Жив-Був бідний єврей, такий бідний, що будинку у нього майже ніколи не було ні хліба, ні дров. Ось одного разу взимку бідняк добув два гроші, приніс дружині й говорить:
- Ось тобі два гроші, іди скоріше купи дров. Дружина обрадувалася, побігла на базар, але усе просили за дрова багато більше, чим у неї було. Тільки один селянин просив чотири гроші. Стала вона благати людей: позичите мені два гроші, але ніхто не праг позичити бідній жінці ці гроші. Заплакала вона, запричитала:
- Де це чуване, щоб через двох грошів на смерть змерзнула ціла сім'я?
Але нікому до неї справи немає. Люди слухають і байдуже проходять повз. Раптом підходить уводити, увести до ладу жінці старий-престарий єврей і запитує:
- Що ти так плачеш, жінка? Розповіла вона йому про своє горе.
Старий єврей (а це був не простий єврей, а сам Ілля-Пророк) вийняв з кишені два гроші, простягнув їх їй і мовчачи пішов.
Обрадувалася жінка, купила у'язку дров, принесла додому й розповіла чоловікові про те, що з нею відбулося. Замість того щоб радіти, чоловік дуже розсердився на дружину.
- Що ти наробила, безглузда! - кричить. - Чому ти відпустила старого? Це, напевно, був Ілля-Пророк!
Побігли вони на базар, шукали-шукали старого єврея, а його й сліду нема.
Але залишив їм Ілля-Пророк щастя. Дрова, куплені на його гроші, ніколи не кінчалися.
Чим більше вони брали від тієї у'язки, тим більше дров ставало у сараї. Вони стали продавати зайві дрова, і чим більше продавали, тим більше додавалося, так що бідняки незабаром розбагатіли.
Кішка й мишка, казці кришка.