Живав-Бував цар, вільна людина; жив на рівному місці, як на скатертині. У нього була дружина, дочи так люди рабочи. Він був чорнокнижник. Доспів він собі бенкет на увесь світ — про всіх бояр, про всіх селян і про всіх людей приміських; зібралися, стали бенкетувати, і став цар клік кликати: «Хто від мене, пануючи, піде-сховає, тому полжитья-полбитья, за того свою царівну заміж видам, а після смерті моєї тому на царстві сидіти!»
Усе на бенкеті приумолкнули й приудрогнули. Вишукався відважний добрий молодець і говорить цареві: «Цар, вільна людина! Я можу від тебе піти-сховати!» — «Ну, ступай, молодець, ховайся, я буду заранки шукати, а якщо не підеш, не сховаєш — голова із плечей!»
Вийшов молодець із царських палат, пішов по місту; ішов, ішов, ішов — дійшов до протй поповой байни, думає у розумі: «Куди ж мені від царя піти-сховати? Зайду я у попову байну, сяду під полиць, у куточок — де ж мене паную знайти!»
Встає цар-чорнокнижник зранку рано, затопляє грубку, сідає на ременчат стілець, бере свою книжку волшебну, почав читати-ворожити, куди молодець пішов: «Вийшов молодець із моїх білокамінних палат, пішов уздовж по вулиці, дійшов до поповой байни й думає у розумі: «Куди ж мені від царя зникнути? Зайду я у попову байну, сяду під полиць, у куточок — де ж мене паную знайти!» Ступайте, слуги, ідіть до поповой байне й ведіть сюди».
Побігли скоро слуги, прибігли у байну, відкрили полиць: молодець під полком, у куточку. «Здраствуй, молодець!» — « Здрастуйте, слуги царські!» — «Давай ступай, тебе панотець-цар до себе кликав».
Повели слуги молодця до царя у наявності; привели до царя, говорить цар: «Що, не міг від мене піти-сховати?» — «А не міг, ваше царско величність!» — «Не міг, потрібне голова із плечей зняти». Побрав свою шаблю вострую й змахнув з нього буйну голову.
Цьому цареві що погано, те й потешно. На інший день знову зробив бенкет і бал, зібрав бояр і селян, і всіх людей приміських, разоставил столи, і бенкетувати сталі. Та знову став на бенкеті клік кликати: «Хто від мене піде-сховає, тому полжитья-полбитья, за того свою царівну заміж видам, а після смерті моєї тому на царстві сидіти! »
Усе на бенкеті приумолкнули й приудрогнули. Вишукався відважний добрий молодець і говорить цареві: «Цар, вільна людина! Я можу від тебе піти-сховати!» — «Ну, ступай, молодець, ховайся, я буду заранки шукати, а якщо не підеш, не сховаєш — голова із плечей!»
Пі молодец, вий з царськ білокамінн палат й пі уздовж по міст; й, й, й, чи близько, чи далеко, чи низько, високо чи — коштува овин, що Думає молодець: «Заб'юся я у солому так у полову — де мене цар знайде!» Забився й лежить.
Цар-Чорнокнижник нічк просипа, зранку рано встава, ключов вод умива_, полотенишком утира_, затопи св грубк, бра св книг волшебну, сіда на ременчат стілец, початок чита-ворожи, куди молодец пі: «Вий молодец з м білокамінн палат й пі уздовж по міст; й, й, й, чи близько, чи далеко, чи низько, високо чи — коштува, що превеличающий Думає молодець: «Заб'юся я у солому так у полову — де мене цар знайде!» Забився й лежить. «Ступайте, слуги, шукайте у клуні!»
Побігли скоро слуги, прибігли до клуні, подивилися: молодець у солому так у полову забився. «Здраствуй, молодець!» — « Здрастуйте, слуги царські!» — «Давай ступай, тебе панотець-цар до себе кликав».
Повели слуги молодця до царя: привели, цар і говорить: «Що, не міг від мене сховатися?» — «Не міг, ваша царська величність!» — «Не міг, так треба голова із плечей зняти». Побрав свою шаблю вострую й зрубав з нього буйну голову.
