У старожитні часи у Тибеті жило безліч злих парфумів. Вони вільно розгулювали по лісах і горам, але не заподіювали зла споглядальникам, що усамітнилися там від іншого миру. Однак злі парфуми доставляли чимало неприємностей пастухам. Тем доводилося увесь час бути напоготові — інакше б, хтось із парфумів неодмінно потягнув вівцю.
Серед цих парфумів був злющий старий огр, якого усе боялися, навіть інші огри. Він крав не тільки овець, але й людських дітей, а потім пожирав їх у своїй печері. Коли йому було нема чого є, він відправлявся до інших ограм і віднімав у них видобуток. Ось так він принижував інших огров і тримав у страху сільських жителів.
На краю села жили стара жінка з дочкою. Оскільки їх будиночок стояв на отшибе, їм було не з ким поговорити, не у кого попросити допомоги. Однак вони були задоволені своїм простим відокремленим життям. Вони були щасливі ще й тому, що, у той час як діти з багатьох інших сімей потрапили у лабети огру, до них він жодного разу не навідався. Щоранку й щовечора мати підносила хвалу богам за те, що те дотепер їх оберігали, і молилася, щоб так тривало й надалі.
Одного разу мати покликала до себе дочка й попередила її: «Не відкривай нікому двері, поки я не повернуся, інакше прийде старий огр і забере тебе», — а потім пішла збирати городин будинку.
Як і карала мати, дівчинка замкнула двері, захлопнула щільно вікна й затаїлася усередині. Але через якийсь час у двері хтось постукав.
- Хто там? - запитала дівчинка. - Моя мати не дозволила нікому відкривати двері, поки вона не повернеться.
- Що ти, я і є твоя мати, — пролунало у відповідь.
- Якщо ти моя мати, то покажи мені свої руки через дірку у двері. Коли у діру просунулася здоровенна волохата лапа, дівчинка викликнула:
- Це не руки моєї матері! Її руки ніжні й гладкі, а твої усе покриті волоссями.
- Ну, добре, якщо ти не прагнеш відімкнути двері, те, може, даси мені хоча б трошки масла й вогню?
Дівчинка швидко дала йому масла й вогню, думаючи, що тепер-те він піде. Але замість цього огр натер маслом свої лабети й обпалив усю вовну. Потім, знову підійшовши до дверей, він покликав:
- Донечка, відімкни двері, твоя мати прийшла.
- Твій голос не схожий на голос моєї матері. Але покажи мені свої руки.
Коли вона побачила гладкі, ніжні руки, дівчинка відкрила двері. Побачивши перед собою замість матері того самого старого огра, про який розповідали стільки страшних історій, вона побігла й сховалася за покрівельною балкою. Огр обшукав увесь будинок. Він шукав дівчинку й у бочках, і під ліжками. Заглянувши у усі куточки, він так і не знайшов дівчинку. Він так утомився, що від злості громоподібно пукнул і пішов ладь. Дівчинка голосно розреготалася. Та тоді огр побачив дівчинку й спробував дістати її через балку, але не зміг дотягтися. Він запитав, як вона туди забралася.
- Я клала одну голку на іншу й лізла по них нагору, — сказала дівчинка.
Та тоді він навалив цілу гору голок, але так і не зміг видрати по них наверх. Огр пригрозив дівчинці, що якщо вона не скаже правду, то він розірве її на клаптики й з'їсть.
- Я клала одну чашку-шряу на іншу, так і влізла, — сказала дівчинка, але у огра знову нічого не вийшло. Цього разу він ще більше розсердився й пригрозив, що якщо вона не скаже правди, то він зжере її живцем. Дівчинка страшно злякалася й сказала, що ставила бочку на бочку й у такий спосіб забралася наверх. Отже, огр поставив одну бочку на іншу, на неї третю й, добравшись до дівчинки, схопив її й поволок у свою печеру.
Повернувшись увечері додому, мати не побачила своєї дочки й зрозуміла, що її відніс старий огр. Вона дуже засмутилася. Її серце обливалося кров'ю при думці про те, що вона втратилася своєї єдиної відради. Отже, вона побрала небагато цампи, поклала її у тангкук і відправилася на пошуки дочки. По дорозі їй зустрівся ворон і запитав, чому вона плаче й куди тримає шлях.
- Мою дочку викрав старий огр, Та-я йду її шукати, — відповіла мати.
Ворон попросив трошки цампи й обіцяв бабусі свою допомогу. Вона поділилася з ним цампой, і далі вони пішли вже разом. Далі їм зустрів лис. Він теж запитав жінку, чому вона плаче й куди вони направляються. Вона повідала йому про те, що огр украв у неї дочка. Лис теж попросив почастувати його цампой і пообіцяв допомогти. Бабуся дала і йому цампи, і вони продовжили шлях утрьох.
Потім вони побачили вовка, який задав той же саме питання. Коли жінка розповіла йому про нещастя, яке приключилося з її дочкою, він теж захотів цампи й обіцяв свою допомогу. Повна дяки бабуся з радістю поділилася з ним цампой, і далі вони пішли вчотирьох. Коли вони були вже зовсім близько від печери огра, вовк сказав: «Нам потрібно придумати план, як звільнити дівчинку, інакше старий огр нас усіх з'їсть».
