Перший бій Іллі Муромця

18-09-2016, 17:05 | Слов'янський епос

Як вистачив Ілля коня плеточкой, здійнявся Бурушка-Косматушка, проскочив півтори версти. Де вдарили копита кінські, там забив ключ живої води. У ключа Илюша сирий дуб зрубав, над ключем зруб поставив, написав на зрубі такі слова:

"Їхав тут російський богатир, селянський син Ілля Іванович". Дотепер ллється там джерельце живе, дотепер коштує дубовий зруб, а у ночі до ключа студеному ходить звір-ведмідь води випити й набратися сили богатирської. Та поїхав Ілля до Києва.

Їхав він дорогою прямоезжей повз місто Чернігова. Як під'їхав він до Чернігова, почув під стінами шум і гамір: обклали місто татар тисячі. Від пилу, від пари кінського над землею імла коштує, не видне на небі червоного сонечка. Не проскочити меж татар сірому заюшці, не пролетіти над раттю ясному соколові. А у Чернігову плач так стогін, дзенькають дзвона похоронні. Замкнулися черниговци у кам'яний собор, плачуть, моляться, смерті чекають: підступили до Чернігова три царевичі, з кожним сили сорок тисячею.

Розгорілося у Іллі серце. Осадив він Бурушку, вирвав із землі зелений дуб з каменями так з коріннями, схопив за вершину так на татар кинувся. Став він дубом помахувати, став конем ворогів потаптивать. Де махне - там стане вулиця, відмахнеться - перевуличок. Доскакав Ілля до трьох царевичів, схопив їх за жовті кучері й говорить їм такі слова:

- Ех ви, татари-царевичі! У полон мені вас, братики, побрати або буйні голови з вас зняти? У полон вас побрати - так мені запроторювати вас нікуди, я у дорозі, не будинку сиджу, у мене хліб у тороках лічений, для себе, не для нахлібників. Голови з вас зняти - честі мало богатиреві Іллі Муромцеві.

Роз'їдьтеся-но ви по своїх місцях, по своїх ордах так рознесіть звістку, що рідна Русь не порожня коштує, є на Русі могутні богатирі, нехай про це вороги подумають.

Отут поїхав Ілля у Чернігів-Гради, Заходить він у кам'яний собор, а там люди плачуть, з білим світлом прощаються.

- Здрастуйте, мужички чернігівські, що ви, мужички, плачете, обнімаєтеся, з білим світлом прощаєтеся?

- Як нам не плакати: обступили Чернігів три царевичі, з кожним сили сорок тисячею, ось нам і смерть іде.

- Ви йдіть на стіну кріпосну, подивитеся у чисте поле, на вражу рать.

Ішли черниговци на стіну кріпосну, глянули у чисте поле, - а там ворогів побите-повалене, начебто градами нива посічена. Б'ють чолом Іллі черниговци, несуть йому хліб-сіль, срібло, золото, дорогі тканини, каменями шиті.

- Добрий молодець, російський богатир, ти якого роду-племені? Якого батька, якої матінки? Як тебе по імені кличуть? Ти йди до нас у Чернігів воєводою, будемо всі ми тебе слухатися, тобі честь віддавати, тебе годувати-напувати, будеш ти у багатстві й пошані жити. Покачав головою Ілля Муромець:

- Добрі мужички чернігівські, я з-під міста з-під Мурома, із села Карачарова, простий росіянин богатир, селянський син. Я рятував вас не з користі, і мені не треба ні срібла, ні золота. Я рятував російських людей, червоних дівчат, малих дитинок, старих матерів. Не піду я до вас воєводою

У багатстві жити. Моє багатство - сила богатирська, моя справа - Русі служити, від ворогів обороняти.

Стали просити Іллю черниговци хоч День у них перебути, попировать на веселому бенкеті, а Ілля й від цього відмовляється:

- Колись мені, люди добрі. На Русі від ворогів стогін коштує, треба мені скоріше до князя добиратися, за справу братися. Дайте ви мені на дорогу хліба так ключової води й покажіть дорогу пряму до Києва.

Задумалися черниговци, зазасмучувалися:

- Ех, Ілля Муромець, пряма дорога до Києва травою заросла, тридцять років по ній ніхто не езживал...

- Що таке?

- Запік там у річки Смородиною Соловей-Розбійник, син Рахманович. Він сидить на трьох дубах, на дев'ятьох суках. Як засвище він солов'їний-солов'їному-по-солов'їному, заричить звіриний-звіриному-по-звіриному - усі ліси до землі хиляться, квіти обсипають, трави сохнуть, а люди так коня мертвими падають. Поїдь ти, Ілля, дорогою обхідної. Правда, прямо до Києва триста верст, а обхідною дорогою - ціла тисяча.

Помовчав Ілля Муромець, а потім і головою труснув:

Не честь, не хвала мені, молодцю, їхати дорогою обхідної, дозволяти Солов'єві-Розбійникові заважати людям до Києва шлях тримати. Я поїду дорогою прямій, неїждженої! Підхопився Ілля на коня, хльоснув Бурушку батогом, та й був такий, тільки його черниговци й бачили!

Зараз ви читаєте казку Перший бій Іллі Муромця