Колись на острові Мияко жив один молодий рибалка по імені Масария. Було йому років Двадцять, не більше.
Одного разу у ясний місячний вечір пішов він на берег моря рибу ловити. Раптом вудка у його руках зігнула дугою, немов лук.
- А-А, клює!
Витягся Масария з води величезну рибину. Від очей до хвоста була онадлиной у добрих три сяку. Тільки праг обрадуваний Масария зняти її з гачка, як раптом його руки оніміли, немов їх відбило. Звалився він на землю без пам'яті.
А як отямився, бачить: риба зникла й коштує перед ним, звідки не візьмися, дівчина чудової краси.
- Застала мене темрява у дорозі, - говорить вона голосом чистим, як срібний дзвіночок.- Дозволь мені провести одну ніч у твоїй хатині.
- Так адже живу я у тісному курені, там й лягти-те як випливає ніде.
- Мені однаково, аби тільки укритися від дощу й нічної роси. Прошу тебе, дай мені притулок на одну ніч.
Впустив Масария дівчину у свій курінь, а у самого серце так і стукає у груди! У житті не бачив він такої красуні.
Провели вони разом ніч, а на інший ранок, тільки відкрив молодий рибалка ока, красуня зникла, немов вітром її віднесло.
Довго не міг рибалка забути красуню. Щовечора ходив він на берег моря, але вона усе не з'являлася.
Якось раз, у безвітряний тихий день, закинув Масария мережі у море й став чекати улову. Раптом він бачить: на хвилях погойдується човник-однодеревка, а у ньому сидять двоє маленьких хлопчиків — каппа. Тіло у них лускою покрите, а витрішкуваті очі, як у більших риб. - — Батько! Здраствуй, наш батько! - закричали вони.
Сабоно здивувався Масария.
- Чому ви мене так кличете? Який я вам батько! Ви ж каппа, діти води!
- Що ти відмикаєшся! Хіба не було у тебе любовної зустрічі з нашою матінкою року два-три назад? - не за віком змело запитують діти.- Після цього й народилися ми на світло, двоє братів-близнюків.
- Ну, якщо так, то ви й справді мої діти. Але де ж ваша матінка?
- На дні моря, у палаці Володаря драконів.
- Так невже?
- Вона послала нас за тобою, батько.
Як почув це Масария, не став довго роздумувати, обійняв своїх дітей за плечі й пірнув на дно моря. У те ж мить опинився він перед воротами підводного палацу.
- Матінка, матінка, ми батька привели! - крикнули хлопчики.
Голосно заскрипіли підводні ворота із червоного корала й розгорнули навстіж.
Оточена юрбою прекрасних служниць, під звуки тихої музики вийшла йому назустріч у сліпучому вбранні сама принцеса Отохиме, дочка Володаря драконів.
- Ласкаво просимо, довго я тебе чекала.
Побрала Отохиме своєю рукою, схожої на білу рибку, Масария за руку й повела у палац. Усе начиння у спокоях коралом прикрашена, червоним, чорним, білим і лазоревим. У дзеркалах строкаті риби пропливають, морські чудовиська ока витріщають.
- Давно я прагла з тобою свидеться. Адже народилося у нас двоє синів. Залишися ж з нами навік у цьому палаці. Будемо з тобою жити нерозлучно, - мовила Отохиме.
Масария тільки дивився у усі очі й слова не міг вимовити у відповідь.
Провела його Отохиме у парадну залу. А там уже веселий бенкет напоготові, столи стравами заставлені, служники-риби вино наливають.
Заграли лютні, цитри, скрипици, флейти, барабани. Почалися веселі танці. Те краб ходить боком, те восьминіг викидає колінця. До сліз реготав Масария.
Так пройшло п'ять „ днів. Але не на радість молодому рибалці було вічне свято. Потягнуло його на землю, до людей. Бачать діти, що у батька особа затуманилася, ходить він нерадісний, і запитують:
- Невесело тобі у нас, батько? Вірно, прагнеш на землю повернутися.
Удвился Масария.
- Ось правду говорять, что- діти приметливи! Важко мені стало на морському дні. Допоможіть же повернутися на вільне повітря.
- А наша матінка що говорить?
- Я попрошу її відпустити мене..
- Так, розкажи їй усе, що у тебе на серце. Але коли будеш із нею прощатися, то, уже вірно, вона подарує тобі що-небудь на пам'ять. Попроси тоді маленький блакитний глечик. Це. кращий скарб нашого палацу, - порадив Масария один із хлопчиків і повів його у Спокої Отохиме.
- Я вже усе знаю від наших дітей. Так ти неодмінно прагнеш повернутися на землю?
- Що поробиш! Звик я щодня трудитися. Від неробства не по собі мені стало, туга гризе. Я — созданье землі й повинен повернутися на землю.
