У місті Шаргороде жили два парубки, обом ще не здійснилося шістнадцяти років. Вони були друзями, разом сиділи у біс-медреше й вивчали Тору. Одного разу той, який був старше, занедужав, похворів недовго й умер. Велике було горі молодшого, але поступово він став забувати свого друга. Пройшли роки, і Нахман, так кликали молодшого, задумав одружитися. Незабаром він обручився й став готуватися до весілля. Настав нарешті переддень весілля. За звичаєм, наречений у ніч перед весіллям не повинен залишатися один, тому що у цю ніч йому загрожують підступ нечистої сили.
Близько напівночі Нахман вийшов ненадовго у двір, і отут раптом до нього підійшов його покійний друг. Наречений спочатку було злякався, але незабаром став відповідати на розпити небіжчика, розповів йому, що завтра ранком у нього весілля. Небіжчик замість поздоровлень став кликати Нахмана до себе, щоб показати, як він живе. Але наречений про той і чути не праг, мов, йому настав час спати,
А то завтра вставати на світанку. Але покійний друг так просив, так наполягав, пускай зайде всього, мол, хвилин на двадцять, що наречений погодився. Прийшли вони у дуже гарний будинок, увесь обставлений гарними меблями. Бачить наречений, на круглому столі лежить тому Гемари. Запитує небіжчик нареченого:
- Давай, дорогою мій, посостязаемся, хто краще пам'ятає те, що ми вивчали замолоду. Ти, вірно, встигнув уже усе забути?
Це зачепило Нахмана за живе, він сіл до стола й завів з покійним іншому дискусію на вчену тему.
Раптом Нахману здалося, що вони сперечаються вже більше години. Він піднявся й став прощатися з товаришем, але той усе не відпускав його, продовжував сперечатися по
Приводу галахи, яку вони тільки що обговорювали.
Нарешті наречений попрощався й вийшов на вулицю. Пройшов кілька вулиць, прийшов на свою, підійшов до будинку - що за диво: замість знайомого приосадкуватого будинку, з якого він вийшов годину тому назад, коштує інший будинок, а у будинку зовсім інші кімнати, інші меблі й зовсім інші люди. Ніхто не може сказати, де живе його тесть. Бачить він: люди тільки глузують із його слів, а одяг у них з усім не така, як у нього, на його ж одяг перехожі косяться з подивом. У здивуванні побрів розгублений наречений серед незнайомих йому людей, став їх запитувати про своїх близьких, а їх ніхто не знає. Але ось у одному будинку він наткнувся на старого, якому було сто двадцять років. Старий став згадувати історію, яку чув у дитинстві, історію про те, як у сусіда сто п'ятдесят років тому вийшов уночі напередодні весілля з будинку наречений і назад не повернувся.
Отут наречений зрозумів, що одна година на тому світлі рівний ста п'ятдесяти рокам
На цьому. Від горя наречений відразу посивів і став молитися, просячи смерті у Бога.
У той же день він умер.