Як дівчина у гостях у людожерів побувала

5-10-2016, 12:26 | У'єтнамські казки

Давним-давно жила на світі дівчина-недотепа: поле не могла обробляти, пряжу не вміла прясти, навіть співати як випливає й те не навчилася. Одні гулянки на розумі так байдикування. Дарма бідні батьки наставляли дочку розуму-розуму, дарма корили докорами, у ліні докоряли, - вона їх слова повз вуха пропускала. Та при всьому при тому жилося недотепі невесело, - не прагли водитися з нею сусідські дівчата, кому полювання з ледаркою час убивати. А хлопці - ті й зовсім її цуралися.

Одного разу відправилася недотепа одна у гори й забрела у такі глухі місця, куди й людська нога рідко ступала. Колом ні душі, тільки на схилі чорної гори виднілася якась бідна хатина. Захотілося недотепі довідатися, хто у ній живе. Прийшла вона до хатини, штовхнули двері й увійшли усередину. Дивиться, а на підлозі сидять двоє малих дітей, - дорослі, мабуть, кудись пішли. На запитання дівчини діти пролепетали, що батько з матір'ю й брати із сестрами пішли на гірське поле, але чи далеко це поле, чи близько, пояснити не могли: чи те треба піднятися нагору по схилу гори, чи те, навпаки, спуститися вниз. Від довгої ходьби у дівчини боліли ноги, на душі у неї було тужливе, а тому розв'язала вона залишитися у хатині відпочити, а може, і переночувати. Звідки їй було знати, що хазяї цієї хатини - самі теперішні людожери. Ледь стемніло, як хазяї заявилися додому, оглянули дівчину з голови до ніг, розпитали, як вона потрапила до них у будинок, потім посадили її вечеряти. На вечерю у них було лише одне блюдо - шматки якогось м'яса. Дівчині воно здалося несмачним, але бедняжка так проголодалась, що з'їла усе запропоноване. Наїлася й стала при світлі вогнища розглядати хазяїв будинку. Вони здалися їй мерзенними: голови величезні, ока випнуте й круглі, а роти кров'ю забруднені. Спочатку дівчині зробилося моторошно, але помалу вона освоїлася й перестала боятися.

На інший день дорослі мешканці хатини піднялися ні світло ні зоря й зібралися кудись. Глянула на них дівчата й знову злякалася: руки у них довгі-довжелезні, до самих колін звисають, ноги надто короткі, та ще вовною покриті. Ходять вразвалку, немов накульгують. Дівчині веліли вони лущити квасолю й за дітьми доглядати. Ледь стемніло, хазяї знову повернулися. Цього разу принесли вони вареної свинини так овочів і приготували для дівчини вечеря. Її обрадувала така їх турбота про неї, і на душі стало веселіше.

Наступного дня хазяї знову встали спозаранку. Перш ніж піти, вони знову покарали дівчині лущити квасоля, а не сидіти без справи. Дітей вони побрали із собою.

Залишилася недотепа у будинку зовсім одна. Від нема чого робити прийнялася вона було лущити квасолю, але скоро їй це заняття знудило: адже була вона ледарка й трудитися не звикла. Сиділа вона у заціпенінні, ліниво думала про щось, як раптом чує - звідкись зверху пролунав голос: - Залишишся або втечеш?

Дівчина здригнулася, голову нагору задерла, але побачила одні голі дошки - з них горище було збито. Подумала дівчина, що голос їй почудился, адже у будинку, як вона знала, крім неї, нікого немає. Але отут звідкись з-під стелі знову донісся той же таємничий голос:

- Залишишся або втечеш?

Цього разу дівчина не на жарт перелякалася, але Усе-таки зуміла подолати зі страхом і полізла на горище. "Може бути, який-небудь пустун навмисно заліз туди, щоб попугать мене", - подумала вона. На горищі вона побачила таке, від чого остовпіла: до стояка, під самим дахом, була прив'язана напівжива людина, голова його безсило впала на груди, з рота сочилася кров і крапля за краплею стікала у глечик, що стояв у його ніг.

Не пам'ятаючи себе від жаху, кинулася дівчина вниз, вискочила з будинку й побігла ладь від страшного місця. Дівчина у кров зранила собі ноги про гострі камені, а спідниця раз у раз чіплялася за шипи й колючки й перетворилася у лахміття, але бедняжка усе бігла й бігла без оглядки. Висока гора із чорного каменю була вже за, а дівчина усе не могла зупинитися - її гнав страх. Нарешті побачила вона хатину, у якій привітно мерехтів вогник. Дівчина нетерпляче постукала у двері. Серце у неї ледве не вискочило із грудей. Бедняжка змучилася, утомилася, украй знемогла від бігу. Їй відкрила бабуся. У хатині яскраво горіло вогнище. А крім бабусі дівчина побачила старого й молодого хлопця.

- Звідки ти? Кого розшукуєш? - ласкаво запитала бабуся.

- Дозвольте, матінка, заночувати у вас, мені дуже, дуже страшно...- із труднощами виговорила дівчина.

