Ось забавна історія, у якій повествуется, звідки у зайця розсічена губа.
Чимало років тому заєць, вовк, лисиця й ворон, зібравшись разом, вирішили, що простіше й цікавіше всього заробляти на життя розбоєм. Багато днів їм не вдавалося нікого обібрати, поки нарешті вони не побачили, як до них наближається самотній прочанин з великою поклажею на спині.
Коштувало їм його углядеть, як відразу кожний відправився виконувати свою роботу: лисиця вляглася на березі ріки й прикинулася мертвої, заєць і вовк причаїлися за скелею, а ворон почав літати туди-сюди й каркати, залучаючи увагу прочанина до лисиці. Побачивши лисиці прочанин зміркував, що з її шкіри вийде для нього тепла шапка або що хутро можна буде продати за гарну ціну у Лхасе. Він кинув поклажу на узбіччі й поспішив до лисиці, однак, коштувало йому підійти ближче, як вона підхопилася з місця й побігла, і він, кульгаючи, погнався за нею. Тим часом заєць і вовк потягли його пожитки й знову сховалися у своєму вкритті.
Знову зібравшись разом, чотири спільники з жадібністю накинулися на сумки. Там вони виявили китайську туфлю, чіткі, маленький дзвіночок і багато їжі — підношень цог і торма. Та отут вони пересварилися один з одним, вирішуючи кому ж з них ділити видобуток. Кожний затверджував, що ця честь повинна належати саме йому, тому що він витратив найбільше сил на те, щоб її украсти.
«Оскільки я тут самий старший, то мені й ділити видобуток», — заявив заєць, і усе погодилися із цим без подальших пересудів і скарг. Він дав туфлю вовкові зі словами, що вона придасться йому, коли той буде переслідувати овець. Чіткі ж він дав ворону й порадив надягати їх на шию, коли той буде випрошувати їжу у кочівників. «Вони скажуть: «Святий птах спустився з небес на наш дах» — і дадуть тобі багато підношень цог і торма», — запевняв ворона заєць. Маленький дзвіночок дістався лисиці, щоб вона дзвонила у нього, коли заплачуть її дитинки. Сам же заєць забрал собі всі цог і торма, і на тому чотири друзі розпрощалися.
Наступного дня вовк, лисиця й ворон знову зустріли разом. «Заєць надув мене, — сказав вовк. - Коли я пішов ловити овець, те усе собаки почули гуркіт моєї туфлі. Вони погналися за мною, і, рятуючись втечею, я спіткнувся й упав. Вони піймали мене й роздерли до півсмерті. Я прикінчу цього зайця».
«Те ж саме й із мною, — поскаржився ворон. - Я надяг чіткі на шию, сів на даху житла кочівників і закаркав. Мене почули діти й почали кидати у мене камені. Я праг полетіти, але чіткі зачепилися за жердину. Вони изловили мене й ледве не вбили. Краще б я вмер, чому так страждати у їхніх руках. Я повинен обробити із зайцем».
Лисиці теж довелося зле: «Я задзвонила у дзвіночок, щоб мої дитинки перестали плакати, але вони від страху зомліли й умерли. Цей паскудний заєць провів мене. Я не заспокоюся, поки не поквитаюся з ним. Або він умре, або я. Тільки одному з нас жити далі».
Сказавши своє слово, кожний твердо розв'язав помститися зайцеві, і вони відправилися на його пошуки.
Знаючи, що у нього рабоце у пусі, заєць побачивши їх зрозумів, що бути йому битим. Подітися було нікуди. Та тоді він схопив із землі гострий камінь і розсік їм свою губу, а потім відправився їм назустріч.
- Що струсило із твоєю губою? - запитали вони у один голос, побачивши глибоку рану.
- Ой-Ой, як мені погано. Напевно, та людина була чорним магом. Він наклав таке моторошне прокляття на цог і торма. Коли я почав їсти, то сабоно порізав губу. Сподіваюся, ні з ким з вас не трапилося такої напасті.
- Ні-ні, нічого такого з нами не трапилося. Нам так жалко бачити тебе у таких мученнях. - Та вони пішли, обмануті у другий раз.
Та хоча зайцеві вдалося уникнути нападу, він так і залишився назавжди з розсіченою губою, і її успадкували його діти.