Жив-Був піп з попадею, хлопців у них не було. Замість працівника жив у них Іванко-Дурень. Піп з попадею самі ялини солодко так масно, а Иванушке тільки і їжі було, що хліб так чай. Ось раз вони пили чай зі сметаною, давай Іван у попаді сметани собі просити. Ну, де отут! «Що ти, де ж сметани побрати! Так і масла у нас не буде!» — «Добре, - думає Іван, — удружу я вам!»
Ось він підглянув, куди попадя глечика на знімок ставить. А вона, як корів подоїть, так і тягне молоко-те у церкву. Потім піп церква заборона й ключі на сірник повісить.
Лягли спати, чує Іван, що хропуть піп з попадею, устав, ключі побрав, пішов у церкву — хліба захопив. Прийшов і давай сметану із глечиків змахувати шматком так исть. До відвалу наївся, усі глечики відкриті залишив, а Миколі Чудотворцеві да Іллі побрав так роти сметаною намазав. Церква замкнув, ключі повісив і спить собі.
Ранком піп говорить: «Іван, вставай! Ти чо спиш? По воду поїдь, самовар треба ставити», - «Ну, батько, обідню треба натще служити».
Пішов піп без чаю. Приходить, відкриває двері, дивиться — глечики усе розкриті, а Микола й Ілля у сметані обоє. Ось піп за попадею: «Іди скоріше, подивися, чо Микола з Іллею сблудили — усю сметану з'їли! Треба скоріше прибрати всі, а то скоро народ до обідні прийде».
Ну, поживіше усе витерли, глечика віднесли — добре. Обідню відслужив, потім говорить Івану: «Поїдь у ліс, привези різки ліпше».
Привіз Іван різки, пішов піп з Іваном у церкву й здув Миколи й Іллю, повернув їхньою особою до стіни й пішов.
Ось Іван уночі під свято пішов у церкву, побрав усі ікони, каки були під силу йому, відніс їх і поставив на гумно. Ранком піп у неділю йде заутреню служити, входить у церкву — панотця мої! Немає ікон! Він скоре додому: «Ой, мати, ничо ти не знаєш — Никола з Іллею пішли й усіх інших із собою повели! Де шукати?»
Послали Івана шукати. Ось він шукав, шукав, приходить додому й говорить: «Знайшов — вони на сусідському гумне. Тільки Никола без грошей не прагне йти назад. Сто рублів вимагає».
Ой, піп скоре дає йому сто рублів: «Скоре веди їх!» Приніс Іван по черзі ікони, абияк розставив, і давай піп служити заутреню. Після того Івану сметану давати сталі: «Їж — тільки мовчи». А Іван знову думат: «Я ті ще, долгогривий, підведу».
Ось піп посилат його за сіном, а він говорить: «Не знаю, де ваше сіно!»
Довелося попові самому поїхати із працівником по сіно. Приїхали, а піп такий хазяїн — своє сіно не довідався. Не те це, не те друто... Їздили, їздили, докружили до ночі, а працівник добре знат, що це сіно ихне. Він під'їхав до стогу й говорить: «Батька, давай погріємося у сіна, усе тепліше буде». Піп говорить: « Як нас отут хазяї знайдуть так відлупцюють, скажуть, що красти чужо сіно приїхали», - «Ну, так ти лізь у мішок, я тебе зав'яжу так під сіно покладу, ніхто не побачить».
Піп заліз у мішок, Іван підштовхнув його під стіг, а сам маленько від'їхав у сторонку, а потім клуса до стогу, потім кричати зачав: «Ви що отут робите у чужого сіна? Таки-Сяки!»
Піп трясеться, лежить. Іван як його висмикне так давай лупити, а піп тільки повздихат, а не кричить, щоб не довідалися, що піп... Лупив, лупив — як Сидорову козу, кинув так від'їхав убік. Потім підходить так тихенько спрашиват: «Батя, ти живий?» Піп говорить: «Живий, розв'яжи скоре!»
Розв'язав Іван попа, виліз піп з мішка та й говорить: «Ой, Іван, як мене били-те!! А ти як?» — «А я сховався, вони мене не бачили».
Поїхали додому. Увесь день ничо не їли, розв'язали заночувати. Заїжджають до селянам. Іван поперед попа у хату й говорить господарці: «Ви панотця тільки раз запросите за стіл сідати, а то він образиться».
Зайшов і піп у хату, привітався, сідають на крамниці. Господарка налагодила вечерю й говорить: «Ну, сідаєте, панотець, сідайте! Хлопчик, сідай!» Іван сіл, а піп говорить: « Дякую, чо-те не хочеться».
Ну, другого приглашенья йому не стали робити. Іван сидів, за обидві щоки уплітав усе, що було поставлено — і суп, і котлети, і чай із шаньгами. У попа від голоду під ложечкою ссе, а сісти за стіл, як відмовився, не міг. Так і просидів осторонь голодний.
Ну, повечеряли, зі стола прибрали й спати лягли. Як усі захрапеди, піп потихеньку встав, пішов шукати залишки від вечері — чо знайшов, усе з'їв; нарешті, горщик з кашею потрапив, він каші поїв, потім праг було його на місце поставити, а руки-те витягнути не може. Бився, бився, давай працівника будити: «Іван, поїдемо додому, запрягай скоре!»
Сам не знат, чо з горщиком робити, пішов у двір так хряснул про кут, і горщик навпіл. Скоре на віз — так їхати: «Нахлестивай, Іван!»
Повернувся додому без сіна й голодний.