Продане царство небесне

Жив-Був бідний єврей - сільський корчмар. Дітей у нього було багато, малий мала менше, а заробітки до того погані, що доводилося йому із сімейством голодувати. Одного разу говорить йому поміщик, у чиїй корчмі він шинкарствовал: - А що, люб'язний, бажав би ти бути багатим? - Ще б, - відповідає корчмар, - здолала мене нестаток, сил немає дивитися, як голодують дружина й дітлах! - Добре, - говорить поміщик, - я готовий хоч зараз дати тобі повний мішок червінців, але з тим угодою, щоб ти мені за це продав усю свою частку у Майбутньому світі, у Олам хабо, усю частку, тобою заслужену, і всю ту, яку ти ще не заслужив. Сабоно задумався бідняк. Відмовлятися добровільно від усіх майбутніх благ у вічному житті - справа не жартівна, але, з іншого боку, одержати мішок золота, та ще при такому нестатку, - спокуса не мала. Та просить він поміщика дати йому строк подумати. Порадився єврей зі своєю дружиною, а та його й умовила скористатися таким випадком і раз і назавжди позбутися нестатку. Та ось бідняк побрав-таки й продав усю свою частку у Олам хабо, але угоду зберіг від усіх у глибокій таємниці. Пройшло багато років. Умер наш єврей. Як водиться, зрадили його землі. Але не встигнули ще доладно покласти мерця у могилу, як - про жах! - вона викинула його! Члени похоронного братерства зовсім розгубилися. Але, Прийшовши небагато у себе, негайно поспішили до місцевого рабина, розповіли йому про страшну подію й запитали, як їм зробити з мерцем. Рабин догадався, що над небіжчиком тяжіє якесь заслужене прокляття або важкий злочин, і негайно звернувся до дружини померлого за роз'ясненням. Тільки тепер вона зрозуміла, як покараний її покійний чоловік, що мав нещастя у свій час відмовитися від усіх загробних благ. Обливаючись гіркими сльозами й ламаючи руки у розпачі, розповіла вона рабинові у присутності всього народу, що збігся, про нещасний продаж її чоловіком своєї частки у Олам хабо. Усі так і ойкнули від жаху. Стало ясно, тому земля не ухвалює мерця у своє лоно. Сповнені жалості до нещасливого небіжчика, євреї від мала до велика відправилися на цвинтар і стали молитися за упокій душі корчмаря, потім вирили нову могилу й вилучили туди небіжчика. Але й цього разу трапилося те ж саме: могила знову викинула його. Отут рабин удався до наступного засобу: він порадив тим, що зібралися євреям, щоб кожний подарував нещасному мерцеві по одному добрій справі із числа своїх власних. Усе з радістю погодилися. Тільки завдяки цьому земля прийняла небіжчика у своє лоно, і євреї з легким серцем розійшлися по будинках, задоволені тим, що своїми подарунками допомогли мерцеві знайти спокій.