Колись існували два королівства, що володіли рівною міццю й багатством, і розташовані вони були по двом берегам великої ріки. Протягом багатьох лет вони жили один з одним у світі, і їх жителі вільно переміщалися з одного королівства у інше. Тепер, коли королі зостарилися їх уже не цікавили битви й розділ земель, вони уклали між собою міцний мир.
У короля, чиє королівство перебувало на правом бережу ріки, не було сина, зате була прекрасна й розумна дочка, слава про яку котилася по всіх землях. Вона була дуже слухняної й ніколи не суперечила своїм батькам. За винятком тих випадків, коли вона залишала свої Спокої, щоб у повню зробити ритуальне обходження ступи, принцеса проводила увесь свій час у. замку, допомагаючи батькам. Багато королів подолали високі гори й перетнули бурхливі ріки, щоб просити її руки, але всім їм довелося повернутися додому ні із чим.
У короля, чиє королівство було розташовано на левом бережу ріки, був син — не такий розумний, як принцеса, зате дуже добрий. Із самого раннього дитинства він мріяв про те, щоб присвятити своє життя релігійній практиці. Його, на відміну від інших принців, що вивчали із младих нігтів мистецтво ведення війни й керування державою, не цікавив ні трон, ні справи королівства. Його старіючі батьки і їх міністри були дуже розчаровані його відношенням до долі держави, і всіх турбувало, що зі смертю короля й королеви лінія спадкування трону буде порушена й у королівстві почнуться цивільні безладдя, а то й виникне погроза зовнішнього вторгнення.
Роки йшли, король і королева почили з миром. Міністри почали термінові готування до того, щоб посадити принца на трон, і попросили його прийняти всі повноваження влади. Незважаючи на їхні щиросерді прохання, принц не виявив великого бажання успадкувати батьківський трон, але зрештою він погодився — з небажанням і за умови, що міністри відшукають дівчину, якої якраз прийде його кільце.
Міністри думали, що це буде легким завданням, проте вони не стали втрачати часу даром. Вони обшукали усе королівство, але кільце так нікому й не підійшло: для одних воно було занадто малим, для інших — надто більшим. Міністри розповіли принцові про свої пошуки пошуки, запитавши, повинні чи вони посилати людей у інші королівства, щоб знайти підходящу дівчину.
- Га-Га, мої вірні міністри, ви славно попрацювали, — розсміявся принц. - Але не потрібно далеко ходити, тому що ця дівчина живе на іншому березі ріки.
Знаючи, що принцесу буде добути для нього нелегко, міністри прагли спочатку переконати принца, але не стали, боячись, що він побере назад своя обіцянка стати королем. Вони у смутку міркували про те, що їм не вдасться виманити принцесу з палацу й змусити її примірити кільце на свій королівський палець. Після довгих обговорень кілька міністрів нарешті викликалися переодягтися багатими купцями й переправитися на інший берег, побравши із собою різні дорогі товари, серед яких буде й кільце.
Зупинившись перед палацовими воротами, вони виклали свій товар і стали довго й терпляче чекати, не вийде чи до них принцеса. Коли вони вже знесилилися й були готові здатися, принцеса й королева відправилися прогулятися по палацовому даху й помітили серед інших чудових речей кільце, що яскраво блищало. Принцеса бігцем спустилася вниз і запитала, скільки це кільце коштує.
- Мені дуже жалко, але воно не продається, — вибачився перед нею один з міністрів. - Ми тримаємо його лише потім, щоб поліпшити вид нашого товару й залучити до нього увага покупців.
- Будь ласка, продайте його мені, — попросила принцеса. - Я заплачу за кільце будь-яку ціну, яку ви тільки призначите.
- Ну, перш ніж купити, спершу потрібно примірити. Ми не прагнемо, щоб ви заплатили за кільце, а воно вам не підійшло.
Принцеса наділу кільце на палець, і воно виявилося їй впору — начебто було спеціально для неї виготовлене. Але коли вона спробувала його зняти, кільце не піддалося.
- Будь ласка, не мучте себе й не терзайте свій палець. Ви можете залишити кільце сьогодні собі й заплатити завтра.
Міністри швидко зібрали свої товари й повернулися у власне королівство, де й розповіли про усе, що трапилося, принцові. Він був дуже радий почути гарні новини. Не тільки міністри були оживлені й схвабоовані, але й сам принц був у захваті, що гаряче улюблена їм дівчина нарешті стане його королевою.
Наступного дня міністри відправилися до короля-сусідові, щоб переконати його віддати свою єдину дочку заміж за принца.
