уже готовий; покамест я покараулю коней! Не підозрюючи нічого, вартові відправилися до багаття.
- На кого ви залишили коней? - запитують їхні товариші.
- Як на кого! Так адже ви покликали нас є шашлик, надіславши вартового нам на зміну!
Отут тільки усе догадалися, що вартувати-те залишився злодій, про який їх попереджав селянин, що зустрівся їм. Усе кинулися за кіньми, але Кучук встигнув їх уже приховати у лісі, а тим часом, поки вони шукали, він, залишивши їх під наглядом свого товариша Кайтуко, кинувся у намет, у якому нікого не було; там він забрал усі бурки, башлики, окуте сріблом зброя вершників і сідла, стягнув зовсім уже засмажений шашлик баранину, що й варився у казані, кинувши туди замість свою стару розідрану бурку, і зник у темряві ночі.
Тим часом вершники після даремних пошуків повернулися до багаття, щоб принаймні підкріпити свої сили шашликом і вареною бараниною. Але яке було їхнє здивування, коли вони й тут нічого не знайшли, крім казана, у якому варилася пошарпана бурка.
- Ось це так злодій! - вирвалося у одного з потерпілих. Але що ж вершникам залишалося робити, як не повернутися пішки у свій аул!