Отже, вони усе продумали, і відправилися прямо у печеру огра. Її було не можна переплутати з жодною іншою печерою. Вона була величезної й усюди валялися кості різних тварин. Прямо перед входом у печеру вони з подивом побачили загін, де паслися сотні овець. Та отут лис передумав іти рятувати дівчинку. Він не тільки до смерті боявся старого огра, але й жадав покуштувати свіжого м'яса безпомічних овець. Але ворон і вовк пригрозили обробити з ним, якщо він порушить своє слово.
Отже, як вони й задумали, вовк забрався у загін і почав бігати туди-сюди, лякаючи овець і створюючи повну плутанину. Старий огр негайно виліз із печери й запустив у вовка величезним каменем. Вовк прикинувся мертвим, а ворон сів на нього зверху: нехай огр думає, що й насправді прикінчив вовка. Та отут з'явився лис. Розв'язавши, що вовка можна з'їсти й пізніше, огр погнався за лисом. Він біг усе швидше й швидше й, видалося, майже наздогнав лиса. Однак той — швидкий, як вітер, — припустив що їсти духу й зник у лісі.
Тим часом вовк, ворон і бабуся, увійшовши у печеру старого огра, знайшли дівчинку у мішку, підвішеному над вогнищем. Вони вийняли її з мішка, набили його льодом і колючками й утекли.
Коли огру не вдалося изловить лисиця, він повернувся у свою печеру. Він був дуже задоволений тим, що жодна з його овець не пропала, і радість його була затьмарена лише тим, що лисові вдалося, надувши його, зникнути. Він дуже утомився після довгої погоні й, щоб винагородити себе, розв'язав без усяких зволікань слопать дівчинку. Коштувало йому розпалити вогонь, щоб приготувати своя вечеря, як лід почав танути.
- Агов, ти що там, обмочилася?! Ану ж бо припини! - заричав огр, але лід усе танув і танув. Украй розлютившись, огр схопив мішок, і отут йому у руку впилися колючки. Він розв'язав, що дівчинка гнівається й тому коле його. Не пам'ятаючи себе з люті, огр знову схопив мішок і, звичайно, знову вколовся. Відкривши мішок, він, до своєї досади й злості, виявив усередині лише лід і колючки. Отут огр зрозумів, що лис, ворон, баба й вовк приходили не за вівцями, а за дівчинкою. Остаточно сказившись, огр воспилал бажанням помститися їм, особливо лисові, якому вдалося його обдурити. Отже, він відправився на його пошуки.
Коли лис побачив, що до нього йде огр, розмахуючи кулаками й викрикуючи лайки, він прикинувся, що просіває пісок. Старий огр накинувся на лиса з обвинуваченнями у обмані й заприсягся, що відразу його з'їсть.
- Геть на тому пагорбі живе сотня лисиць та ще сто на цьому. А всього нас тут живе тисяча дев'ятсот лисиць. Я ж Лис, Який Живе на Березі Ріки й Просіває Пісок, і зовсім не той, кого ви шукаєте.
- А може, ти тоді й мене навчиш просівати пісок? - запитав старий огр. Лис погодився й велів огру лягти на землю й роззявити рота, роздути ніздрі й розкрити ширше ока. Прикинувшись, що продовжує просівати пісок, він засипав їм огру рота, ніс і ока й утік.
Ледве почекавши огр наздогнав лиса й проричал:
- Подивися, скільки раз ти мене надув. Ти украв дівчисько, набив мені рота, ніс і ока піском і зник. Цього разу ти від мене не підеш.
- Що ви говорите? - запитав лисиць. - Геть на тому пагорбі живе сотня лисиць та ще сто на цьому. Усього разом нас тисяча дев'ятсот лисиць. Я ж Лис, Який Живе на Скелі й Виготовляє Клей, а зовсім не той, кого ви шукаєте.
Старий огр і цього разу повірив лисові й, забувши про нанесену образу, загорівся бажанням довідатися лисе ремесло. Він попросив лиса навчити його науці виготовлення клею. Лис погодився. Він вимазав клеєм скелю й велів огру, закривши ока, сісти зверху. Коштувало йому це зробити, як лис вимазав йому особа клеєм і знову втік.
Він сіл на краю скелі й, зробивши вид, що плете кошик, прикинувся, начебто не зауважує, що до нього йде старий огр. Ричачи й викидаючи лайки, старий огр підійшов до нього й заприсягся, що з'їсть його, не сходячи із цього самого місця. Огр сказав:
- Немає такого зла, якого б ти мені не заподіяв. Ти украв у мене дівчисько, засипав мені рота, ніс і ока піском, приклеїв мій зад до скелі й вимазав мені особа клеєм.
Лис відповів:
- Геть на тому пагорбі живе сотня лисиць та ще сто на цьому, а всього нас разом тисяча дев'ятсот лисиць. Я — Лис, Що Живе на скелі, що й Плете Кошика, і зовсім не той, хто вам потрібний.
- Те ж саме я чув і раніше. Напевно, ти Усе-таки той, кого я шукаю, — сказав старий огр, однак лис стояв на своєму.
- Ну добре, у такому випадку навчи мене плести кошика, — попросив старий огр.
Прикинувшись, що прагне показати огру, як плетуть кошика, лис велів йому залізти усередину тієї, що плів сам, і потихеньку-помаленечку закрив її верх. Коли він закінчив свою роботу, огр виявився пійманий у пастку й уже не зміг вибратися назовні. Голосно розреготавшись, лис зіштовхнув огра зі скелі у воду.
Ось так страшний старий огр загинув від руки маленького лиса. Жителі села подякували йому від усього серця й з тих пір зажили мирно й щасливо.