- Як же ми можемо її від себе відпустити? - запитали старі король і королева. - Адже у нас, крім неї, нікого більше немає. Однак якщо ви віддасте нам свого принца, то ми з радістю дозволимо їм сполучатися шлюбом, і тоді наша дочка як і раніше зможе успадкувати трон.
- У нас проблема ще серьезней. Наші король і королева вмерли й, крім як принцові, їх більше нікому замінити. Якщо він не займе своє місце на троні, у нашому королівстві настане хаос.
Ні та ні інша сторона не бажали поступитися, і зрештою міністрам довелося повернутися додому ні із чим. Коли принц почув погані новини, він поринув у сум.
Та знову міністри зібралися на раду. Після довгих роздумів вони розв'язали, що єдиний спосіб дістати згоду короля — це влаштувати принцові й принцесі побачення, переманивши у такий спосіб дівчину на свою сторону. Як тільки принцеса віддасть своє серце принцові, міркували міністри, королеві не залишиться нічого іншого, як погодитися. Принцові довелося по душі їх речення.
Легко говорити — важко зробити. Принцеса рідко залишала свої палацові Спокої. Коли міністри це зрозуміли, то розіслали своїх гінців по всьому сусідньому королівству, велівши їм дізнатися, чи немає якогось способу досягтися бажаної мети. Так вони довідалися, що єдиний час, коли принц може побачитися із принцесою, ця повня, Саме тоді дівчина робить ритуальне обходження навколо ступи. Було влаштовано так, щоб, коли зійде повний місяць, принц чекав принцесу біля ступи. Однак з настанням ночі його здолав сон. Принцеса зробила ритуальне обходження, вимовила молитви й повернулася у палац, так і не помітивши сплячого принца.
- Ні, я не бачив принцесу, тому що заснув, — сказав принц, що очікували його з нетерпінням міністрам, коли вони запитали його, як пройшла зустріч.
- Дуже погано, — відповіли міністри. - Наступна повня буде не швидко, і ти не повинен пропустити принцесу у другий раз. Постарайся не заснути.
Коли знову настала повня, міністри знову послали принца до ступи, порадивши прихопити із собою нюхального тютюну, щоб не заснути. Але й цього разу юнак упорався нітрохи не краще, міцно заснувши й нічого не відчувши навіть тоді, коли до нього підійшла принцеса й накинула йому на шию ритуальний шарф.
Незважаючи на те що принца знову осяглася невдача, міністри не втрачали надії й твердо розв'язали спробувати щастя втретє. Вони бачили у шарфі, залишеному принцові, важливий сприятливий знак.
Коли знову зійшов повний місяць, вони веліли принцові побрати із собою якнайбільше нюхального тютюну й у жодному разі не заплющувати очей. Цього разу принцові вдалося побороти сон, і він дочекався принцесу. Коли перед ним стало її прекрасна особа, з нього весь сон як рукою зняло. А безтурботне світло місяця робило принцесу лише ще прекрасніше. Принц сказав дівчині, що мріяв про зустріч із нею три довгі місяці й що його єдине бажання — одружитися на ній. Вона у свою чергу повідала йому, що завжди марила про те, щоб стати його королевою. Оскільки вони не могли здійснити свою мрію, залишаючись у власних королівствах, то їм не залишалося нічого іншого, як утекти.
Принцеса повернулася додому й, побравши із собою тюк дорогої парчі й трохи інших речей, попрощалася із замком. Принд зробив те ж саме. Вони знову зустрілися біля ступи й відправилися куди очі дивляться.
Усю ніч вони брели по вибоїстих дорогах, а ранком побачили перед собою дрімучий ліс. Там вони й зупинилися передохнути й поїсти їжі, схопленої з будинку.
- Ти залишайся тут і готов обід, а я піду пошукаю ще чого-небудь їстівного, — сказав принц і покрокував містечка, що убік перебувало неподалік.
Принца не було дуже довго. Тим часом король цієї країни побачив, що прямо посередині лісу щось горить і звідти клубами валить дим. Він відправив п'ятьох солдатів заарештувати порушника порядку. Солдати изловили принцесу й доправили її разом з усіма речами до короля. Глянувши на речі, король зрозумів, що перед ним не звичайна дівчина, і уклав її під варту на палацовому даху, покаравши за те, що вона без дозволу палила багаття у його королівстві.
Тим часом, продавши й обмінявши на їжу більшу частину своїх речей, принц повернувся назад і побачив, що принцеса зникла. Він знав, що дівчина не обдурить його, і, подумавши, розв'язав, що далеко вона піти не могла.
У надії відшукати принцесу юнак залишався у цім королівстві, щодня відправляючись на пошуки. Дівчина бачила його з даху, але нічого не могла зробити, тому що боялася, що його теж заарештують. Щораз, коли вона кидала у його сторону номінь, принц починав озиратися по сторонах, але йому й у голову не приходило, що вона може бути у палаці.
