За старих часів, у далеку старовину, був у одних батьків син-Дурень.
- Жалко його, нерозумного. Як він після нас жити буде? - горювали батько з матір'ю.- Треба його до справи привчати.
Та вирішили, нехай торгує вразнос. Справа нехитра, були б міцні плечі так дзвінкий голос. Купили каштанів і говорять дурачку:
- Ось тобі каштани на пробу. Носи по всьому місту.
Ходить Дурень з кошиком на голові й кричить:
- А ось каштани на пробу всьому місту! А ось каштани на пробу всьому місту!
Набігло отут багато дітей. Поїли вони всі каштани.
Повернувся до вечора Дурень і без товару й без грошей. Засмутилися батько з матір'ю. Стали тлумачити так пояснювати, як вразнос торгують.
- Тепер зрозумів, - говорить Дурень.- Уж тепер-те я повний гаманець грошей принесу!
На інший ранок поклали батьки у кошик багато різного товару: каштани, чай, кілька мірок проса.
Увесь день бродив Дурень по місту, але нічого не продав. Відвертав додому до вечора, плаче:
- Нічого у мене не купили дурні люди. Тільки сміються. Уже я кричав, у самого у вухах дзенькало.
- Як же ти кричав? - запитують батьки. - А ось як, - затяг Дурень.- Просочай -
Ташкача-ни-штаника чай...
- Дурень, Дурень, хіба можна так? Товар треба викрикувати ясно, щоб слово від слова набряку" кивало. А ти їх разом сболтал, як борошно з водою. Каштани адже не чай, а чай адже не просо.
На інший ранок знову пішов Дурень торгувати. Повернувся ввечері з повним кошиком, плаче.
- Немає у нашому городепокупателей, одні ледарі. Сміються, самі не знають тому. За весь-те день нічогісінько я не продав.
- Уж, вірно, ти знову не так кричав, як ми вчили, - засмутилися батько з матір'ю.
- Ось і неправда. У точності так, як ви мене вчили! - Та затяг: — Каштани-Не-Чай, просо-некаштани. Чай-не-Просо, кричу особливо.
- Дурень, Дурень, ти вперед усього три слова кричи, від себе нічого не додавай: чай, каштани, просо. Так кричи повільно, виразно, з розміщенням, щоб усе розчули.
Пішов на інший ранок Дурень товар продавати.
Кричить повільно, з розміщенням: « Ни-Про-З». Так скоро забовтався у нього мова. Стало у нього виходити:
«Чайку штани просить. Чайку штани просить».
Як на гріх, іде позад інший рознощик. Репетує у всю глотку:
«А ось сковорідки! Сковорідки гарні!»
Зовсім Дурень збився: «Чайку штани просить. Чайку штани просить. Сковорідки — сковорідки. Чайку штани просить, а сорока — горілки!»
Люди на вулицях від сміху падають. Не беруть товар ні у того, ні у іншого рознощика.
Розсердився інший рознощик, що Дурень йому торгівлю зіпсував, і надавав йому стусанів.
Увечері повернувся Дурень зі сльозами.
- У нашому місті одні дурні люди живуть. Перехожі сміються, а рознощики б'ються.
Батьки тільки зітхнули:
- Видне, правду люди говорять: від дурості немає ліки. Сиди-но ти краще будинку. Воно й нам спокійніше буде.