Давно було — мандрували по землі Христос із дванадцятьма апостолами. Ішли вони раз як би прості люди, і визнати не можна було, що це Христос і апостоли. Ось прийшли вони у одне село й попросилися на нічліг до багатого мужика. Багатий мужик їх не пустив: «Ось там живе вдова, вона жебраків пускає; ступайте до неї». Попросилися вони ночувати у вдови, а вдова була бідна, пребеднющая! Нічого-Те у їй не було; тільки була махонькая краюшечка хлібця так з горсточку мучици; була у їй ще корівка, та й та без молоканині отелилася до того строку. « У мене, панотця, - говорить удова, - избенка мала, і лягти-те вам ніде!»- «Нічого, як-небудь упокоимся».
Прийняла вдова мандрівників і не знає, чим наситити їх. «Чому ж мені погодувати вас, рідних, - говорить удова, - всього-на-всього є у мене одна махонькая краюшечка хлібця так з горсточку мучици, а корова не привела ще теленічка, і молока нетуть: усе чекаю — ось отеллється... Вибачайте на хлібі й солі!» — «Та, бабуся!- сказав Рятівник, - не журися, усе будемо ситі. Давай що є, ми й хлібця поїмо: усі, бабуся, від бога»...
Ось сіли вони за стіл, сталі вечеряти, однієї краюшечкой хлібця усе наситили, ще й скиб ева скільки залишилося!
«Ось, бабуся, ти говорила, що нема чим буде нагодувати, - сказав Рятівник, - дивися-но, ми усе ситі, та й скиби ще залишилися... Усі, бабуся, від бога...»
Переночували Христос! і апостоли у бідної вдови. Ранком говорить удова своїй невістці: «Подь поскреби мучици у засіку; либонь набереш із горсточку на млинці погодувати мандрівників». Невістка сходила й несе борошна таки чималу махотку (глиняний горщик). Баба не надивується, звідки узялося стільки: було трохи, а тапереча й на млинці вистачило, та ще невістка говорить: «Там, у засіку, і на інший раз залишилося». Напекла вдова блинков і пригощає Рятівника й апостолів: «Їжте, рідні! Чим бог послав...» — «Спасибі, бабуся, спасибі!»
Поїли вони, попрощалися з бедною вдовою й пішли собі у шлях. Ідуть едак по дорозі, а осторонь від них сидить на пагорку сірий вовк; поклонився він Христосу й став просити собі їжі: «Господи!- завив, - я їсти прагну! Господи, я їсти прагну!» — «Мабуть, - сказав йому Рятівник, - до бідної вдів, з'їж у неї корову з телям». Апостоли усумнились і сказали: «Господи, за що ж велів ти зарізати у бідної вдови корову? Вона так ласкаво прийняла й нагодувала нас; вона так раділа, ожидаючи від цієї корови теленічка: було б у їй молочко — їжа на всю сім'ю».- «Так тому бути повинне!»- відповідав Рятівник, і пішли вони далі.
Вовк побіг і зарізав у бідної вдови корову; як довідалася про той бабуся, вона зі смиреньем промовила: «Бог дав, бог і побрав; його свята воля!»
Ось ідуть Христос і апостоли, а назустріч їм котиться по дорозі бочка із грішми. Рятівник і говорить: «Котися, бочка, до багатого мужика у двір!» Апостоли знову усумнилися: «Господи! Краще б велів ти цій бочці котитися у двір до бідної вдови; у багатого й так усього багато!» — «Так тому бути повинне!» — відповідав їм Рятівник, і пішли вони далі.
А бочка із грішми прикатилась прямо до багатого мужика у двір; мужик побрав приховав ці гроші, а сам усе незадоволений: «Хоч би ще стільки ж послав господь!» — думає про себе.
Христос і апостоли йдуть собі так ідуть. Ось опівдні стала більша жара, і захотілося апостолам випити. «Ісусу! Ми пити хочем», - говорять вони Рятівникові. «Ступайте, - сказав Рятівник, - ось по цій доріжці, знайдете колодязь і напейтеся».
Апостоли пішли: ішли, ішли й бачать колодязь. Заглянули у нього: там-те сором, там-те сквернота — жаби, змії, лягва (жаби)... Там-Те недобре! Апостоли, не напившись, скоро відвертали назад до Рятівника. «Що ж, випили водиці?» — запитав їхній Христос. « Ні, господи!» — «Тому?» — «Так ти, господи, указав нам такий колодязь, що й подивитися-те у нього страшно!»
Нічого не відповідав їм Христос, і пішли вони вперед своєю дорогою. Ішли, ішли; апостоли знову говорять Рятівникові: «Ісусу! Ми пити хочем». Послав їхній Рятівник у іншу сторону: «Ви бачите колодязь, ступайте й напийтеся». Апостоли прийшли до іншого колодезю: там-те добре, там-те прекрасно! Ростуть дерева чудесні, співають птаха райський, так би й не пішов оттудова! Напилися апостоли — а вода така чиста, студепая так солодка! - і відвертали назад. «Що так довго не приходили?» — запитує їхній Рятівник. «Ми тільки напилися, - відповідають апостоли, - так побили там усього три хвилиночки».- «Не три хвилиночки ви там побили, а цілих три роки, - сказав господь.- Яке у першому колодезе — таке зле буде па тому світлі багатому мужикові, а яке у іншого колодезя — таке добре буде на тому світлі бідній удові!»