Моше радісно спускався з гори Синай зі скрижалями на руках. Він був щасливий, що Бог дав Десять Заповідей, що саме йому повелів передати їхнім синам Ізраїлю.
Нести скрижалі не становило праці, тому що слова, написані на них, були святі. Та хоча кожна з кам'яних плит важила багато пудів, він не почував утоми: радість допомагала йому їх нести.
Спустившись із гори й почувши шум танців, дикий регіт і голосний спів, Моше відчув, що його очікує якесь страшне видовище. Наблизившись, він зрозумів, що робили сини Ізраїлю, яких він вивів з єгипетського рабства: вони поклонялися золотому тельцеві! Скрижалі, казавшиеся дотепер такими легенями, раптом стали важкими, слова, що несуться на крилах ангелів, скам'яніли, вантаж виявився для нього непосабоним. Обважнілі скрижалі впали й розбилися. Є ще одне тлумачення цієї події. Побачивши, що сини Ізраїлю поклоняються золотому тельцеві, Моше подумав: "Бог неодмінно покарає їх за такий гріх. ПРО, мій народ! Заради тебе відмовився я від високого положення при єгипетському дворі, заради тебе став вигнанцем! Як же мені врятувати тебе від Божьего гніву?" Раптом йому у голову прийшла така думка: "Слушний і всемогутній Бог не покарає моїх побратимів: адже вони не відають, що творять. Вони ще не одержали скрижалей, які велять нікому не поклонятися, крім Єдиного Бога". Та Моше упустив скрижалі, і вони розбилися.