Цим царям що погано, те й потешно. На третій день знову став робити бенкет-збори, клич кликати, знову вишукався молодець: «Я можу від тебе піти-сховати, так тільки до трьох раз». Цар погодився
Вийшов молодець із білокамінних палат, пішов уздовж по вулиці; ішов, ішов, ішов — обернувся горностаєм-чернохвостиком і почав бігати по землі й під усякий корінець, під всяку колодинку забиватися й бігати по землі; бігав, бігав, прибіг перед царски віконця, обернувся золотим буравчиком і почав кататися перед царськими віконцями; катався, катався, обернувся соколом і — у яких палатах живе царівна — над летів соколком перед
Ті віконця. Царівна соколка побачила, своє віконечко відмикала й до себе соколка призивала: «Екой соколок гарний, екой соколок прекрасний!» Сіл соколок на віконечко, скочил на підлогу — став прекрасний молодець! Царівна молодця зустрічала, за дубови столи саджала; пили, панкетовали, бенкетували й чого потрібне поправляли; коли кінчали, тоді молодець обернувся золотим перснем, царівна побрала, собі на руку наклала.
Цар-Чорнокнижник нічку просипав, зранку рано вставав, ключовою водою вмивався, полотенишком утирався, затопив свою грубку, бере свою книгу волшебну, сідав на ременчат стілець, початків читати-ворожити, куди молодець пішов: «Вийшов молодець із моїх білокамінних палат і пішов уздовж по вулиці; ішов, ішов, ішов — обернувся горностаєм-чернохвостиком і почав бігати по землі й під усякий корінець, під всяку колодинку забиватися й бігати по землі; бігав, бігав, прибіг перед царски віконця, обернувся золотим буравчиком і почав кататися перед царськими віконцями; катався, катався, обернувся соколом і — у яких палатах живе царівна — надлетів соколом перед ті віконця. Царівна соколка побачила, своє віконечко відмикала й до себе соколка призивала: «Екой соколок гарний, екой соколок прекрасний!» Сіл соколок на віконечко, скочил на підлогу — став прекрасний молодець! Царівна молодця зустрічала, за дубови столи саджала; пили, панкетовали, бенкетували й чого потрібне поправляли; коли скінчили, тоді молодець обернувся золотим перснем, царівна побрала, собі на руку наклала. Говорить слугам: «Ідіть, слуги, мою дочку ведіть або перстень несіть!»
Приходять до царівни слуги: «Кликав тебе цар у наявності».- « Для чого, почто?» — «А сама нейдешь, так віддай перстень із руки». Царівна зняла перстень із руки, віддала слугам. Приносять слуга перстень, віддали цареві у руки; побрав цар перстень, кинув через ліво плече - став прекрасний молодець. «Здраствуй, молодець!» — «Здраствуй, цар — вільна людина!» — «Ну, я тебе знайшов, потрібне голова із плечей!» — « Ні, цар — вільна людина: мені-но ще два рази ховатися, таке у нас була умова!» — «Ну, ступай».
Пішов молодець із царської палати, вийшов на чисте поле, обернувся сірим вовком; бігав, бігав, нишпорив, нишпорив по всій землі — обернувся ведмедем; шаврал, шаврал по темних лісах, тоді обернувся горностаєм-чернохвос тиком; бігав, бігав, совався, совався під колодинки й під корінці — прибіг до царських палат, обернувся буравчиком; катався, катався перед царськими віконцями — обернувся соколом і надлетів над віконця, де царівна живе. Царівна соколка побачила, своє віконечко відмикала: «Екой соколок гарний!» Сіл сокіл на віконце, скочил на підлогу — став прекрасний молодець. Царівна молодця зустрічала, за дубови столи садила, пили, бенкетували, панкетовали, чого потрібне поправляли й сталі думу думати, куди від царя піти-сховати, і придумали: обернутися ясним соколом, полетіти далече-далече, у чисте поле. Обернувся молодець ясним соколом, царівна віконечко відмикала, сокола на віконечко посадила, соколку присуджувала: «Полети, соколок, далече-далече, у чисте поле, обернися, соколок, у чистому полі у сімдесят сім травин і усе у одну траву!»
Цар-Чорнокнижник нічку просипав, зранку рано вставав, ключовою водою вмивався, полотенишком утирався, затопив свою грубку, бере свою книгу волшебну, сідає на ременчат стілець, став читати-ворожити, куди молодець пішов-сховався: «Пішов молодець із царської палати, вийшов на чисте поле, обернувся сірим вовком; бігав, бігав, нишпорив, нишпорив по всій землі — обернувся ведмедем; шаврал, шаврал по темних лісах, тоді обернувся горностаєм-чернохвостиком; бігав, бігав, совався, совався під колодинки й під корінці — прибіг до царських палат, обернувся буравчиком; катався, катався перед царськими віконцями — обернувся соколом і надлетів над віконця, де царівна живе. Царівна соколка побачила, своє віконечко відмикала: «Екой соколок гарний!» Сіл сокіл на віконце, скочил на підлогу — став прекрасний молодець. Царівна молодця зустрічала, за дубови столи садила, пили, бенкетували, панкетовали, чого потрібне поправляли й сталі думу думати, куди від царя піти-сховати, і придумали: обернутися ясним соколом, полетіти далече-далече, у чисте поле. Обернувся молодець ясним соколом, царівна віконечко відмикала, сокола на віконечко посадила, соколку присуджувала: «Полети, соколок, далече-далече, у чисте поле, обернися, соколок, у чистому полі у сімдесят сім травин і усе у одну траву!» Говорить цар слугам: «Ідіть, слуги, у чисте поле; яку траву знайдете, у беремя рвіть так усю до мене несіть!
