Сільський єврей їхав одного разу на підведенні у найближче містечко справляти Слихес. Ночі наприкінці місяця елул темні. Осіння дорога розмита, бруд непролазний. Кінь із труднощами пересувалася, ледве витягаючи ноги з густого липкого бруду. Та раптом чує єврей, хтось неподалік не те бекає, не те мукає. Прислухався - мукає теля. Єврей зліз і по коліно у бруді пішов на голос. Підходить, бачить: лежить на землі теля, ноги поплутані. Підняв єврей теляти, поніс до підводи, а сам диву дається, до чого важкий. Уклав теля на підводу, їде далі, радіє знахідці. Так їхав наш єврей, їхав і навіть став наспівувати від радості.
Думає, як приїде він у містечко, так відведе теляти до шойхету, розділить м'ясо, частину віддасть рабинові, а решта продасть - м'ясо зараз, у переддень свят, усім потрібно. Єврей поминутно оглядався на теля й, підстьобуючи конячину, гнав усе швидше й швидше. Незабаром далеко спереду замигтіли вогники містечка.
Отут він раптом почув позаду страшний регіт, оглянувся - а це теля. Устав на ноги й голосно регоче людським голосом. Потім зіскочив з підведення й зник у нічному мороці. Це був лантух.