У одному селі жив блазень. Якийсь піп здумав їхати до нього, говорить попаді: «Їхати було до блазнів, не сшутит чи каку жарт!» Зібрався й поїхав; блазень по двору походжає, за господарством доглядає. « Хай бог помагає, блазень!» — «Добро дарувати, панотець! Куди тебе бог поніс?» — « До тебе, світло; не сшутишь чи жарт мені?» — «Прошу, панотець; тільки жарт-те я залишив у семи блазнів, так споряди потеплішай так дай коня з'їздити за нею». Піп дав йому кінь, кожух і шапку. Блазень сіл і поїхав. Приїхав до попаді й говорить: «Матінка! Піп купив триста пудів риби; мене ось послав на своєму коні до тебе за грішми, триста рублів просить». Попадя негайно відрахувала йому триста рублів; блазень побрав і поїхав назад. Приїжджає додому, кожух і шапку поклав у сани, коня у огорожу пустив, а сам сховався. Піп пождав-пождав, не міг дочекатися, зібрався й відвертав до попаді. Вона запитує: «А де риба-те?» — «Яка риба?» — « Як яка! Блазень приїжджав за грішми, казав, начебто ти заторгував триста пудів риби; я йому триста рублів дала». Довідався піп, якийсь жарт зіграв над ним блазень!
На інший день зібрався, і знову до блазня. Блазень знав, що піп приїде, переодягся жінкою, побрав пресницу й сіл під віконце, сидить так пряде. Раптом піп: «Бог у допомогти!» — «Добро дарувати!» — «Удома блазень?» —