У ті часи, коли ще не було мурах, жило на землі дивне плем'я. Коштувало тільки людям цього племені скинути нагору руки, як у них розорювалися величезні крила й вони могли літати, начебто кажани. Кликали цих людей кин кин, і всі інші племена боялися їх.
Кин кин були жорстокі й підступні люди, і жили вони у великій гірській печері. Посередині печери була глибока вогненна яма - там жив бог вогню, якому поклонялося плем'я кин кин. У жертву богу вогню кин кин приносили людей; вони зв'язували їх і кидали у вогненну яму, і бог вогню пожирав їх.
Одного разу двоє чоловіків із племені кин кин літали над пагорбами й долинами, виглядаючи чергову жертву. Далеко внизу вони помітили братів, що верталися з полювання, Уинжарнин. Брати були хоробрі мисливці й більші вмільці, вони славилися у всіх племенах своїм умінням лікувати хворих і завжди були раді допомогти людям у лиху. Усе любили й поважали братів Уинжарнин.
Два кин кин підлетіли ближче до братів, спустилися на землю й пішли до них назустріч. Брати привіталися з ними привітно, як вони завжди здоровалися з усіма. Вони знали, що з кин кин небезпечно мати справа й що вони приносять людей у жертву своєму богу вогню, але, коли кин кин запросили братів у гості у свою печеру, брати Уинжарнин погодилися піти до них, тому що сподівалися на свою силу й спритність. До того леї їм було цікаво подивитися, як живе плем'я кин кин.
Кин кин радо зустріли братів Уинжарнин і стали вмовляти їх залишитися на кілька днів, щоб насолодитися бенкетом і танцями, які плем'я влаштує у їхню честь.
Брати пробули у племені кин кин два дні, а на третій день оголосили, що їм настав час відправлятися додому. Почувши це, кин кин стали просити братів залишитися ще хоча б на день, щоб подивитися священний танець «ему». Брати Уинжарнин знали, що після священного танцю «ему» завжди відбувається жертвопринесення, але цікавість пересилила страх, і вони залишилися.
Священний танець «ему» виконувався навколо священного вогню. Яскраво палало полум'я у печері, і на стіни її лягали тіні танцівниць. Виконували цей танець тільки молоді дівчата кин кин. Вони стали у коло, і було схоже, що це страуси ему клюють їжу. Кожна дівчина підняла руку, і тіні від рук видалися довгими шиями ему, і вони гойдалися й кружлялися по стіні.
Дівчини сковзали по колу, і ему-тіні теж сковзали по стіні й те ставали більшими й страшними, то робилися такими ж, як дівчини. Дивлячись на танцюючі тіні ему, люди звичайно забували про усе на світі, вони не могли відірвати око від тіней, але брати Уинжарнин були насторожі й увесь час пам'ятали про небезпеку.
А кин кин не зводили очей із братів, і, коли їм здалося, що тіні зовсім заворожили братів, кин кин безшумно піднялися й сталі підкрадатися до братів.
Але старший брат Уинжарнин побачив їх через багаття. Він побачив, як блискають у темряві їх білі зуби й горять ока - немов вогонь без полум'я. Та коли кин кин кинулися на нього, він схопився на ноги, прошмигнув убік, і руки їх схопили порожнечу.
Так швидко підхопився старший брат Уинжарнин, що не встигнув підняти із землі свої списи, і нема чим було йому захищатися від ворогів. Тоді він понісся навколо вогненної ями, а кин кин з вереском погналися за ним.
Уинжарнин як вітер нісся навколо багаття, а кин кин не могли бігати так швидко, як він, і присувалися до вогню всі ближче й ближче, щоб стиснути коло. Вони усе носилися навколо багаття, але ось голови у кин кин зовсім закружилися, і всі вони один за іншим попадали у яму.
Люто зметнулося полум'я, і вогонь зжер людей кин кин. Ось, видавши пронизливий крик, звалився у вогонь останній кин кин, і не стало більше у світі людей кин кин.
Брати Уинжарнин вибігли з печери й сховалися у лісовій хащі, а наступного дня повернулися до печери подивитися, чи горить ще священний вогонь у ямі. Але печера зникла. На тому місці, де горіло багаття, був тепер мурашник, довкола нього плазувала безліч мурах, і у деяких з них були крила.
З тих пір і живуть на землі мурахи.