Їздив Ілля у чистому полі багато часу, постарів, бородою обростив. Кольорове плаття на ньому поистаскалось, золотої скарбниці у нього не залишилося, захотів Ілля відпочити, у Києву пожити.
- Побував я у всіх Литвах, побував я у всіх Ордах, не бував давно у одному Києву. Поїду-но я у Київ так провідаю, як живуть люди у стольному місті.
Прискакав Ілля у Київ, заїхав на князівський двір. У князя Володимира йде веселий бенкет. За столом сидять бояри, гості багаті, росіяни могутні богатирі.
Зайшов Ілля у гридню князівську, став у дверей, поклонився по-вченому, князеві Сонечку із княгинею - особливо.
- Здраствуй, Володимир стольно-київський! чи Напуваєш, чи годуєш заїжджих богатирів?
- Ти звідки, старий, яким тебе кличуть іменем?
- Я Микита Заолешанин.
- Ну, сідай, Микита, з нами хліба їсти. Є ще містечко на далекому кінці стола, ти сідай там на край лавочки. Усі інші місця зайняті. У мене сьогодні гості імениті, не тобі, мужикові, чету - князі, бояри,
Богатирі росіяни.
Посадили слуги Іллю на худому кінці стола. Загримів отут Ілля на всю світлицю:
- Не родом богатир славний, а подвигом. Не по справах мені місце, не по силі честь!
Сам ти, князь, сидиш із воронами, а мене садиш із нерозумними воронятами.
Захотів Ілля зручніше сісти, поламав лави дубові, погнув палі залізні, пригорнув усіх гостей у великий кут... Це князеві Володимиру не сподобалося.
Стемнів князь, як осіння ніч, закричав, заревів, як лютий звір:
- Що ж ти, Микита Заолешанин, перемішав мені всі місця почесні, погнув палі залізні! У мене між богатирських місць прокладені не даремно були палі міцні.
Щоб богатирі на бенкеті не штурхалися, сварок не заводили! А ти що отут за порядки навів?! Ай ви, росіяни богатирі, ви чого терпите, що лісовий мужик назвав вас воронами? Ви беріть його під руки, викиньте із гридни на вулицю!
Вискочили отут три богатирі, стали Іллю підштовхувати, посмикувати, а він коштує, не валандається, на голові ковпак не зрушиться.
Коли прагнеш, Владимир-Князь, побавитися, подавай мені ще трьох богатирів!
Вийшли ще три богатирі, ухопилися вшестером за Іллю, а він з місця не зрушився.
- Мало, князь, даєш, дай ще трьох! Та й дев'ять богатирів нічого з Іллею не зробили: коштує старий, як столітній дуб, з місця не зрушиться. Розпікся богатир:
- Ну, тепер, князь, прийшла моя черга потішитися!
Став він богатирів поштовхувати, попинивать, з ніг валити. Розповзлися богатирі по світлиці, жоден на ноги не може встати. Сам князь забився у запічник, закрився шубкою куньей і дрожмя тремтить...
А Ілля вийшов із гридни, ляснув дверима - дверей вилетіли, воротами ляснув - ворота розсипалися...
Вийшов він на широкий двір, вийняв тугий лук і стріли гострі, став стрілам присуджувати:
- Ви летите, стріли, до високих покрівель, збивайте з теремів золоті маківки!
Отут посипалися золоті маківки із князівського терема. Закричав Ілля у весь богатирський лемент:
- Збирайтеся, люди злиденні, голі, підбирайте золоті маківки, несіть у шинок, пийте вино, їжте калачів досита!
Набігли голоти злиденні, підібрали маківки, сталі з Іллею бенкетувати, гуляти. А Ілля їх пригощає, присуджує:
- Пий-Їж, братії убожіючи, князя Володимира не бійся; може, завтра я сам
Буду княжити у Києву, а вас зроблю помічниками! Донесли про усе Володимиру:
- Збив Микита твої, князь, маківки, напуває-годує злиденну братії, похваляється сісти князем у Києву. Злякався князь, задумався. Устав отут Добриня Никитич:
- Князь ти наш, Володимир Червоне Сонечко! Це ж не Микита Заолешанин, це ж сам Ілля Муромець, треба його назад повернути, перед ним покаятися, а то як би зле не було.
