Алеша Попович молодий
З Екимом сином Івановичем
Виїжджали на расстани на широкі;
На расстанях лежить білий-горючий камінь,
На камінчику підпису підписані,
Усі шляхи-доріжки розказані.
Отут-Те Алеша, поучен людей,
Зіскакував з добра коня,
На камінчику напису розглядав,
Усі шляхи Екиму розповідав:
- Слухай-но, Еким син Іванович:
Перша доріжка - у Чернігів-Гради,
Друга доріжка - у Путерему,
Третя доріжка - у славний Київ-Гради.
У Чернігову-Місті не бивано,
Та пива, провина багато не пивано,
Калач білий-крупищат не рушиван,
Та біла лебідка не кушана;
Доми, шинки були вільні,
Молодушки були привітні,
Дівчини - прелестливи;
А ми з тобою, Екимушка, упьянчиви,
Зап'ємося, Екимушка, загуляємося,
Втратити-Те нам буде слава добра,
Уся-Де вислуга богатирська.
Теж-Де у Путереме не бивано,
Та пива й вина багато не пивано,
Калач білий-крупищат не рушиван,
Та біла лебідка не кушана;
Удома, шинки були вільні,
Молодушки були привітні,
Червоні дівчата прелестиви;
А ми з тобою, Екимушка, упьянчиви,
Зап'ємося, Екимушка, загуляємося,
Втратити-Те нам буде слава добра,
Уся-Де вислуга богатирська.
У Києву-Місті було бивано,
Багато пива, провина було пивано,
Калач білий-крупищат багато рушиван,
Біла лебідка багато кушана.
Заволодів у князя Володимира
Гарну дочку князівну-королевишну Змій Тугаретин.
Туди побіжимо на виторг.-
Сідали вони на добрих коней,
Вони били коней по гладких стегнах,
Отут-Де їхні коні прирассердилися,
З гори на гору коні перескакують.
Темні ліси проміж ніг пущают,
Ріки, озера хвостом устеляють.
Підбігали до міста до Києва,
Скакали через стіну білокамінну
До того стовпа до дубового,
До того колечка до злаченому.
Коней вони не прив'язують,
Нікому тримати не наказують,
Відмикають гридню на п'яту,
Замикають гридню наплотно,
Приходять середи підлоги кирпищата,
Молитву творять самі Иисусову.
Хрест кладуть по писаному,
Уклін ведуть по-вченому,
Кланяються, поклоняються
На усе на чотири сторони,
Князеві й княгині наособицу,
Наособицу й особина статтю.
- Ласкаво просимо, люди добрі,
Люди добрі, хоробрі воїни!
Сідаєте-но ви у куть по лавице.-
- Те-Де нам місце не по рядине.-
- Друге місце - у дубову лаву.-
- Те-Де нам місце не по вотчині.-
- Третє місце - куди хочете.-
- Неси - До ти, Алешенька Попович молодий,
Те ковришко марудне! -
Цьому ковришку Владимир-Князь дивується:
- Добре-Де ваше ковришко марудне! -
Червоним золотом воно було вишивано,
У кутах-те було вшивано
По дорогу каменю самоцвітному,
Від нього - те, від пациря,
Як промінь коштує від сонця.
- Стели - До нього за грубний за стовп! -
Та сідають вони з Екимом за грубний за стовп.
Не від ветричку палата зашаталася;
Не від вихорю палата всколихалася;
Прилітав змеишшо Тугаретин,
Отпират він гридню на п'яту,
Запірат він гридню не наплотно,
Господу богу не молиться,
Дивовижним образам не поклоняється;
Садять його за столи за дубові,
За скатертини брание,
За естви цукрові.
Калач білий-крупищат за праву шшоку бросат,
Білу лебідку - за леву шшоку.
Говорить Еким такі слова:
- У попа було у Ростовського
Був кобелище цингалище.
Охоче по подстолью ходити,
Кісткою подавився,
Тому й переставився;
А тобі, змієві, не минути того.-
- Що у ті, князь, за пешним стовпом?
Що за цвіркун пишшит? -
Отвечат князь Володимир:
- А маленьки ребятки промежу себе говорять.
Самі бабки ділять.-
Подають змієві чару зелена провина,
Зелена провина півтора цебра,
А вагою чара у півтора пуда,
Принимат він чару єдиною рукою
Та випиват він чару на єдиний дух,
Говорить Еким, син Іванович, такі слова:
- У попа у Ростовського
Була корова бура,
По куховарнях ходила,
Барди по чану випивала, - тріснула,
А тобі, змієві, не минути того! -
Схопив змеишшо Тугаретин
Ножишшо-Чинжалишшо,
Та кинув за грубний за стовп.
Отут-Те Алешенька подхватчив був,
Підхоплював ножишшо-чинжалишшо
Правою полою кафтанною,
Отут-Те вони возопияли:
- чи Сам ти, Еким, кинеш
Або мені велиш? -
- Сам я не кидаю й тобі не велю:
Нема чого кривавити палату белокаменну,
Треба зі змієм переведаться
На поле Куликовом,
На тому елбане розкотистому.-
Покотився змій Тугарин
З палати білокамінної,
Надяг крила паперові
Та полетів на поле Куликово,
На ті елбани розкотисті.
Виходили Еким з Алешею
На вулицю широку,
Еким Алеше наказиват:
- Їжак чи дві години не буду, біжи на виторг.
Та сам сідає на добра коня,
Біг на поле Куликово,
На ті елбани розкотисті;
Устромляв спис мурзомецкое,
Та вбігав на тупий кінець,
Та дивився у чисто поле.
Углядів змія Тугарина
Вище лісу стоячого,
Нижче хмари попловучего.
Говорить змій Тугарин:
- Що тебе, Еким, вогнем сожечь,
Або живцем сглотить,
Або тебе димом заглушити? -
Заблагав богу господу Еким син Іванович
Щонайпаче пресвятій богородиці:
- Зійшли, господи, крупчата дощу,
Підмочи у змія крила паперові! -
Неоткуль хмара грізна подималася,
Та дав бог крупчата дощу,
Підмочило у змія крила паперові,
Та повалився змій на сиру землю.
Отут підхопив його Еким
На спис мурзомецкое,
Та протикав до сирої землі,
Та відітнув буйну голову.
Отут-Те миновалось дві години, -
Побіг Алеша на виторг;
Не бачить він світла білого,
Не бачить він і сонця червоного,
Збігався з Екимом назустріч,
Та бив його буевой,
Та збив з добра коня,
Притикав його у груди білу
Списом мурзомецким
Та догодив у хрест почуттєвий.
Зіскакував Алеша з добра коня,
Брав його на руки білі,
Садив у сідло черкаське.
Поїхав шляхом-дорожкою
До князя Володимиру;
Та кидали голову змія Тугарина
За стіну білокамінну.
Виходив князь Володимир Сеславич, червоне сонечко,
На вулицю широку й просить:
- Ласкаво просимо, хоробрі воїни,
За єдиний стіл хліба откушати! -
Відповідали вони князеві Володимиру:
- На приїзді гостюючи не учествовал,
На від'їзді не учествовать.