У одному селі жив-був старий, так такий скупий, скупий! Як сяде за стіл, наріже хліба, сидить так на невісток поглядає: те на ту, то на іншу, а сам нічого не їсть. Ось, дивлячись на нього, і невістки теж подивляться-подивляться, та й полізуть геть через стіл голодні. А старий опосля, тільки що підуть вони по роботах, нишком наїсться, нап'ється й разляжется на печі ситехонек.
Ось однова отпросилась менша невістка й пішла до свого батька, до матері й стала скаржитися на свекра: такий-де лютий, ненависний! Жити не можна! Зовсім їсти не дає, усе лається: ненаеди ви отакі! «Добре, — говорить їй батько, - я прийду до вас у гості, сам подивлюся ваші порядки». Та почекавши День-іншої прийшов він до старого ввечері. «Здорово, сват!» — «Здорово!» — «Я до тебе у гості; чи радий мені?» —«Радий не радий, робити нема чого; сідай, так і гість будеш!»-« Як моя дочушка живе, чи добре хліб жу
Ет?» —«Ништо, живе собі!» — «Ну-но, сватушка, солов'я байками не годують; давай-но повечеряємо, легше говорити буде».
Сіли за стіл; старий нарізав хліба, сам не їсть — сидить, усе на невісток дивиться. «Ех, сват! - говорить гість, - це не по-нашому; у нас нарізав хліба так поїв, ще нарізав — і те поїв. Ну ви, баби молоді, більше хліба їжте, здоровее будете!»
Після вечері стали спати укладатися. «Ти, сват, де ляжеш?» - запитує хазяїн. «Я ляжу на кутничке».- «Що ти! Я отут зазавжди сплю», - говорить старий; бач, у куті у нього заховані були яйця, хліб і молоко; уночі, як заснуть у хаті, він украдкою встане й наїсться вдосталь. Сват ця справу запримітив. « Як прагнеш, - говорить, - а я ляжу на кутничке».
Ось улеглися усе спати. У саму як є північ старий поповзом-поповзом так прямо у закрамниць — скрип! А гість ще з вечора припас про нього великий ременний батіг; як витягне свата раз, інший, третій — сам б'є так присуджує: «Тпрусь, окаянна, тпрусь!» Довелося старому ні евши спати.
Ось так-те гостював сват у свата цілих три дні й змусив надовго себе пам'ятати. Проводив його старий, і з тих пір повно — перестав у невісток у роті шматки вважати.