Стали думати, кого за Іллею послати.
Послати Алешу Поповича - той не зуміє покликати Іллю. Послати Чурилу
Пленковича - той тільки наряджатися розумний. Вирішили послати Добриню Никитича, його Ілля Муромець братом кличе. Вулицею йде Добриня й думає:
"Грізний у гніві Ілля Муромець. Не за чи смертю своєї йдеш, Добринюшка?" Прийшов Добриня, подивився, як Ілля п'є-гуляє, став роздумувати: " Попереду зайти, так відразу вб'є, а потім отямиться. Краще я до нього позаду підійду". Підійшов Добриня позаду до Іллі, обійняв його за могутні плечі:
- Ай ти, братик мій, Ілля Іванович! Ти стримай свої руки могутні, ти скріпи своє гнівне серце, адже послів не б'ють, не вішають. Послав мене Владимир-Князь перед тобою покаятися. Не довідався він тебе, Ілля Іванович, тому й посадив на місце не почесне. А тепер він просить тебе назад прийти. Прийме тебе із честю, зі славою.
Обернувся Ілля:
- Ну й щасливий ти, Добринюшка, що позаду зайшов! Якби ти зайшов попереду, тільки кісточки від тебе залишилися б. А тепер я тебе не трону, братик мій. Коли просиш ти, я піду назад, до князя Володимиру, так не один піду, а всіх моїх гостей захоплю, нехай уже князь Володимир не прогневается!
Та скликав Ілля всіх своїх товаришів, усю жебрачку братії голу й пішов з ними на князівський двір. Зустрів його князь Володимир, за руки брав, цілував у вуста цукрові:
- Гой еси, ти старий Ілля Муромець, ти сідай вище всіх, на місце почесне!
Не сіл Ілля на місце почесне, сіл на місце середнє й посадив поруч із собою всіх злиденних гостей.
- Якби не Добринюшка, убив би я тебе сьогодні, Владимир-Князь. Ну вже цього разу твою провину вибачу.
Понесли слуги гостям частування, так не щедро, а по чарочке, по сухому калачику. Знову Ілля у гнів увійшов:
- Так - Те, князь, ти моїх гостей пригощаєш? Чарочками маленькими! Володимиру-Князеві це не сподобалося:
- Є у мене у льосі солодке вино, найдеться на кожний по бочке-сороковочке.
Якщо це, що на столі, не сподобалося, нехай самі з льохів принесуть, не великі бояри.
- Агов, Владимир-Князь, так ти гостей пригощаєш, так їх ушановуєш, щоб самі бігали за питвом так за стравою! Видне, мені самому прийде бути за хазяїна!
Підхопився Ілля на ноги, побіг у льохи, побрав одну бочку під одну руку, іншу під іншу руку, третю бочку ногою покотив. Викотив на князівський двір.
- Беріть, гості, вино, я ще принесу!
Та знову спустився Ілля у льохи глибокі. Розгнівався князь Володимир, закричав голосним голосом:
- Гой ви, слуги мої, слуги вірні! Ви біжіть скоріше, закрийте двері льоху, засмикніть чавунними ґратами, засипте жовтим піском, завалите столітніми дубами.
Нехай умре там Ілля смертю голодної!
Набігли слуги й служники, замкнули Іллю, завалили двері льоху, засипали піском, засмикнули ґратами, погубили вірного, старого, могутнього
Іллю Муромця!.. А голей злиденних батогами знадвору зігнали. Отака справа російським богатирям не сподобалося.
Вони встали через стіл не докушавши, вийшли геть із князівського терема, сіли на добрих коней і виїхали.
- А не будемо ж ми більше жити у Києву! А не будемо ж служити князеві Володимиру!
Так-Те у ту пору у князя Володимира не залишилося у Києву богатирів.