Жив на світі бідна людина. Кликали його Тлеубокож. До нього заходили й знатні люди - пши й дворяни. Вони нерідко брали його із собою у походи хагреем, але ніколи не допускали доглядати за своїми кіньми. Не знали вони, що хоч Тлеубокож і бідняк, але володіє чудесними кіньми й богатирської силою.
Був Тлеубокож гордою й незалежною людиною, і один пши розв'язав вапна його.
Одного разу ранком пши поїхав до Тлеубокожу. Той жив на краю аулу, його бідний двір увесь заріс травою. Під'їхав пши до огорожі, покликав хазяїна. Вийшов з будинку Тлеубокож.
- Ласкаво просимо, пши, - запросив він гостюючи.
- Дякую, - відповів пши.- Поїдемо із мною, якщо у тебе немає коня із сідлом, я дам його тобі.
- Є у мене кінь, - сказав Тлеубокож.
Зайшов він за кут своєї бідної саклі й вивів двох коней - сірого й вороного з білою міткою на носі. Пши сіл на вороного, Тлеубокож - на сірого.
Та вершники поскакали.
Довго вони їхали, довго скакали й зустріли у степу табун коней знаменитого Тлегуц-Жаче. Захопили вони табун і погнали до себе.
- Як поїдеш - поперед табуна або позаду? - запитав Тлеубокож у пши.
- Поїду позаду, - відповів пши.
-Тоді простеж за тим жеребцем, він усе норовить повернутися до хазяїна. Жеребець кілька раз намагався відірватися від табуна й піти, але пши
Щораз змушував його повернути назад. Зненацька жеребець вирвався й утік.
- Жеребець поскакав, - сказав пши Тлеубокожу.
- Краще було б його не упускати, - відповів той.
Через якийсь час жеребець повернувся, а разом з ним прискакав хазяїн табуна - иниж. Під'їхав він до пши й запитує:
- Женеш моїх коней?
- Бачиш, жену.
- Тобі не погнати мій табун, це під силу лише Тлеубокожу.
Та він поїхав до Тлеубокожу. Інга поскакав слідом за ини-жем. Та ось зустрілися три вершники. Спішився Тлеубокож, спішився й иниж - хазяїн
Табуна.
Схопився Тлеубокож з инижем, і почався двобій. Тлеубокож переміг инижа, і у ту ж мить жеребець инижа поскакав назад - пши не зміг удержати його. Пішов жеребець, а пши й Тлеубокож поїхали далі.
Пройшло небагато часу. Раптом чують - доганяє їхній другий иниж на тому ж жеребці.
- Женеш моїх коней? - запитав він пши.
- Бачиш, жену.
- Тобі не погнати мій табун, це під силу лише Тлеубокожу.- Та він поїхав
До Тлеубокожу. Пши поскакав слідом за инижем, і знову зустрілися три вершники. Спішився иниж, спішився й Тлеубокож. Схопилися вони - почався двобій.
Тлеубокож повалив велетня, і у ту ж мить жеребець инижа поскакав назад - пши не зміг удержати його.
Незабаром на ньому приїхав батько вбитих инижей - самий жадібний, найголовніший з них - Тлегуц-Жаче.
- Женеш моїх коней? - запитав він пши.
- Бачиш, жену.
-Тобі не погнати мій табун, це під силу лише Тлеубо-Шкіру.- Та він поїхав до Тлеубокожу. Пши поскакав за Тлегуц-Жаче.
Спішився Тлегуц-Жаче, спішився й Тлеубокож.
-Може бути, я здолаю його? - сказав Тлеубокож пши.- Якщо вб'ю його, жеребець нікуди не піде - він залишиться без хазяїна.
Почався двобій. Довго боролися вони. Нарешті Тлеубокож убив Тлегуц-Жаче, але й сам був важко поранений. Жеребець пішов у табун.
-Після заходу сонця я вмру, - сказав Тлеубокож.- Ти прикрий мене буркою, а сам сідай на мого коня й міцніше прив'яжи себе до сідла, не то вітром тебе знесе з коня. Тричі вдариш коня батогом, і він побіжить, а коли буде треба, сам зупиниться. Як тільки кінь зупиниться, ти крикни три рази: "Тлеубокожа немає у живих!" - і виїдь.
Із заходом сонця Тлеубокож умер. Пши прикрив його буркою, пересів на його коня, міцно прив'язав себе до сідла й тричі вдарив коня батогом.
