Колись у селі Адзума жила юна дівчина років тринадцяти по імені Орбсу, прекрасн квітка, що як ще не розкрилася, вишні. Усі молоді люди сума по ній сходили.
Але ось у місячні ночі став з'являтися біля її будинку якийсь незнайомий юнак. Був він дуже гарний собою. Спочатку, бувало, Оросу вся зачервоніється, коли його побачить, а потім непомітно проникнула у її серце любов до нього.
Одного разу вночі вперше заговорили вони один з одним.
- Хто ти? - запитала Оросу незнайомця.- Навіщо приходиш ти щоночі до мого будинку?
- Родом я з півночі. Усього лише один раз побачив я тебе, але з тих пір твій образ завжди коштує перед моїми очима, немов випалений вогнем.
Але ось що дивно, - незнайомець приходив тільки ночами й не називав свого імені. Хотілося Оросу довідатися, хто він такий, і ось яку хитрість придумала дівчина. Застромила вона у плаття юнака голку з довгої - довгою ниткою. На інший ранок нитка привела її до тисячолітньої криптомерии. Голка з ниткою встромилася у її кору.
Дивиться Оросу й очам своїм не вірить. Виходить, прекрасний юнак був духом старої криптомерии!
Повернувшись додому, дівчина зі сльозами розповіла батькам про своє горе. Сабоно злякалися люди у селі й розв'язали зрубати старе дерево.
Ось зібралося кілька сот людей. Стали вони рубати криптомерию. Але щоночі тріска й підрублені гілки верталися на своє місце й знову приростали до дерева. Ранком і сліду сокири не можна було помітити на його стовбурі. Так пройшло - багато днів.
Усе дерева у лісі були засмучені лихом, спіткавшому їхнього владаря, і пішли відвідати його. З'явився й чернобабоник. Але могутня криптомерия сказала йому:
- Ти адже не дерево, а тільки жалюгідний чагарник. Не місце тобі серед дерев.
Розсердився чернобабоник і сказав людям із села:
- Кидайте у вогонь усе, що вдасться відрубати від криптомерии.
Не один десяток днів рубали вони старе дерево, спалюючи тріску й гілки, а у глиб стовбура вбивали більші залізні стріли. Тільки так і вдалося повалити криптомерию.
Розв'язали побудувати з неї міст до Фукусимському замку. Але, як не билися, не могли зрушити з місця важке дерево. Тоді призвали Оросу. Підійшла вона до криптомерии й щось тихенько їй шепнула. Та раптом стовбур дерева похитнувся, точно кивнув, і легко-легко зрушився з місця.
Побудували з нього чудовий міст. Але люди боялися по ньому ходити, тому що вночі він немов шепотів щось тихим і смутним голосом.
За наказом владетеля замка знову привели Оросу, одягнену у ошатне плаття.
Стала вона переходити - через міст, а у самої ока повні сліз. Зробить кілька кроків і пригорнеться щокою до поруччя. Але раптом диханье відлетіло від неї, і вона впала посередині мосту мертва.
З тих пір і прозвали його « мостом, Що Шепотить, ».