Один день поміняв інший, принцові вже нема чого було продати й у нього зовсім не залишилося їжі. Його одяг зносився до дір, і при погляді на цього брудного обшарпанця дівчина не могла повірити, що це її улюблений принц. Одного разу вона жбурнула великий камінь, який догодив йому прямо у голову. Покликавши його, дівчина розповіла йому про те, що з нею приключилося, і скинула до його ніг великий шматок золота, велівши купити двох коней і чекати на неї тієї вночі у палацових воріт.
На цей шматок золота принц придбав двох кращих скакунів у всьому королівстві й новий чупа, а також гарненько поїв, отъедаясь за ті дні, коли у нього й макової росинки у роті не було. Він у фарбах уявляв собі, як він і принцеса поскакають назустріч волі, і запевняв себе, що йому більше ніколи не прийде зіштовхнутися з такими жахливими труднощами.
Тієї ж самою ніччю він прив'язав коней біля воріт і почав чекати, коли прийде принцеса. Але, на жаль, він не зміг довго протриматися й незабаром його зморив сон. Так трапилося, що повз проходили два злодії.
- ПРО, ось повезло так повезло, — сказав один з них.
- Давай залишимо всі як їсти й зробимо краще те, що задумали раніше, — став проти інший.
- Немає - ні, подивимося, що буде далі. Дивлячись на цього хлопчика, що очікує біля палацових воріт із двома кіньми, я починаю думати, що ми заробимо купу грошей, — і забравши одну з коней, злодії сховалися й сталі чекати подальшого розвитку подій.
- Ти готовий? - через якийсь час покликала принцеса.
- Так, готовий, — прошептав один зі злодіїв.
Спустившись із даху, дівчина видрала на одну з коней і поскакала ладь. Злодії поїхали слідом за нею, осідлавши другий коня. Усю ніч вони їхали так швидко, наскільки у коней вистачало сил. Зайнявся світанок, і отут дівчина побачила, що поруч із нею не принц, а злодії. Страшно засмутившись, вона попросила їх відпустити її на волю.
Але злодії й слухати її не сталі. Коштувало їм злізти з коня, як вони відразу стали сваритися із приводу того, кому з них дістанеться дівчина. Кожний затверджував, що має право побрати її у дружин.
- Вистачить лаятися, — втрутилася принцеса. - Я не можу належати вам обом відразу, а сваркою справі не допоможеш. Краще, що ви можете зараз зробити, це втекти з вершини цього пагорба до його підніжжя. Хто швидше добіжить, той і стане моїм чоловіком.
Злодії з радістю погодилися з її реченням і побігли вниз по схилу пагорба. Коштувало їм відвернутися від неї, як дівчина поскакала ладь і незабаром зовсім зникла.
Виявивши, що дівчина втекла, злодії почали обвинувачувати один одного у тому, що перешкодили щастю дівчини і юнака, а потім заприсяглися зробити всі, щоб ті знову возз'єдналися.
Тим часом дівчина зміркувала, що, коли вона буде носити жіноче плаття, довго їй не протриматися. Переодягшись чоловіком, вона відправилася на пошуки роботи. Перший будинок, у який вона постукалася, належав багатому фермерові, у якого, крім дочки й слуги, нікого більше не було.
- Ти вмієш підмітати? - запитав слуга.
- Я буду рад виконати будь-яку роботу, яка для мене тут найдеться.
Їм сподобалася така відповідь, і вони доручили дівчині пасти овець. Вона працювала так ретельно, що вівці стали жирними й число їх зросло, як ніколи раніше. Потім їй веліли наглядати за кіньми, і знову вона трудилася не покладаючи рук.
Одного разу хазяїн призвав до себе принцесу й сказав: «Синок, ми вдячні тобі за твою вірну службу й тепер прагнемо, щоб ти перестав бути у нашому будинку слугою й увійшов у нашу сім'ю. Якщо ти не заперечуєш, я праг би женити тебе на своїй дочці».
Як би не було велике її бажання пояснити їм, що насправді вона дівчина, а не юнак, принцеса Усе-таки змовчала, злякавшись, що викличе на себе гнів своїм обманом. Також вона боялася, що якщо її виженуть із будинку, то вона більше ніколи не побачить свого дорогого принца. Вона відповістила згодою на речення фермера, і незабаром було справлена пишне весілля.
Через кілька днів вона розв'язала випросити у фермера дозволу на будівлю храму.
- Що я можу для тебе зробити, синок? - запитав фермер.
- Будь ласка, дозволь мені побудувати храм на перетинанні трьох доріг біля нашого будинку.