Чи Багато, чи мало скакав кінь - пши не знав. Коли кінь зупинився, пши крикнув три рази: "Тлеубокожа немає у живих!", і поїхав туди, де він залишив убитих инижей, Тлеубокожа й табун.
Під'їжджає пши до місця двобою й очам своїм не вірить - Тлеубокож живий, підганяє табун. Пригнали вони коней і повернулися у аул. Тлеубокож побрав жеребця й сім кобилиць.
Перш ніж попрощатися із пши, Тлеубокож сказав йому:
-Якщо скажеш хоч слово кому-небудь про те, що приключилося з нами у поході, розправлюся з тобою й усім твоїм родом.
Тлеубокож пустив жеребця й сім кобилиць пастися у поле.
Пройшло літо. Прийшла зима. Навесні кобилиці ожеребилися, але шість лошат не жили більше одного дня.
"Що це таке, що з ними відбувається?" - став думати Тлеубокож і розв'язав не спати у ту ніч, коли повинен був народитися останнє лоша.
На світанку лоша з'явилося на світло, і відразу хтось увірвався у стайню. Тлеубокож вистрілив, прийшовший вискочив і пішов у очерети. Це було навесні. Настала осінь.
У Тлеубокожа була мати, були у нього брат і сестра. Якось восени його мати й сестра пішли за очеретом у поле й знайшли там безногого инижа.
- Що з тобою трапилося, иниж, чому у тебе немає ніг? - запитала матір.
- У цьому винуватий твій син, - відповів иниж.
- Що ж тепер робити? - запитали матір і дочка.
-Відвезіть мене до себе, вилікуєте, і я поберу вас обох у дружин, - пообіцяв иниж.
-Добре, - сказали жінки.
Вони поклали велетня на підводу, прикрили його очеретом і відвезли до себе. Оселили його у підземелля й довго лікували у таємниці від Тлеубокожа. Иниж був чоловіком і матері й сестри Тлеубокожа.
Незабаром сестра Тлеубокожа понесла.
-Що тепер робити? - злякалися жінки. - Адже якщо довідається Тлеубокож, він уб'є нас.
- Скажи братові, що ти занедужала, - сказав иниж. Сестра так і зробила.
- Я хвора, - сказала вона братові.
- Чому ж лікувати тебе? - сказав він і пішов за лікарем. Кого тільки не приводив Тлеубокож, ніхто з лікарів не міг вилікувати його сестру.
- Що ж робити? - затурбувався иниж.- Якщо Тлеубокож довідається про того, що відбулося, він усіх нас уб'є. Скажи-но йому ось що: далеко від нашого краю, за сім'ю горами й долами, живе незвичайна дівчина, у неї чудесний сад, а у ньому росте яблуня, тільки її яблуко зцілить тебе. Тлеубокож поїде
За цим яблуком і не повернеться, а ми станемо жити спокійно.
Коли повернувся Тлеубокож, сестра сказала йому, як навчив її иниж.
Осідлав Тлеубокож того жеребця, якого пригнав разом з табуном Тлегуц-Жаче, і поїхав за чудесним яблуком.
Довго він їхав - скільки проїхав, знав тільки він.
Одного разу зустрів йому на дорозі старий калмик. Він віз на гарбі гарну дівчину. Калмик співав пісню, а дівчина гірко плакала.
-Скажи мені, старий, чому ти співай, а дівчина плаче? - запитав Тлеубокож.;- Аул, з якого я виїхав, захоплений бляго, він загрожує з'їсти всіх жителів, якщо ми не будемо щодня віддавати йому на обід дівчину. Сьогодні випав жереб цій дівчині бути з'їденої, і тому вона плаче. Я залишуся живий, і тому я співаю.
-Теж справа, - сказав Тлеубокож і поїхав слідом за гарбою.
Старий їхав повільно, Тлеубокож навіть задрімав у сідлі. Опам'ятавшись, він запитав аробщика:
- Ми ще не доїхали?
- Ні, не доїхали.
Поїхали вони далі. Пройшло ще небагато часу, знову джигіт запитав:
- Ми ще не доїхали?
- Ні, - знову відповів старий.
Втретє Тлеубокож задав той же питання, і втретє той відповів "ні".
-Ах ти, породжений собакою, - крикнув Тлеубокож, - скільки можна їхати?! Старий зіскочив з гарби й кинувся у очерети, але Тлеубокож змусив його
Повернутися й наказав:
-Відведи гарбу на узбіччя дороги й розпрягай биків! Старий прив'язав биків до гарби. Дівчина зійшла з дороги ивстала у гарби.
