Темир-тау - Залізна гора

15-10-2016, 13:24 | Шорські казки

Було це давним-давно, коли тайга й гірська луна, златорогий олень і пухнатий соболь не чули ще пострілів з рушниці, не знали брязкоту залізних капканів...

Стріли й лук, дерев'яне сільце - шергей - ось і всі, із чим мисливець ішов на звіра й птаха.

У тайзі, на березі бистроструйного Мрас-Су, жили троє братів-мисливців - шор-анчи. Видобуток двох братів була багатою - білка й соболь начебто самі набігали на мисливців. А третьому братові удачі не було. Він вертався у свій курінь із порожньою сумкою. Харчувався лише коріннями кандика й стеблами ревеню.

"Видне, хазяїн тайги на мене прогневался", - думав мисливець і залишками їжі пригощав свого дерев'яного божка Шалига - злого духу тайги. Недарма колись добрий Ульгень загнав Шалига під землю разом з його дружиною й каменем важким завалив вихід з підземного миру. Але під землею Шалиг породив сина-богатиря, і син відвалив камінь. Знову на землі з'явився Шалиг, з тих пір він ще злій став.

Син Сариг-Ханас ціпком з жовтої акації, З жовтою бородою, З опуклими жовтими очима, Ушанований хан Шалиг, За що на мене гневаешься, Чому удачі мене позбавив?..

Так умовляв шор-анчи злого божка. Залишками чаю він бризкав на багаття, щоб і Мати-Вогонь на нього не гневалась. Але після молінь не приходила удача до мисливця. Зовсім засмутився шор-анчи. Одного разу вночі, велике багаття розвівши, він сидів і, тужачи, відіграв на комисе, сумно співав: З кедра зроблений мій комис рассохся, Скоро зовсім розвалиться. Голос мій тихий скоро замовкне. У землю особою впаду я...

Опівночі по тайзі вітер пронісся. Біля багаття шор-анчи незнайома людина раптом з'явилася - із зеленими волоссями, із зеленими очима й у кам'яних чоботах. Невідомий прибулець у вогню присів і сказав:

- Співай свої пісні, я посиджу послухаю. Мисливцеві стало страшно, але він потихеньку запік.

- Птаха й звіра ти не можеш добути, того й засмучуєшся, - сказав незнайомець.-Підемо із мною - багатим будеш...

Мисливець пішов за ним. Вони піднялися на вершину однієї гори, перед ними кам'яні двері відкрилися. "Видне, це Хазяїн гір", - подумав мисливець і зовсім злякався.

Хазяїн гір його усередину гори повів. Прийшли вони у підземний палац. На одній половині його багато висіло шкір собольих, лисих і горностаевих, на іншій половині купами лежали блискучі камені. А посередині стояв великий казан, наповнений хмільний водою. Хазяїн гір, почастувавши мисливця пекучою водою, побрав великий мішок, насипав у нього блискучих, червоних, як кров, каменів і сказав:

- Цей подарунок мій дасть тобі силу й славу. Мисливець же дивився на звірині шкіри й думалпро себе: " Якби дав він хоч небагато цих хутр, я відразу розбагатів би. Навіщо мені камені? Хіба камені дають багатство?"Хазяїн гір

Дав у руки мисливцеві другий мішок і велів його наповнити хутрами. Шор-Анчи набив мішок собольими шкурками - на стінах палацу їх не зменшилося.

- Віднесеш чи обоє мішка?- запитав Хазяїн гір.

- Хіба я не чоловік, щоб не віднести, - віднесу!- відповів мисливець.

- Дивися, мішок з каменями не кидай, камені тобі велику силу дадуть, - сказав Хазяїн гір і вивів мисливця з підземного палацу.

"Мені б хутра до свого стійбища донести, навіщо я ці важкі камені буду тягти на собі, хіба їх мало у горах, завжди зможу набрати скільки завгодно!"- подумав мисливець і по дорозі кинув мішок з каменями.

На свою землю Прийшовши, мисливець хутро розпродав, відразу багатим став, сам торгувати початків різними товарами. Про мішок з каменями навіть не згадав, нікому про нього не сказав. Сам на полювання ходити отвик - йому приносили свій видобуток бідні шор-анчи на сплату боргів. З мисливця він перетворився у купця. Хазяїн гір, знайшовши у тайзі мішок з подарованими їм каменями, сабоно розгнівався на мисливця, мішок у гори відніс і знову глибоко під землю сховав. По дорозі він упустив один камінчик.

Одного разу один молодий шор-анчи, блукаючи по тайзі, на цей камінчик наткнувся, підібрав його. "Такого важкого й червоного, як бичача кров, каменю мені ще не доводило бачити й піднімати", - подумав шор-аинчи й приніс його у своє стійбище.

Побачивши цей камінчик, люди теж здивувалися. Розв'язали випробувати його вогнем. Молодий мисливець кинув камінь у жарке вогнище, і скоро з розпеченого добела каменю потекла вогненна рідина. А застигши на землі, вона стала гнучкою й твердої й більше не плавилася.

Тоді люди й зрозуміли, що це був камінь, що народжує залізо, з якого всі можна зробити: і сокира, щоб дерево рубати, і казан, щоб у ньому їжу варити, і наконечник для стріли, щоб звіра й птаха добувати, і багато інших корисних речей.

Люди відправилися до гори, біля якої мисливець підібрав чудесний камінь, сталі довбати й рити цю гору, шукаючи залізо. Хазяїн гір, зачувши це, розсердився, ще глибше свої багатства заховав, суцільним каменем завалив, перед яким неспроможні були людські руки. Але люди продовжували завзято довбати гору, рити ходи у глиб її надр. Хазяїн гір на людей сабоні вітри напустив, щоб з гір їх змахнути, обвали кам'яні з вершин на них не раз обрушував, - нічим не міг змусити людей відступитися, кинути пошуки. Вони Усе-таки добралися до підземної комори, що таїла камінь, що народжує залізо.

Та гору цю назвали Темир-Тау - Залізною горою.

Хазяїн гір, силу й завзятість людей побачивши, своє безсилля перед ними зрозумів; звірів і птахів своїх зібрав і у глиб тайги від Темир-Тау повів. А може, і зовсім кудись заховався, тому що люди перестали у нього вірити й не бояться його.

А у підніжжя Темир-Тау тепер гримить вогненне місто, з якого тече вогненна ріка заліза.

Зараз ви читаєте казку Темир-тау - Залізна гора