Як Хо Дон на князівській дочці одружився.
Трапилося це у державі Когуре, у часи короля Темусинвана.
Давним-давно напала сусідня держава на Акнан, володіння Темусинвана, і захопило його. Та розв'язав король відвоювати свої землі.
А у країні ворога у ту пору піднялася велика смута. Династія пала.
Війна меж князями пішла. Ніяк владу не поділять. Про Акнан і зовсім забули.
А у Акнане, у королівському палаці, горн і барабан заховані. Сила чарівна у них. Усім відомо: горн затрубить, барабан загримить - виходить, ворог близько. Знає Темусинван: поки горн так барабан цілі, не побрати йому
Акнана. Та ось що придумав король.
Розв'язав він послати у Акнан сина свого, спадкоємця Хо Дону. Переодягся принц, не визнати його, у шлях відправився. Велів йому король у палац пробратися, барабан розбити, горн розламати. Сімнадцять годков Хо Дону зрівнялося, а сили й хоробрості йому не займати, Та грамоті навчений Хо Дон, влучно з лука стріляє, на коні швидко скакає. А до чого пригожий! Особа - біле, рум'яне, ока - яскраві зірки у ночі; посміхнеться - що дитя мале, на весь зріст устане - силища у ньому богатирська. Недарма його Хо Доном кличуть - Прекрасним юнаком.
Прийшов Хо Дон у столицю Акнана, став думати, як у королівський палац потрапити. А отут саме полювання влаштували на честь весняного жертвопринесення духу Землі. Два рази у рік приносять жертви духу Землі - навесні й восени.
Навесні молять духу про гарний урожай, восени - дякують за врожай.
Народу на полювання зібралося сила-силенна. Спереду їхав верхи на коні сам князь Цой Ри, за ним - ціла звита чиновників і воєначальників.
Відправився на полювання й принц Хо Дон. Звірин настріляв - ледве тягне. Примітив його князь, у палац запросив і говорить:
- Бачу я, ти з Когуре. Хто ти такий?
Відповідає юнак:
- Я - когуреський принц Хо Дон.
Закричав отут князь:
- Невже ти - той самий прославлений принц Хо Дон? Воістину, немає тобі рівних по силі й красі! - Сказав так князь і запитує: - Навіщо подарував ти до нас, принц Хо Дон?
Поклонився юнак низько й відповідає:
- Повчитися прагну у вас, науки всякі осягнути. Науками ваша країна на увесь світ славиться.
Зрадів князь і говорить:
- Раз так, чому твій батько, достойнейший з гідних Темусинван, мене про це не сповістив? Я допоміг би тобі здолати всі науки.
Оселив князь Хо Дону у себе у палаці, став той книги читати, науки осягати. А у князя одне на розумі: дочку у дружин Хо Дону віддати, щоб трон свій зберегти, - сабона країна Когуре, немає їй рівних.
А дочка у князя - краше не знайдеш.
Живе у палаці Хо Дон, днем вчиться, а вночі горн так барабан шукає. Догоджає князь юнака, усілякі почесті йому виявляє, учителів найкращих запросив. Хо Дон як ніч, так по палацу нишпорить. А у палаці що ні крок, то стражник, мурасі й те не пролізти. Шукає Хо Дон, шукає, усі куточки обшукав - немає ні горна, ні барабана.
Засмутився юнак, не знає, що робити. Велів йому батько у палац пробратися, барабан розбити, горн зламати. У палац він пробрався, а барабан з горном ніяк не знайде. Бережуть їх немов зіницю ока.
Та раптом лихо на нього звалилася. Покликав князь принца до себе у Спокої й
Говорить:
- Прагну я тобі дочку свою у дружин віддати. Не так вона гарна, як ти, але й не потворна. Якщо згодний, стань моїм зятем.
Здрейфив отут Хо Дон. Не знає, як бути.
А князь знову говорить:
- Не стану тебе квапити. Ти подумай!
Розв'язав отут Хо Дон, що це справі може допомогти, і погодився, побрав у дружин князівну. Та треба ж такому трапитися - полюбив він її всім серцем.
Тільки не забув Хо Дон наказ батька, борг свій перед країною пам'ятає.
Важко йому у улюбленої дружини випитувати так вивідувати, де горн і барабан заховані. Довідається вона про його обман - тоді й любові їх кінець. Ні сну не знає принц, ні спокою не відає. Не можна йому порушити наказ батька, достойнейшего з гідних Темусинвана. Та дружину з кожним днем усе більше любить, душі у ній не сподівається.
Думав він, думав і нарешті придумав, що робити. Сказав він дружині й тестеві, що повинен з'їздити додому.
Засмутилася князівна й говорить:
- Як же ти покинеш мене одну?