Спішився й Тлеубокож, і відразу на дорозі з'явився трьохголовий бляго. Побачив він джигіта:
-Агов, Тлеубокож, ти що, приїхав позбавити мене приємного обіду?
-Не такі, як ти, залишалися без ласих шматочків!
Вони кинулися один на одного. Двобій тривав недовго. Тлеубокож убив дракона, кинув одну з його голів на гарбу й велів старому везти дівчину назад, а сам поїхав далі.
А у будинку, звідки побрали дівчину для бляго, уже почали оплакувати її. У цей час і повернувся старий з дівчиною. Раділи усе. Стали розпитувати, як це вдалося дівчині урятуватися. Старий сказав, що це він убив чудовиська, забрал одну з його голів і врятував дівчину.
Здивувалися жителі аулу.
-Правду говорить старий? - запитали вони дівчину.
-Якщо це правда, нехай він витягнеться з гарби голову бляго й покладе її перед вами.
Праг старий підняти голову, але не зміг.
-Бачите, цей старий не міг убити чудовиська, його вбив молодий хлопець, він їде геть по тій дорозі, - сказала дівчина.
Люди поїхали навздогін за Тлеубокожем і попросили його повернутися й погостювати у них у аулі.
Повернувся джигіт. Зарізали для нього ялову корову, улаштували у його честь великий бенкет.
- Якби ти не врятував нашу дочку, бляго з'їв би її. Ми її віддамо тобі у дружин, - сказали йому.
Погодився Тлеубокож. Перед тем як піти у кімнату до дружини, він сказав:
-У стайню до мого жеребця поставте кобилицю. Так і зробили. Ранком, перед від'їздом, Тлеубокож сказалжене:
- У тебе народиться син, у кобилиці лоша. Якщо ти виховаєш їх разом, це коли-небудь обернеться тобі добром. Так він сказав і виїхав.
Їхав він їхав і знову зустрів старого й дівчину на гарбі. Старий співає, дівчина плаче.
- Чому, дада, ти співай, а дівчина плаче? - запитав Тлеубокож.
- У нашому аулі горі. Бляго оточив його й грозить з'їсти всіх жителів, якщо ми не будемо віддавати йому щодня дівчину на обід. Сьогодні прийшла черга цій дівчині, і тому вона плаче. Я залишуся живий і тому співаю.
Поїхав Тлеубокож за гарбою й знову задрімав у сідлі. Прокинувшись, він запитав старого:
- Ми ще не доїхали?
- Ні, - відповів той.
Пройшло ще небагато часу, знову джигіт запитав:
- Ми ще не доїхали?
- Немає/- знову відповів старий.
Втретє задав Тлеубокож той же питання, і втретє той відповів "ні".
-Ах ти, породжений собакою, - крикнув Тлеубокож, - скільки можна їхати? Старий кинувся убік, у очерети. Тлеубокож змусив його повернутися й
Наказав:
-Відведи гарбу на узбіччя дороги й розпрягай биків. Дівчина зійшла з гарби й етала поруч із нею.
Спішився й Тлеубокож.
Раптом з'явився дракон із трьома вогнедишними головами. Побачив він Тлеубокожа.
-Агов, Тлеубокож, ти що, приїхав позбавити мене приємного обіду? - запитав.
-Не такі, як ти, залишалися без ласих шматочків, - відповів джигіт. Схопилися вони, і Тлеубокож убив бляго, зніс одну з його голів, кинув
Її у гарбу й відправив старого з дівчиною назад.
У дворі у батьків дівчини зібралося багато людей. Вони голосно плакали й голосили. Коли вони побачили дівчину живий, кинулися до неї, сталі запитувати, як їй удалося урятуватися.
- Це я вбив бляго, - сказав раптом старий.
- Правду говорить старий? - запитали вони дівчину.
-Якщо це правда, нехай він витягнеться з гарби голову дракона й покладе її перед вами.
Праг старий підняти голову бляго, але не зміг.
-Бачите, цей старий не міг убити чудовиська, його вбив молодий хлопець, він їде геть по тій дорозі, - сказала дівчина.
Кілька вершників поїхали за Тлеубокожем і попросили його повернутися й погостювати у них у аулі.
Повернувся джигіт. Зарізали ялову корову, на честь його влаштували великий бенкет.
-Ти врятував нашу дочку, і ми віддаємо її тобі у дружин, - сказали йому батьки дівчини.
Тлеубокож погодився.
-У стайню до мого жеребця поставте кобилицю, - сказав він. Так і зробили.