- Якщо так, то й говорити не про що. Але прагну я дати тобі подарунок на пам'ять. Вибери сам, що сподобається.
- Що ж, дай мені тоді ось цей лазоревий глечик.
Засмутилася було Отохиме, але потім посміхнулася:
- Цей глечик — безцінний скарб. Але для тебе, мій улюблений Масария, мені нічого не жалко, побери його! Тільки завжди помни про мене.
Та із цими словами Отохиме віддала Масария лазоревий глечик.
Попрощався із дружиною молодий рибалка, обійняв своїх синів за плечі й у ту ж мить опинилася на березі острова Мияко.
Пішов Масария назад у своє село. Але що це? Як вона змінилася! Усе у ній виглядає чужим. Якщо б не гори так не ріка, він і місця того не визнав би. Шукає рибалка свій будинок, але від нього й сліду не залишилося. Там, де він стояв, піднявся високий гай.
Очам своїм не вірить Масария. Уже не чи сон? Раптом побачив він, що по дорозі бреде, опираючись на ціпок, сивий дідок років сімдесяти. Сказав йому Масария:
- Я рибалка з тутешніх місць, кличуть мене Масария. П'ять днів пробув я у палаці Володаря драконів, і ось — не довідаюся рідного села. Усі тут так змінилося!
- Масария, говориш ти? Вірно, був такою. серед нас, рибалок. Так тільки добрих п'ятдесят років пройшло, як сплив він у море й не повернувся. Уже не чи примара ти? Зникни з моїх Очей! Пропади! - Та старий замахнувся на Масария ціпком.
«Чудова, незрозуміла справа!» — Та Масария, спотикаючись, невірним кроком побрів до старого ставку на краю села.
Нахилився Масария над прудом. Але у воді він побачив не юнака двадцяти років. Ні, на нього дивився сивий, зморшкуватий старий, схожий на того, з яким він зустрів.
- ПРО, я нещасний! П'ять днів провів я у палаці Володаря драконів, а за цей час на землі пройшло п'ятдесят років! Втратив я свою молодість!
Верб розпачі Масария струснув свій лазоревий глечик. Щось у ньому заплескалося. Він відкрив кришку, і звідти потягнуло міцним духом старого вина.
- Так, виходить, там дорогоцінне ароматне вино. Що ж, хоч напитися з горя, що - чи!
Та, перекинувши нагору дном глечик, Масария осушив його одним духом.
Побігло вино по його жилах гарячим струменем. Підніс він руки до особи, - особа стала гладкою, як колись.
Подивився Масария у ставок і підскочив від радості.
- Мені знову двадцять років! Отож тому цей глечик — безцінний скарб! Ех, шкода, що я усе вино відразу випив.
Потряс він глечик, а у ньому знову вино булькає.
- Еге, чудо за дивом!
Виходить, пий, скільки прагнеш, з того кувшинчика, а вино ніколи у ньому не висохне, як струмінь у джерелі. Масария не пам'ятав себе від щастя:
- Тепер я зможу допомагати людям. Провина на всі вистачить.
Почав він ходити але всьому острову й усюди розповідати людям про свої пригоди. Вип'ють чудесного вина старі — стануть молодими, вип'ють хворі — і стануть здоровішими.
Пронісся про ці чудеса слух по всіх околишніх островах. Люди юрбами пішли до будинку Масария. Хто сам іде, кого ведуть, а кого й несуть.
Але вірно говорять: між радістю й горем тонка стіна.
Якось раз прийшло до Масария людей утроє більше звичайного. Ліг він спати ледве живий від утоми, але тільки заснув першим сном, як у ворота так сабоно застукали, немов прагли рознести їх ущент.
- Агов, Масария, відчиняй! З далекого острова привезли на човні хворого. Він ледве дихає. Дай йому випити цілющого вина. Скоріше, а то помре. Відчиняй ворота, жваво! Не відкриєш по доброму, виб'ємо.
Масария встав з постелі, протираючи заспані очі.
- Це що ще! Що за нахабність така! Я даром співаю кожного, хто не попросить, чудесним вином з палацу Володаря драконів. Могли б, здається, бути мені вдячні. А ви ломитеся у мій будинок посередині ночі, спокою не даєте. Гарна нагорода за мою доброту. Що я нажив, крім турбот і занепокоєння! Через цей проклятий глечик мені й уночі відпочинку немає. Так пропади він пропадом!
Та тільки він це вимовив, як глечик із тріском розламався навпіл. Звернулися його осколки у дві білих лебедів і полетіли убік моря. З лементом кинувся Масария за ними у погоню.
Але лебеді, блискаючи у місячному світлі білими крабоми, зникли. У ту ж хвилину Масария знову перетворився у старезного старого. Та всі люди, кому чудесне вино повернуло молодість, знову стали старими. А хворі, зцілені вином, відразу вмерли.
Ось що трапилося у далеку старовину.