Відповідає Хо Дон:
- З батьком свидеться потрібне.
Запитує дружина:
- А що у тебе за справу до нього?
- Прагну вибачення у панотця вимолити за те, що одружився без нього на те волі, і благословення батьківського випросити, щоб не прогневался панотець, коли ми перед його очі станемо.
Нічого не відповіла князівна, гірко заплакала.
Обійняв Хо Дон дружину, утішати став:
- Смутно мені з тобою розлучатися, - говорить, - так робити нема чого!
Благословить нас панотець - паланкін за тобою надішлю. А до тієї пори прийде нам нарізно пожити.
Запитує князівна:
- А благословить він нас, панотець твій?
Відповідає Хо Дон:
- Благословить, не засмучуйся, мила моя дружина!
Говорить князівна:
- Вертайся скоріше, улюблений! У розлуці щогодини роком здасться.
Звісточку скоріше подай!
Нічого більше князівна не сказала.
Та князь суперечити Хо Дону не став. Треба юнакові з рідним батьком свидеться, благословення батьківське одержати.
Попрощався із дружиною Хо Дон, у шлях відправився. Побачив король сина - не нарадується. Повідав батькові Хо Дон усе один по одному - як у палац пробрався, як поселився там, як горн із барабаном шукав - не знайшов. Та про план свій повідав.
Живе Хо Дон у Когуре, а дружина що ні день звісточку йому з гінцем шле.
Тужить у розлуці, благословення короля Когуре чекає не дочекається. Тільки не відповідає їй Хо Дон до пори.
Тривога у серце князівні змією заповзла. Просить вона улюбленого відвертати, безсердечним кличе, у вічній любові клянеться.
Місяць пройшов, послав Хо Дон князівні звісточку, Написав, не дає король свого батьківського благословення. Як не просив, як не молив Хо Дон - усі дарма! Важко це Хо Дону писати, легше руку собі відрубати, яка кисть тримає, так нічого не поробиш. Готовий король погодитися, але при одному умові. Якому? Про цей Хо Дон не сміє князівні написати. Воно й країні Акнан на шкоду, і самій князівні.
Упертий король - його не вмовиш, на своєму коштує, не поступиться. Знає - не можна його умову виконати! Не прийде, видне, Хо Дону у цім житті із князівною свидеться. Може, у іншому житті знайдуть вони своє щастя? Утирає він сльози гіркі, з улюбленої навіки прощається, долю нещасну проклинає…
Написав Хо Дон лист - важке на душі стало! Обдурив він дружину свою улюблену! На хитрість пішов.
Прочитала князівна лист, сльозами залилася, звісточку послала з гінцем.
Що за умову таке, запитує. Хіба не дали вони один одному клятву любові й вічної вірності? Чому ж він їй усю правду не відкриє? Не пошкодує вона сил, будь-яка умова виконає! Чого не зробиш для улюбленого?
Знав наперед Хо Дон, що напише князівна.
Та ось що він їй відповів:
“Сказав король, що зберігаються у акнанском палаці горн і барабан. Та заважають вони жити нашим країнам у згоді, довіряти один одному”.
Як же може побрати когуреський принц у дружин акнанскую князівну? Адже барабан і горн - скарбу країни Акнан! Так що прийде нам скоритися долі й жити у розлуці, розв'язав Хон Дон наостанку.
Незабаром прийшла відповідь від князівни. Написала вона Хо Дону, що розбила барабан і зламала горн. Виконала свій подружній борг і тепер може стати підданою Когуре.
Довідався Хо Дон, що немає більше ні барабана, ні горна, повів війська на
Акнан. Здолав він ворога, увійшов у столицю, поспішив у палац.
А улюбленої його князівни у живих немає.
Довідався князь, що розбила дочку барабан і горн, розправу над нею вчинив.
Коштує посередині залу, кинджал закривавлений у руці тримає. У очах туга й розпач. Побачив князь Хо Дону, начебто від сну опам'ятався й говорить:
- Скінчилася наша боротьба, принц. Що повинне було трапитися, то й трапилося. Користі заради віддав я тобі єдину дочку у дружин. Я перший замислив недобре й жорстоко поплатився за це. Занесений мною сокира на мене ж і опустився.
Упустив князь кинджал, вилучив голову. Отут з міста донеслися переможні лементи воїнів Когуре.
Ніч настала. Піднявся Хо Дон на кріпосну стіну. На меч свій богатирський обперся. Тужливо йому, самотньо.
Стояла пізня осінь. Тишу навколо порушував лише прощальний лемент журавлів.
Вірою й правдою послужив Хо Дон своїй країні. Землі предків відвоював.
Тільки прожив він усе століття з тугою у серце!