Жили-Минулого два брати. Один багатий, інший - бідний. Багатий був більшим удачником. За що не візьметься - усі йому проміж пальців грузне. А у бідного, не дай Боже, усе з рук валиться. Ну, просто ні у чому не було йому удачі! Бідний брат усе ходив до багатого, нехай, мол, допоможе. Та багатій завжди допомагав йому всім, чим міг. Спочатку просто давав по кілька гульденів, потім навіть позичив невеликим капіталом, щоб бідняк сам расторговался. Але удача бідному братові так і не посміхнулася, і він усе убожів. Тоді багатій зрозумів, що ні у чому не буде його братові удачі. Одного разу він покликав його до себе й говорить:
- Послухай-но, братик, здається мені, що ні у чому немає тобі удачі, так що із цього дня будеш одержувати тижневий зміст: щочетверга - по п'ятірці.
- Ну, п'ятірка так п'ятірка, - думає бідний брат, - слава Богу й на цьому.
Коротше кажучи, бідняк так і став ходити щочетверга за своєю п'ятіркою. Незабаром після цього у багатого вмерла дружина. Через пару місяців після її смерті він знову одружився. А брат, тим часом, так і ходив до нього за грішми. Одного разу говорить багатієві молода дружина:
- Послухай-но, чоловік, що тобі з того, що даєш ти своєму братові ці п'ятірки? Побери його до себе керуючим і плати йому сотню чистими на місяць, усе краще, чим тримати гоя за ті ж гроші. Та тобі добре, і йому добре. Він буде на тебе працювати, буде одержувати гроші. Та ти будеш задоволений: ось, твій брат працює й милостині не просить.
Багатому рада сподобалася.
- Але ж дружина-те права! - думає.
Та ось, у четвер бідний брат приходить за своїми грішми, а багатій йому й говорить:
- Послухай-но, братик, сьогодні ти одержиш востаннє свої п'ять монет, а того тижня переїдь із усім своїм сімейством до мене на фольварк. Зроблю тебе своїм керуючим, і будеш одержувати сотню чистими на місяць.
Не сподобалося це біднякові. Він-Те звик ледарювати, а тепер від роботи не отвертишься. Подумав бідняк, подумав, але вибирати не доводиться. Пішов він додому й розповів усе дружині. А на початку нового тижня, у неділю, потягся у Домбровку на фольварк.
Не встигнув він переїхати, як багатій повіз його дивитися вгіддя, ліси, поля, череди - усе більших грошей коштує. Та й за працівниками очей так око потрібний.
- Ось, віддаю усе це у твої руки, - сказав багатій.
Одного разу багатий брат послав бідного у поле, подивитися, як там іде робота. Поле було недалеке, у двох кроках, але вуж дуже йти не хотілося. Коротше кажучи, відскіпатися біднякові не вдалося, і довелося йти. Ішов він, ішов, поки не підійшов близько до того поля. Раптом бачить: спереду щось біліє на стозі сіна. Отут він злякався й подумав: іти йому далі, або не йти? Нарешті, підійшов ближче й бачить: на стозі сіна сидить білий гусак. Тоді говорить йому бідняк:
- Послухай-но, гусак, погана ти птах, лети звідси, ну-но, іди гарний-гарному-по-гарному, як ти мене налякав!
Відповідає йому гусак:
- Ніякий я тобі не поганий, ніякий я тобі не гарний. Я - твоє злощастя. Куди ти, туди і я за тобою.
Тоді бідняк йому й говорить:
- Якщо ти моє злощастя, пошкодуй хоч мою дружину й дітей, відв'яжися від мене!
Відповідає йому гусак:
- Відв'язатися від тебе не можу, можу тільки порадити, що тобі робити. Спочатку відправляйся додому й продай усе, що у тебе є. Потім купи коня й підведенню й виїдь звідси - щастя тоді саме найдеться. Тільки врахуй: як виїдеш, відразу згадаєш, що щось забув будинку, але у жодному разі не вертайся з дороги, інакше будеш ще несчастливей, чому тепер. Вислухав його керуючий і говорить:
- Добре, будь по-твоєму.