Пішли слуги, знайшли траву, вирвали, принесли цареві.
Цар сидить на стільці й вибирає траву, і вибрав траву, кинув через ліво плече — став прекрасний молодець. «Здраствуй, молодець!» — «Здраствуй, цар — вільна людина!» — «Ну, я тебе знову знайшов, тепер потрібне голова із плечей!» — « Ні, ще раз ховатися, останній!» — «Ну, добре, ступай, я буду заранки шукати».
Вийшов молодець із царських палат, пішов уздовж по вулиці, вийшов у чисте поле, обернувся сірим вовком, побіг; біг, біг, біг — добіг до синього моря, обернувся щукою-рибою, спустився у синє море, переплив синє море, вийшов на землю, обернувся ясним соколом, піднявся високонько й полетів далеконько; летів, летів по чистому полю — побачив: на сирому дубі у Маговей-Птаха гніздо звите; надлетів і впав у це гніздо. Маговей-Птаха на гнізді у тою пору не було. Після Маговей-Птах прилетів і побачила: у гнізді лежить молодець. Говорить Маговей-Птах: «Ах, кака нечема! Прилетіла у чужо гніздо, упала та й лежить!» Забрала його у свої пазурі й понесла зі свого гнізда; і несла його через синє море й поклала цареві-чорнокнижникові під віконце. Молодець обернувся мушкою, залетів у царски палати, потім обернувся кремешком і поклався у огнивцо.
Цар-Чорнокнижник нічку просипав, зранку рано вставав, ключовою водою вмивався, полотенишком утирався, затопив свою грубку, бере свою книгу волшебну, сідає на ременчат став, став читати-ворожити, куди молодець пішов-сховався: «Вийшов молодець із царських палат, пішов уздовж по вулиці, вийшов у чисте поле, обернувся сірим вовком, побіг; біг, біг, біг — добіг до синього моря, обернувся щукою-рибою, спустився у синє море, переплив синє море, вийшов на землю, обернувся ясним соколом, піднявся високонько й полетів далеконько; летів, летів по чистому полю — побачив: на сирому дубі у Маговей-Птаха гніздо звите; надлетів і впав у це гніздо. Маговей-Птаха на гнізді у тою пору не було. Після Маговей-Птах прилетів і побачила: у гнізді лежить молодець. Говорить Маговей-Птах: «Ах, кака нечема! Прилетіла у чуже гніздо, упала та й лежить!» Подите, слуги, у чисте поле, пройдіть чисте поле, синє море й кораблі перепливіть, шукайте сирий дуб, дуб рубаєте, і гніздо відшукайте, і молодця сюди ведіть!»
Пішли слуги, дуб зрубали, гніздо відшукали, рили, рили — молодця немає. Звернулися до царя: «Знайшли ми сирий дуб; гніздо було, а молодця немає!» Дивиться цар у книжку, показує вона: отут, вірно, молодець! Нарядився цар, сам шукати відправився. Шукав, шукав, рил, рил — не міг знайти. Змусив сирий дуб дрібно вирубати й на вогонь скласть, сожечь. Та не залишили ні однієї щепинки; і думає цар: «Хоч би я молодця не знайшов, так щоб він на світі живий не був!»
Обернули у своє царство, живе цар і день, і два, і три... Потім служниця у утрях встає й вогонь доставает. Побрала із кресала плашку й кремешок, поклала трудок, тюкнула плашкою через кремешок, кремешок вилетів з руки, полетів через ліве плече — став прекрасний молодець. Приходить до царя. «Здраствуй, цар — вільна людина!» — «Здраствуй, молодець! Ну, потрібно у тебе голова із плечей!» — « Ні, цар — вільна людина! Ти мене три дні шукав і відступився, а тепер я сам з'явився, тепер мені треба підлога життя-полбитья й царску дочерь заміж!»
Та тоді паную робити нема чого стало. Веселим пирком швидкої свадебкой стали за молодця дочерь заміж віддавати. Повінчався із царською дочкою, став царський зять, і дав йому цар полжитья-полбитья, а після смерті щоб на царстві сидіти.