Колись дуже давно жив у одному монастирі чернець. Звідки він з'явився у тих місцях, ніхто не знав, але тяглися до нього люди - і особою пригожий, і вдачі доброго. Дуже скоро пішли справи старого монастиря на лад, та й чернець той розбагатів. Тільки стали зауважувати парафіяни дивну річ: як прийдуть вони у храм, нападає на них глибока дрімота, а як опам'ятаються - те грошей не дорахуються, то прикрас багатих не знайдуть.
- Що за чудеса у нашому храмі діються? - стали запитувати один одного люди.- Не може адже такого бути, щоб чернець цей на нас дрімоту насилав! Подумали парафіяни й так розв'язали: не будемо більше у старий монастир ходити, може, і не винуватий чернець, так навіщо з темною силою змагатися.
А чернець-те той і справді непростий був. Навчився він ще замолоду чаклунській майстерності, так ось лихо: не у благо, а у зло свій дарунок використовував. Зрозумів він скоро, що запідозрили парафіяни негарне, і надумав він по-іншому собі багатство добувати. Став чернець ночі чекати так непомітно у вдома чужі проникати. Приспить хазяїв, та й обкраде. Ніхто його піймати не міг. А чернець так осмілів, що забрався до самого князя у палац, та і його обкрав!
Зібрав князь своїх слуг і говорить:
- Негарні справи діються у наших краях. З'явився тут чернець-чаклун, насилає він на людей дрімоту й псування, а сам тим часом чорні справи вершить. Треба б нам придумати, як від ченця цього позбутися.
- Не гневайся на нас, князь, - відповіли йому слуги, - дозволь сказати.
Лихо-Те наша у тому, що не бачимо ми того ченця, коли він на злодійське полювання виходить. Уміє цей чаклун залишатися невидимим. Ми йому ніякої шкоди заподіяти не можемо, а він нас те за волосся схопить, то ногою вдарить, а то й мечем норовить зарубати.
Задумався князь, задумалися слуги: як від ченця-чаклуна позбутися, так так нічого й не розв'язали.
А тим часом прибув у ті краї принц Тятан. Був він юнак безстрашний. Почув він історію про ченця-чаклуна, здивувався:
- Невже у всій державі не найшовся сміливець, щоб злого чаклуна здолати? Покажіть мені той монастир, де чернець ховається, потягаю я з темною силою!
- Не ходи туди, принц Тятан! - стали відговорювати його люди.- Нерівна година - погубить він тебе.
Але сміливий принц ніколи своїх розв'язків не міняв. Раз надумав із чаклуном поборотися, так тому й бути.
Відправився принц у старий монастир. Бачить - коштує монастир у лісовій глухомані, доріжки, по яких колись люди ходили, травою заросли високої, а сам монастир затягнуть павутиною.
- Так, не дуже-те веселеньке містечко, - почухала потилиця принц Тятан, - видне, давно сюди добрі люди дорогу забули.
Підійшов він до похилих воріт, так як закричить:
- Агов! Є отут хто-небудь, хто Будді служить? Відчинилися ворота, і вийшов назустріч принцові чернець-чаклун.
- Хто ти й що тобі треба? - грізно запитав він.
- Я принц Тятан, - відповів юнак.
Почув чернець таке знатне ім'я, задумався: "Раз називає себе цей юнак принцом, виходить, дуже він багатий. Буде чому поживиться". А вголос сказав:
- Прошу вас, заходите! Дуже я радий, що сам принц Тятан відвідав цю скромну обитель!
Провів чаклун принца у храм і запитує:
- Дозвольте запитати, навіщо подарував до мене принц у гості?
- Чув я, - відповідає Тятан, - що великий ти майстер відіграти у шашки-го. Ось і розв'язав я з тобою силою так умінням потягати. Давай зіграємо партію!
- Воля ваша, - відповів чернець.
Приніс він шашки-го, почали вони відіграти. Тільки не дивиться чаклун на гру, не може він погляд відвести від дорогоцінного меча, каменями прикрашеного, що у принца Тятан на боці висить. "Ось би мені такий меч роздобути!"-думає.
Замурмотав чаклун своє заклинання, почав на принца дрімоту наводити. Бачить - схилив юнак голову над дошкою та й заснув міцним сном. Зрадів чернець, підкрався до принца, тільки руку до меча простягнув, як підхопиться отут принц Тятан так як закричить:
Л-Л - Ах ти, негідний чернець! Надумав мене обморочити й меч мій, що від предків мені дістався й славну службу нашому роду служив, украсти?! Оторопів чернець:
- Хіба ти не заснув?-запитує.
- Не боюся я твоєї чаклунської сили! - викликнув юнак.- Ти мене у дрімоту ввести праг, так я хитріше виявився. Тільки дурман твій голову наповнювати став, прикинувся я, що вже заснув міцним сном, а ти, дурний, і повірив!
Загорілися очі ченця недобрим світлом.
- Ніхто колись не бачив, як я чаклунство своє творю! - прошипел він.-Прийде мені тебе вбити!
Із цими словами кинувся злий чаклун на безстрашного юнака, так не отут-те було! Відскочив принц убік. Зрозумів отут чернець, що принц його вбити надумав. Перетворився він у маленьку пташку й праг було із храму вилетіти, але скинув Тятан свій дорогоцінний меч і зачепив пташку. Перетворилася та пташка знову у ченця. Упав він на підлогу весь у крові, зникла його чаклунська сила. Випустив дух злий чаклун.
Повернувся принц Тятан у свій замок цілий і непошкоджений. Тільки почалися з того дня у його володіннях усякі чудеса. Став з'являтися у різних місцях страшна примара: кошлатий, брудний, увесь у крові, очі злістю світяться. Злякалися люди, прийшли до принца й говорять:
- Принц Тятан, захисти нас від цього чудовиська! Боїмося ми тепер настання ночі.
Зрозумів принц, що не дає йому спокою душу померлого ченця. Дочекався він, коли примара у його замку з'явиться, вийшов йому назустріч і говорить:
- Не дозволю тобі мій народ лякати. Убирайся по-гарному з моїх володінь!
Засміявся у відповідь йому примара страшним голосом. Але не злякався юнак. Скинув він меч і вдарив по тому місцю, де примара з'явилася. У ту ж мить закричали у садах птаха, посипалися з дерев листи, розлетілися у усі сторони блакитні іскри. А потім усе стихло.
З тих самих пор ніхто більше страшної примари у володіннях принца не бачив. Але ось скоро прийшло у ті краї нове нещастя: як народиться у кого у сім'ї хлопчик, скрикне й відразу вмре. Знову прийшли люди у замок принца Тятан.
- Нове лихо у нас трапилася, - говорять.- Не дають нам темні сили спокійно жити. Допоможи нам, принц Тятан.
Думав, думав принц, як людям допомогти, і так розв'язав: як народиться у сім'ї хлопчик, нехай виходять батьки на вулицю й голосно про цей усе повідомляють. Не
Посміють тоді злі сили до того будинку наблизитися, та й чаклунські чари силу втратять.
З тих пір, говорять, відступило лихо від володінь принца Тятан. А на півдні Японії, на островах Окінава, звичай з'явився про народження хлопчика привселюдно розповідати.