Відразу ж пішов додому. Усе продав, купив коня й підведенню, побрав дружину й дітей і виїхав.
Ледь вони від'їхали, один з дітей попросив пити. Прийнялися шукати воду, а її ніде немає. Тоді дружина бідняка згадала:
- Боже мій! Я забула глечик на горищі. Зроби милість, - говорить чоловікові, - сходь додому за глечиком.
- Так як же я піду, - відповідає чоловік, - ти що, прагнеш накликати на мене злощастя?
Коротше кажучи, вона його просила, просила, поки не вблагала. Бідняк повернувся додому, заліз на горище, і ледь побрав у руки глечик, чує дивний голос:
- Здраствуй, хазяїн, я тебе отут чекаю - не дочекаюся, уже думав - сиротою залишився. Тепер я від тебе більше нікуди не подіюся.
Отут бідняк зрозумів: лихо-те яка, злощастя до нього назад повернулося. Він спробував викинути глечик, але не отут-те було! Той немов прилип до нього.
- Ну, що робити, - подумав бідняк, побрав глечик і пішов до дружини. Начерпали води, дали дитині напитися. Бідняк усе намагався позбутися кувшинчика, але у нього нічого не виходило. Глечик увесь час вертався назад, поки одного разу бідняк не придумав ось яку штуку: він велів дружині набити глечик каменями. Та коли вони проїжджали повз велике болото, закинув його у трясовину. Глечик пішов до дна й більше не вертався. Після цього бідняк відправився далі і їхав, поки не приїхав у місто Линьок. У Линеке бідняк став водовозом і через кілька днів перезнайомився з усім містом. Одного разу у четвер після полуденної молитви трапилося йому купувати рибу. Запитує він у гоя:
- Почім товар?
А той йому у відповідь:
- П'ятнадцять крейцерів.
Прийнялися вони торгуватися, і, коротше кажучи, водовоз купив трохи рибок за десять крейцерів і пішов додому. Стала дружина чистити рибу й знайшла у одній рибці плоський камінчик, і доладно навіть не розглянувши, викинула його у сміття. Діти витяглися цей камінчик зі сміття й стали їм відіграти, а ввечері, награвшись, закинули його під ліжко.
Прийшов водовоз із вечірньої молитви й бачить: щось блищить під ліжком. Він підходить ближче подивитися, що це таке блищить, і бачить - камінчик. Побрав водовоз камінчик у руки, і у кімнаті стало світле, як днем. Ну, раз така справа, так і гасу більше купувати не треба. Та став він берегти цей камінчик, як зіницю ока. Камінчик тепер не валявся під ліжком, як раніше,
А стояв на шафі й висвітлював увесь будинок. Коротше кажучи, камінчик так і світил у водовоза кілька місяців.
Одного разу ввечері повз будинок проїжджав линекський граф. Захотілося йому закурити сигару, і саме не було вогника. Граф побачив у будинку у єврея світло й послало до нього кучері за сірником. Незабаром кучері вертається ні із чим: немає у єврея сірників. Розсердився граф:
- Ти б хоч лампу приніс.
Він-Те ще бачили побачив світло. Коротше кажучи, гой знову пішов до єврея -
Уже за лампою.
А водовоз йому й говорить:
- Та лампи у мене теж немає. У мене камінь світить. Гой повернувся до графа й сказав:
- Та лампи теж у нього немає.
Отут граф розлютився не на жарт:
- Що? Я своїми очима бачило світло, а ти говориш, що немає вогню. Ось зараз сам піду й подивлюся.
Отут граф встає і йде до єврея. Увійшов він у кімнату, так так і остовпів - таки немає лампи! Тільки на шафі щось світиться. Граф запитує єврея:
- Де ти це побрав?
Тоді розповів йому єврей усю історію, як одного разу він купив рибу й знайшов у одній рибці камінчик, що світить, який і посейчас світить. Тоді граф йому говорить:
- Знаєш що, ось тобі за нього десять гульденів.
