У місті Каїрі, у серці Єгипту, жив старий, по імені Алибег Кашкаши. Він був хром на ліву ногу й, проходячи по вулицях міста, на кожному кроці пританцьовував. Міському дітлахові це видалося смішним, і, углядівши старого ще бачили, вони самі починали пританцьовувати й кричати співучо:
Алибег Кашкаши, Попляши, насміши!
Коли він до них наближався, пустуни кричали ще голосніше:
Алибег Кашкаши, Попляши, насміши!
Коли ж він проходив, безобразники ішли за ним по п'ятах. Та, куди б не йшов старий, усюди чув він те саме:
Попляши, насміши! Попляши, насміши!
Нарешті це набридло Алибегу. Він нагнувся, підняв з дороги камінь і кинув у бешкетників. Камінь потрапив одному із хлопчиськ у голову, і на чолі у нього здулася більша шишка. Пустун побіг до батька, голосно плачу й скаржачись на злого Алибега. Розгніваний батько вибіг з будинку, схопив Алибега за руку й привів до судді.
- Цей злий Алибег, - сказав батько, - кинув каменем у мого улюбленого сина й поставив йому на чолі більшу шишку. Розправся з ним!
Строгий суддя запитав Алибега:
- Зла людина, як посмів ти скривдити дитину? Я тебе покараю за законом.
Але замість відповіді Алибег скорчив смішну пику й закричав співучо точнісінько, як це робив дітлах:
Ось-ось, покарай, Народ насміши!
- Звичайно, я тебе покараю! - викликнув суддя. Тоді Алибег запік ще голосніше:
Покарай, покарай, Народ насміши!
Кривляючись і гримасуючи, він став пританцьовувати перед суддею й продовжував співати:
Покарай, покарай, Народ насміши!
- чи Замовчиш ти, божевільний старий! - закричав суддя, і особа його стала червоним від гніву.
Покарай, насміши! - не слухаючи суддю, продовжував Алибег.
Розлютований суддя зробив знак стражникам, і солдати схопили Алибега. Тоді Алибег розсміявся й сказав судді:
- Про справедливейший зі слушних! Ти вийшов із себе, і особа твоє почервоніло від гніву, а я проспівав тобі цю дурну пісеньку тільки чотири рази. Подумай же, яке було мені, якщо злі хлопчиськи щодня бігали за мною й висміювали моє ім'я. Хіба не мав я права розсердитися?
Тоді суддя зрозумів, що Алибег не винний, і сказав батькові хлопчика:
- Ця ушанована людина прикрасила твого сина шишкою на чолі. Ступай же додому, побери прут очерету й прикрасься пустуна з іншого кінця.
Так сказав суддя й відпустив Алибега.
Із цього дня діти перестали дражнити кульгавого. При зустрічі з ним вони кланялися й чемно вітали його:
- Здрастуйте, дідусь Алибег Кашкаши!