Переночував він із дружиною, а ранком, ідучи, сказав їй:
- У тебе буде син, а у кобилиці - лоша. Виховаєш їх разом, коли-небудь обернеться це тобі добром.
Так він сказав і відправився знову у шлях. Їхав він їхав і знову зустрів гарбу, на якій старий віз дівчину.
- Чому, дада, ти співай, а дівчина плаче?
- У нашого аулу з'явився страшний ворог - бляго. Він загрожує всіх нас знищити, якщо не будемо давати йому щодня дівчину на обід. Я співаю, тому що повернуся, а вона оплакує свою гірку долю.
Поїхав Тлеубокож разом з ними.
Їхав він їхав і запитав:
- Приїхали?
- Немає ще, - відповів старий. Запитав другий раз, старий відповів "ні".
- Коли ж ти доїдеш? - розсердився Тлеубокож; старий злякано вискочив з гарби й побіг у кущі.
Тлеубокож повернув його, наказав розпрягати биків. Дівчина вийшла, устала поруч із гарбою. Тлеубокож теж спішився. Бляго відразу направився до них.
-Що, Тлеубокож, приїхав залишити мене без обіду?
-Нічого, потерпиш, не таких, як ти, я залишав без обіду. Кинулися вони один на одного, і почалася сутичка. Билися довго. Нарешті,
Повалений, бляго впав. Зніс Тлеубокож його голову, кинув на гарбу й відправив старого з дівчиною назад.
У дворі у батьків дівчини зібралося багато людей, вони голосно плакали й голосили. Коли побачили вони, що дівчина повернулася додому, усе кинулися до неї й стали запитувати, як їй удалося урятуватися.
-Це я вбив бляго, - сказав старий.
Дівчина ж сказала, що дракона вбив один джигіт і поїхав далі своєї
Дорогою, і вона показала куди. Повернули його, бенкетували з ним, пригощали його й віддали йому дівчину у дружин.
Перш ніж піти до молодої дружини, Тлеубокож сказав:
-Поставте до мого жеребця у стайню кобилицю. Так і зробили. Тлеубокож провів ніч із дружиною. Ранком, перед відходом, він сказав їй, що
Вона народить хлопчика, кобилиця - лошати й що, якщо вона виховає їх разом, коли-небудь це обернеться добром для неї.
- Зненацька ми стали з тобою чоловіком і дружиною, - сказала вона.- Скажи мені, куди й навіщо їдеш?
- Далеко, за сім'ю горами й долами, є прекрасна дівчина, у неї є чудесний сад. Я їду за яблуком із цього саду, щоб зцілити хвору сестру.
- Перш ніж їхати туди, треба добре підготуватися. Тиждень ти відпочинеш тут, а я зберу тебе у дорогу. Той сад опікують сотня орлів і сотня стрільців, сім нагучиц ходять довкола нього, його сторожить собака. Навколо саду коштує військо. Близько полудня одне військо йде, а через півгодини приходить інше, - сказала жінка.
Для ста орлів вона приготувала сто курчат. Для ста стрільців - сто стріл. Сім нагучиц прикрито одному смушком, - вона приготувала для них гарні покривала.
- У коня у годівниці буде м'ясо, у собаки - сіно. Ти переклади м'ясо собаці, сіно - коневі, - сказала дружина Тлеубоко-Жа.- Скажи мені, як тебе знайти, якщо ти не повернешся у покладений час?
- Мій кінь залишає незвичайні сліди, по них і можна буде відшукати мене, - відповів Тлеубокож. Залишив він дружині свій перстень, побрав із собою курчат, стріли, покривала й відправився у шлях.
Коли побачив він орлів - кинув їм курчат, а коли зустрів стрільців віддав їм стріли: кожний з них праг захопити собі побільше. Тим часом Тлеубокож благополучно проїхав. Нагучицам він кинув дорогі покривала. Незабаром Тлеубокож побачив коня, у годівниці якого було м'ясо, і собаку, у годівниці якої було сіно, і перемінив їм корм.
Близько полудня він приїхав до саду. Було саме час зміни війська. Коли одне військо пішло, а інше ще не прибуло, Тлеубокож вибрав підходящий момент, забрався у сад і зірвав чудесне яблуко.
Господарка саду побачила його й крикнула:
-Мій кінь, на допомогу!
Але кінь навіть не ворухнувся, тільки прошептав:
- Доброго шляху, молодець, ти зробив мені добро!
- Мій собака, на допомогу! -крикнула тоді дівчина. Але собака теж не ворухнувся:
- Доброго шляху тобі, мій рятівник!