- Ні, - відповідає єврей, - за десять гульденів цей камінчик краще у мене залишиться.
- Ось тобі сто гульденів, - говорить граф.
- Ні, - відповідає єврей, - мені нічого не треба, тому як побери я сто гульденів, вони у мене вмить стануть, а із цим камінчиком мені хоча б гас купувати не треба, а світити він може вічно.
- Ну, раз так, - говорить граф, - дам я тобі десять тисяч гульденів.
Як єврей це почув, так відразу зміркував, що річ-те варта, і граф, вірно, може дати за неї й сто десять тисяч.
- Ні, - відповідає, не продам. Коротше кажучи, граф говорить:
- Знаєш що, я дам тобі всі Залитинское маєток із чередами й усіма вгіддями.
Як почув це єврей, отут вуж він поступився, поїхали вони до нотаріуса, уклали угоду, і єврей поселився у маєток.
Так біднякові нарешті посміхнулося щастя, і незабаром він став більшим багатієм. До того ж він не забував робити добро, у допомозі нікому не відмовляв, за що у Линеке всі його поважали.
А тепер давайте повернемося до іншого брата - багатієві. Прийшло йому якось на розум, що треба б з'їздити до брата:
- Крім нього у мене нікого немає. Я йому завжди допомагав, Дай-но з'їжджу у Линок, довідаюся, як у нього справи.
Подумав так і відразу ж поїхав у Линок. У'їжджає він у місто, і попався йому назустріч хлоп'я. Запитує у нього багатий брат:
- Де живе Йоселе-Водовоз? А хлопчик відповідає:
- Не знаю.
Тоді багатій підходить уводити, увести до ладу одному старому євреєві й знову запитує:
- Де живе Йоселе-Водовоз? А єврей йому у відповідь:
- Помилосердствуй, не говори водовоз, сьогодні його кличуть реб Йоселе-Поміщик. Він - хазяїн Залитинского маєтку. Половина міста живе за його рахунок.
Тоді багатий брат запитує:
- Звідки у нього багатство?
- Не знаю, - говорить єврей.- Та ніхто не знає.
Багатий запріг хуру й поїхав у Залитин. Брат зустрів його як ні у чому не бувало, розцілувався з ним, дуже добре його прийняв і показав усі свої поля й череди. Потім, перед тем як виїхати, запитує багатій брата:
- Скажи-но мені, братик, де ти усе це побрав?
Той відповідає йому щось ухабоно, але багатій причепився, як реп'ях, і не відставав, поки брат йому усе не розповів: про гусака, потім про глечик, який до нього прив'язався, потім, як він проїжджав повз велике болото, що поруч із Доліної, і закинув у нього глечик, і як з тих пір удача йому стала посміхатися. Вислухавши оповідання, багатій відразу розпрощався й виїхав. А по дорозі назад заїхав до Долинському болоту. Не інакше, як він праг відкопати глечик і відвезти своєму братові назад, тому що спокою йому не давало, що той раптом розбагатів. Багатій копав і копав, поки не викопав глечик. Отут чує він з кувшинчика дивний голос:
- Ой, дай Боже тобі здоров'я, хазяїн. Я тепер від тебе нікуди не подіюся. Іншої мене кинув, а ти відкопав.
- Ні, - говорить багатій, - твій хазяїн інша людина, краще мене. Я тебе до нього відвезу.
- Ні, - відповідає глечик. - Я від тебе нікуди не подіюся. Ти мене відкопав, а той мене кинув. Нікуди я від тебе не подіюся. Ти багатий, буде тобі, де мене тримати.
Спробував багатий викинути глечик, але не отут-те було! Отут зрозумів багатій, що вибирати не доводиться, і на тому поїхав додому. Та з тієї пори усе у нього пішло порохом. Не пройшло й тижня, як він зубожів. Не рій іншому яму - сам у неї потрапиш. Переклад з їдиш М. Нейсберг.