Старець Гилель - старійшина Ізраїлю - був великий мудрець і славився своїм довготерпінням, завжди був спокійним і доброзичливим. Ніколи нікому не вдавалося розлютити або розсердити його.
- Людей, яка ніколи не злиться? Як це так? Бути того не
Може! - сказав один мужик своєму приятелеві. - Що ти мені даси, якщо мені вдасться розлютити Гилеля?
- Так не вдасться! Нікому ця справа ще не удава лось. Гилель ніколи не розлютиться. Але та людина наполягала:
- Пішли! Подивишся - у мене вийде! Що ти мені даси, якщо я його розлючу?
- Якщо тобі вдасться розлютити Гилеля, я дам тобі багато заходів срібла. Почув це та людина й дуже обрадувалася- багато заходів срібла - це величезна купа грошей. Та він сказав:
- Зараз ти побачиш, як я виведу Гилеля й себе. А ти помни, що ти мені обіцяв.
Було це у переддень суботи. Гилель саме мил голову. Прийшла ця людина, пройшов близько будинку Гилеля й почав голосно кричати:
- Хто тут Гилель? Хто тут Гилель? Обернув Гилель вологу голову рушником, ви йшов і запитав:
- Син мій, що тобі треба? Та одержав відповідь:
- Я прагну запитати.
- Запитуй, син мій, запитуй.
- Чому у жителів Вавилона голови овальні й довгасті, як яйце?
- Важке запитання ти мені задав, син мій, - відповів Гилель.- Це тому відбувається, що немає у них гарних сповитух, і діти у них народжуються з яйцеподібними головами, - так сказав Гилель і пішов домивати голову.
А та людина пішла, почекав кілька хвилин, знову повернувся до будинку
Гилеля й став кричати голосним голосом:
- Хто тут Гилель? Хто тут Гилель? Гилель знову обернув голову рушником і вийшов на його лемент:
- Син мій, що тобі треба?
- Прагну запитання поставити.
- Запитуй, син мій, запитуй, - сказав Гилель.
- Чому у жителів Тадмора червоні очі?
- Важке запитання ти мені задав, син мій, - відповів Гилель.- Це відбувається тому, що живуть вони поблизу пісків пустелі. Пісок заходить їм у очі, і від цього ока червоніють, - і Гилель повернувся у будинок митися.
Пішла ця людина, але через короткий час повернувся а Гилель на той час навіть не встигнув одягтися після миття. Та знову людина цей став голосно кричати:
- Хто тут Гилель? Хто тут Гилель? Закутався Гилель, вийшов на його лемент і запитав:
- Син мій, чого тобі треба?
- Запитати прагну.
- Запитуй, син мій, запитуй! Та та людина запитала:
- Чому у жителів Африки ноги довгі?
- Важке запитання ти мені задав, син мій, - відповів Гилель. - Це тому відбувається, що живуть вони посередині боліт і озер, і їм потрібні довгі ноги, щоб не загрузнути у болоті.
А субота швидко наближалася. Але хоча Гилель не закінчив суботніх готувань, він не поспішав і не квапив цієї людину. Навпаки, він запросив його сісти, сам присів з ним і терпляче чекав, не чи скаже той ще чого-небудь. Та людина сказала:
- Питань у мене ще багато, але я побоююся, що ти розсердишся на мене.
- Чому я на тебе розсерджуся, син мій?
- Ну, тому, що переддень суботи, і ти напевно зайнятий, і тобі не до того, та й питання мої не такі вуж важливі.
Відповів йому Гилель дружелюбно:
- Усе, що ти прагнеш запитати, запитуй, син мій, у мене є час. Почувши ці слова, людина цей дуже розсердився, і особа його почервоніла від злості:
- Ти той Гилель, якого кличуть старійшина Ізраїлю? - закричав він нагло.
- Я, - відповів Гилель спокійно.
Людина цей підхопився з місця й злобливо закричав:
- Якщо це ти, нехай таких як ти не буде більше у Ізраїлеві!
- Чому так, син мій? - запитав Гилель спокійно.
- Тому що через тебе я втратив кілька заходів срібла! Подивився на нього Гилель і добродушно посміхнувся:
- Син мій, - сказав він, - злися поосторожней. Варто тобі втратити через
Мене багато сотень заходів срібла й ще багато сотень заходів заради того тільки, щоб не знати у серце своєму злості.