Дівчина кликала на допомогу й нагучиц, і стрільців, і орлів, але ніхто з них навіть не рушив з місця.
Пройшло багато часу з тієї пори, як Тлеубокож відправився за чудесним яблуком. У його дружин народилися сини, кобилиці ожеребилися. Синам здійснилося по вісімнадцять років. Старший син осідлав коня й поїхав до середнього, а разом з ним - до молодшого брата.
Третя дружина Тлеубокожа зібрала всіх синів і сказала:
-Ваш батько давно вже відправився у шлях і довгі роки сидить у сідлі. Якщо він живий, знайдіть його. Кінь його залишає незвичайні сліди. Ідіть слідами й знайдете його.
Вона надягла перстень чоловіка на палець свого сина й сказала:
-Коли зустрінете батька, проїдьте повз нього так, щоб, він побачив цей
Перстень. Якщо він скаже: "Поверніться", вертайтеся, нічого не скаже - проїдьте повз.
Сини відправилися на пошуки батька. Їхали вони по сліду, який залишив його кінь, і нарешті зустріли батька. Вони відразу довідалися його - мати молодшого сина докладно розповіла їм, який він собою.
Коли Тлеубокож побачив свій перстень на руці одного із джигітів, він відразу догадався, що це його сини. Але він не окликнув юнаків, і вони проїхали повз. Коли вони були зовсім далеко й стали вже губитися з виду, Тлеубокож окликнув їх, і юнака миттєво прискакали до нього.
Разом із синами Тлеубокож заїхав до молодшої дружини. Тут його зустріли з великою радістю, щедро обдарили й проводили у шлях. Потім заїхав він до другої дружини. Та тут зустріли його з пошаною й проводили з багатими подарунками. Та перша дружина зустріла його добре, а її родичка влаштувала на честь зятя семиденний бенкет.
Приїхав нарешті Тлеубокож у аул свого батька. Він залишив синів з табунами у очеретах, а сам поїхав дізнатися, що відбулося у аулі у його відсутність.
Їде він по аулу й зустрічає табун таких же коней, як у його синів. Раптом бачить у ямі чоловіка з довгою бородою й майже роздягненого - а надворі була вже пізня осінь, стояли холоду.
Зупинився Тлеубокож, здивовано запитує:
- Ти чий родом?
- Я - молодший брат Тлеубокожа.
- Які хабари у аулі?
- Ось які хабари, - і брат розповів Тлеубокожу усе: як мати й сестра знайшли у очеретах безногого инижа, як вилікували його, як він побрав їх обох у дружин, як сестра його понесла і як вона, боячись покарання брата, відправила його на пошуки заповітного яблука, через який Тлеубокож повинен був загинути. Та дійсно, він дотепер не повернувся, напевно, загинув. Мати із сестрою народили двадцять п'ять инижей, які зжерли майже всіх жителів аулу. Мене вони зробили табунником. Годувати абияк годують, а ось одягу майже ніякий не дають.
- Як би мені зустріти всіх двадцять п'ять инижей разом? - запитав Тлеубокож.
- Якщо почнеш гнати наш табун, за тобою поженуться відразу всі двадцять п'ять инижей, - відповів брат.
Він вийшов з ями, Тлеубокож дав йому одяг і повів до своїх синів. Він запитав старшого сина:
-Зі скількома инижами ти міг би впоратися?
-Поки не скипить вода для готування пасти, я вб'ю десятьох. Тлеубокож запитав середнього, скільки инижей міг би він убити.
-Поки не звариться паста, уб'ю п'ятнадцять, - відповів той. На такий же питання батька молодший відповів:
-Поки ти знімеш шкіру з вівці, я вб'ю всіх двадцять п'ять.
-Тоді пішли, - сказав Тлеубокож і погнав табун коней. Поскакали за ними всі двадцять п'ять грізних инижей.
Батько із синами розправилися з ними - усіх знищили. Тлеубокож із синами повернувся до себе додому.
Сини вбили його сестру, яка відправила брата на неминучу загибель.
-Убийте й матір, - сказав Тлеубокож синам.
- Ні, цього ми не можемо зробити, - відповіли вони. Тоді Тлеубокож вивіз матір разом з одноногим великаноми кинув їх у заростях очерету зі словами:
- Мати, ти дуже любила того, хто лежав тут, тепер і ти полежи разом з ним.
Із трьома дружинами й з усіма своїми синами залишився Тлеубокож і жив довго, так довго, що не міг відповісти, скільки років він прожив.