Багато років тому жив-був один старий пастух, який працював на багатого фермера. Та так уже повелося, що по дорозі на пасовищні вгіддя він завжди кидав у ямку на узбіччі камінь.
Одного разу з ямки висунувся кріт і запитав:
- Старий пастух, що тобі від мене треба? Навіщо ти щодня стукаєш у мої двері?
- Вибач, у мене не було у думках нічого дурного.
- Тоді, будь ласка, перестань щодня стукатися до мене у будинок. Якщо перестанеш, то я зроблю усе, що ти тільки захочеш.
- Раз так, то мені хотілося б розуміти мова всіх звірів і птахів у світі.
- Що ж, буде у тебе таке вміння, — відповів кріт.
Коштувало кротові вимовити останнє слово, як пастух відразу почав розуміти щебет птахів у зростаючі поблизу деревах і бекання овець. Але, незважаючи на нову чудесну здатність, він залишився пастухом. Він пас череду й слухав розмови птахів і скарги овець, що очікували швидкої смерті.
Так уже трапилося, що незабаром після цього випадку фермер надумав зарізати жирну вівцю, у якої був маленький синок. Прознавши про розв'язок хазяїна, вона покликала до себе баранчика й, обливаючись сльозами, дала йому своє останнє наставляння: «Завтра мене вб'ють, так що відтепер тобі прийде самому за собою доглядати. Ніколи не біжи поперед череди, тому що тебе з'їсть лисиця. Не відставай від інших, тому що у тебе будуть часто попадати камені із пращі пастуха. Та ще.- спи завжди на нашому звичайному місці, тому що там під землею заритий шматок золота. Він буде оберігати тебе від холоду у студені зимові ночі».
Коштувало їй вимовити ці слова, як пастух відразу пішов, розрив землю у зазначеному місці й знайшов там шматок яскраво блискаючого золота. Він швидко сунув його у кишеню. А потім, прихопивши із собою обох овець, утік.
Втомлені й голодні, вони провели першу ніч під деревом, на вершині якого звили свої гнізда чету воронів і чету грифів. Батько-Ворон у той вечір повернувся додому дуже пізно, і мати-ворона запитала його, що трапилося.
- Принц сабоно хворий. У нього у юшці завелися бджоли. У палаці підносили молитви про те, щоб він видужав, і я чекав на даху, не чи перепаде мені трошки підношень торма. Але ніхто мені нічого не кинув. Я був жахливо голодний і проковтнув щось тверде. Воно попалося мені по дорозі назад. Тепер у мене всі усередині моторошно болить.
- У принца немає нічого серйозного, — сказав батько-гриф. - Його зцілити дуже просто. Варто лише покласти квіти йому на голову й поставити молоко з водою біля вуха.
Слухаючи мовленню грифа, батько-ворон мучився від страшного болю. Корчачись у борошнах, він оступився, упав униз на землю й відразу вмер. Пастух розкрив шлунка ворона, щоб подивитися, що ж стало причиною такого болю, і виявив там ще один шматок яскраво блискаючого золота.
Усю ніч безперервно мати-ворона горювала, оплакуючи втрату свого дорогого чоловіка. Незважаючи на всі розради пари грифів, вона не могла стримати ридань, і ні птаха, ні пастух так і не заплющили очей у цю ніч.
Зі співчуттям слухаючи плач ворони, пастух безперестану думав про хворобу принца. Він представляв, як би він розбагатів, якби король нагородив його за зцілення сина. На наступний ранок, коли птаха спозаранку покинули свої гнізда й полетіли на пошуки їжі, він відправився у дорогу. Шлях його лежав у палац. Так він ішов, а позаду ліниво трусили дві вівці. Через якийсь час йому зустрів вершник, що мчався галопом, за яким вслід клуса бігло лоша. Лоша молило свою матір, щоб та його почекала.
«Не можу я чекати, коли наш дорогий принц умирає, — відповідала мати. - Крім того, із сідла стирчить голка. Вона впивається мені у спину й заподіює сабоний біль». Відразу пастух крикнув вершникові7, щоб той зупинився й вийняв голку із сідла.
«Якщо ти наділений таким розумом і знаєш речі, покриті завісою таємниці для інших, — сказав вершник, — те, може бути, тобі вдасться зцілити нашого принца».
Пастух погодився узятися за лікування. Він видрав на коня за вершником, і вони разом поїхали у палац. Король, королева й усі міністри вже очікували його із церемоніальними дарунками. Вони повели пастуха глянути на хворого. Виявившись у спокоях принца, пастух попросив принести йому різнобарвний папір, а також воду й молоко й велів три дні його не турбувати.
Залишившись наодинці із принцом, він прикинувся, що безупинно читає молитви й проводить ритуали. На третій день він зробив з паперу багато яскравих квітів і поклав їхньому принцові на голову. Потім пастух налив у одну чашу доверху молока, а у іншу — води й підніс їх до вуха хворого. Таким чином, він усе влаштував і початків чекати. Трапилося так, що у цей момент із вуха принца вилетіла молода бджілка. Побачивши квіти й воду, вона відразу повернулася назад і. сказала своєї матері, що вже настало літо й настав час міняти гніздо. Вона розповіла їй про прекрасні квіти й прохолодних струмках, які казна-звідки виникли поруч із вухом. Мати-Бджола не стала втрачати часу даремно, бджоли вилетіли з вуха, і принц поправився.
Розгорнувши двері, що веде у палати хворого, пастух запросив короля, королеву й усіх інших зайти й глянути на принца, що поправляється. Нехай вони самі побачать, наскільки йому стало краще.
Король і королева минулого у нестямі від радості, коли побачили свого сина здоровішим. Вони повірили у те, що пастух і справді був якимось чудесним лікарем, і нагородили його так щедро, що той, втративши голову від щастя, що звалився на нього, і думати забув про своїх овець і про два шматки блискаючого золота.