Її впустили. Розглянувши славні, добрі особи старого, бабусі й молодого хлопця, дівчина заспокоїлася. Хазяї посадили її ближче до вогнища, щоб вона зігрілася. Коли дівчина остаточно отямилася, то розповіла хазяям про свої халепи. Старий спокійно вимовив:

- Стало бути, ти, бедняжка, не знала, що побувала у людожерів? Цілими днями вони тільки тем і зайняті, що ловлять самотніх подорожан, їдять їх живцем, а надвечір вертаються додому. Тебе вони не відразу з'їли тільки тому, що ти здалася їм боляче худої, вони розв'язали спершу відгодувати тебе!

- А чим вони тебе пригощали? - запитала бабуся. Дівчина сказала, що її годували якимось несмачним м'ясом, а потім свининою й овочами.

- Те було людське м'ясо, - сказала бабуся. Дівчина закрила особу руками й гірко заплакала, вона благала старого з бабусею не залишати її у лиху.

- Не турбуйся, ми люди добрі, ми допоможемо тобі, - відповів старий.-Тільки спочатку співай і зігрійся. Ти, бедняжка, набралася страху, але у нашому будинку тобі ніщо не загрожує. Ти дуже утомилася, змучилася, а кращі ліки від утоми - це сон. Першою справою тобі треба гарненько виспаться.

Поки старий заспокоював дівчину, бабуся зібрала нехитру вечерю. Молодий хлопець тим часом приготував дівчині постіль. Тільки отут вона гарненько розглянула його й побачила, що він дуже схожий на своїх добрих батьків. Дивився він привітно, а губи посміхалися ласкаво. Був він міцний і ладний, - таким і повинен бути юнак мео. Дівчина помітила, що на стіні висить кхен. "Це, напевно, його кхен", - чомусь із ніжністю подумала вона про себе й посміхнулася.

Цілих два дні жила дівчина у добрих людей, а на третій устала раніше, але виявилося, що син хазяїв давно вже возився у стайні, приладжуючи сідла, - він збирався проводити дівчину додому. Бабуся приготувала курку, щоб на прощання як слід почастувати гостю й щоб у молодих людей було чому втамувати голод у шляху.

Дівчина села на коня, а хлопець пішов поруч. Він не забув прихопити із собою у дорогу кхен. Коли молоді люди рушили у шлях, назустріч їм вийшло сонце. Воно позолотило схили гір - рідні гори й кукурудзяні поля на їхніх схилах стали у його променях ще ошатніше, а нові штани й нова сорочка кольору індиго, у які нарядився юнак, стали ще яскравіше й гарніше. У дівчини тремтливо забилося серце, її охопило радісне передчуття. Юнак теж відчув хвилювання, він заграв на кхене, і ніжні звуки кинулися вгору, те завмирали десь удалині, те звучали поруч, а на душі у дівчини ставало усе радісніше.

Хлопець затяг пісню, у якій співалося про любов. Пісня звучала далеко у горах, пісня проникала у саме серце. Шлях був неблизький, але й пісні не було кінця. Хлопець проводив дівчину до самого будинку. Дівчина полюбила його, а він полюбив дівчину й захотів її посватати. Молоді люди порадилися з батьками й незабаром зіграли весілля. На цім веселому весіллі, як повелося здавна, до самої ночі звучали пісні. Уночі наречену з піснями повели у новий будинок і продовжували співати до самого ранку.

Згадуючи про те, як вона потрапила у будинок до людожерів, молода дружина дуже на себе гнівалася: вона ремствувала, що колись була ледачої й безтурботної й через цей ледве не загинула.

Вона обіцяла батькові: "Відтепер я у всьому буду вас слухатися, панотець". Вона обіцяла матері: "Відтепер я буду

Вирощувати льон, прясти з нього пряжу, як ви, матінка, як усе жінки мео". Вона любила чоловіка й у всьому допомагала йому. Щоранку вона відправлялася разом із чоловіком на гірське поле. Чоловік ішов спереду й відіграв на кхене, а дружина йшла позаду й співала.

Батько не міг нарадуватися на свою дочку, матір не могла нарадуватися на свого зятя. Але батько задумав покінчити із сімейством людожерів, щоб усім у їхньому краї жилося весело й спокійно. Він розпитав у дочки, де знайти хатину цих страховиськ. Потім він як випливає заточив ніж-різак, надяг на себе гарну жіночу спідницю, узяту у дочки, захопив ступку й пест і пішов до будинку людожерів. Підійшовши до нього зовсім близько, він сховав за поясом довгий ніж-різак і преспокійно прийнявся товкти кукурудзу. Стукіт песта про ступку гучною луною віддавався у горах. Сімейство людожерів висунулося на стукіт зі свого будинку. Вони побачили поруч із будинком дівчину у гарній спідниці. Людожери підкралися до неї ближче. Батько дівчини прикинувся, начебто не зауважує їх, і усе товк і товк кукурудзу, у горах як і раніше усе звучала луна. Раптово залишив він ступку й пест, вихопив через пояс гострий ніж-різак і кинувся на людожерів. У чесному бої він їх переміг. Так людей із селища мео розправився зі злими страховиськами. Він вернувся додому задоволений і веселий.

Звістка про те, що людожерам прийшов кінець, швидко рознеслася по всіх гірських селищах. З тих пір люди спокійно ходили за хмизом у ліс, обробляли свої гірські поля, безбоязно ходили на ярмарок, і життя їх стало такою ж радісної, як спів молодих щасливих подружжя, що йдуть на гірське поле.

Зараз ви читаєте казку Як дівчина у гостях у людожерів побувала