У фермера не було причини відмовити їй у проханні, оскільки він і сам був дуже благочестивою людиною. Крім того, йому подумалося, що храм на перехресті доріг — це набагато краще, чим храм, загублений у глухомані.
Одержавши дозвіл, дівчина побудувала чудовий храм. Поруч із ним були передбачені спеціальні приміщення, де прочани могли б безкоштовно переночувати. Потім принцеса запросила кращого художника королівства, щоб той намалював її портрет у жіночому платті на одній зі стін храму. Також вона призначила у храм доглядача, суворо-пресуворо покаравши йому відразу ж докласти, якщо хтось побачивши портрета щось скаже.
Багато приходили у храм помолитися й зробити підношення, однак ніхто нічого не говорив із приводу портрета, поки одного разу у храм не зайшли п'ятеро людей.
- Ну хіба це не та сама шлюха, — почали вони переговорюватися між собою.
Доглядач відразу розповів про усе принцесі, яка веліла всіх п'ятьох заарештувати. Вона довідалася у них тих солдатів, що забрали її з лісу. Дівчина заточила їх у темницю, але при цьому смачно кормила й добре з ними зверталася.
Декількома днями пізніше з'явилися ще дві людини. Глянувши на портрет, один негайно викликнув:
- Так, це вона!
- Вірно, — погодився другий.
Доглядач розповів принцесі й про цю подію. Двох мандрівників теж заарештували й посадили до п'ятьом солдатам. Їм також не довелося скаржитися на погане звертання.
Протягом довгого часу їй ніхто ні про що не доповідав, і принцеса зовсім повісила голову. Вона розв'язала, що її остання спроба відшукати принца не вдалася. Розчарована тим, що храм не зіграв для неї свою службу, вона розв'язала сама відправитися на пошуки принца.
Одного разу у храм, похитуючись, увійшла дуже бідна людина у драному одязі й попросив їжі. Добрий доглядач, торкнутий настільки сумним видовищем, приніс йому поїсти й запропонував роботу. Вона полягала у тому, щоб у обмін на дах і їду, він підмітав храм. Людей з радістю вхопився за це речення, а потім з жадібністю накинувся на їжу.
Багато днів усе йшло як і раніше, поки одного разу ранком новий слуга не побачив портрет. Він помітив його, коли відірвавшись від роботи, розв'язав зробити невеликий перепочинок. Він так і завмер з мітлою у руці, розглядаючи портрет повними сумуй очима. По щоках його текли сльози. Доглядач запитав його, чому він плаче.
- Нічого особливого, я плачу тому, що мені не повезло у житті.
Оскільки це тривало кілька днів підряд, доглядача перестав задовольняти відповідь слуги. Він почав стежити за ним і виявив, що той ллє сльози лише перед портретом. Незважаючи на те що слуга так нічого й не сказав, доглядач розв'язав, що його поведінка красномовніше будь-яких слів. Коли він розповів про це принцесі, у її засмученому серці спалахнув промінь надії. Вона веліла доглядачеві привести до неї цієї людину, а про себе почала молитися, щоб він виявився її улюбленим принцом.
Коли доглядач привів до неї слугу, той заблагав, щоб його не карали й не кидали у темницю, тому що там він зустріне неминучу смерть. Людина не довідалася принцесу, тому що на ній було чоловіче плаття. А вона навіть і уявити собі не могла, що її улюблений міг настільки опуститися. Побачивши його, принцеса зомліла. Коли вона знову отямилася, те тихенько йому прошептала, що перед ним не хто інший, як принцеса, про яку він так довго мріяв. Вона замовила йому новий одяг, нагодувала досита й залікувала рани. Поступово він почав, вірити у те, що цей добрий юнак і насправді переодягнена принцеса, у пошуках якої він провів так багато днів і ночей, мучачись від голоду й спраги. Пройшов час, і він повністю відновив своє здоров'я й став таким же гарним, як у колишні дні.
Зрештою принцеса наділу одного разу своє жіноче плаття й відправилася до фермера. Вона повідала йому про те, що є принцесою, а людей, нашедший у їхньому будинку притулок, принцом із сусіднього королівства. Розповівши йому всю історію, вона попросила прощення за обман. У якості доказу своєї правдивості вона пред'явила фермерові сімох людей, ув'язнених нею під варту.
- Якщо Ваша Честь того бажає, ми обидві — я й ваша дочка — можемо вийти заміж за принца, — запропонувала принцеса.
Фермер, у_захопленні її мужністю й мудрістю, був тільки радий справити ще одне весілля.
Обидві дівчата любили один одного, як сестри, зберігаючи вірність один одному й своєму чоловікові, і жили вони всі разом довго й щасливо.