У деякому царстві, у деякій державі, у тому, у якому ми живемо, під номером сьомим, де ми сидимо, сніг горів, соломою гасили, багато народу покрушили, тем справи не розв'язали.
Біжать дванадцять вовків, за дванадцятьма вовками біжать старі з колами. Один вовк — сірий, сміливий — говорить: «Дідки, воротитеся, умилитеся! Мій батько їв у вас по сту овець, а я до вашої череди не доторкнуся!»
Ті воротилися, умилилися, пішли додому.
Іде вовк сірий, сміливий — ходить свиня з поросеночком. Бере він свиню. «Кинь ти мене, вовк сірий, сміливий! Побери ти у мене куценького, кургузенького поросеночка!»
Побрав він куценького, кургузенького поросеночка за спинку, зірвав з нього кожуринку й сидить його їсть.
Де не була — лиса: «Здраствуй, куманечек, миленький дружочек! Я до тебе прийшла у гості гризти свинячі кості!» — «Що ти за тварину, читаєш мені такий буквар! Я сам вчився у Ризі читати постові книги. Що було куценькому, кургузенькому поросеночку, те й тобі, тварина, буде!»
Та лисиця витягає ноги бігти по дорозі.
Відправляється лисиця у брянські ліси. У брянських лісах сидів півень на дубі. «Здраствуй, петушочек, миленький дружочек! Я була у місті Єрусалимі, там тебе вихвалили: « У тебе, - говорять, - півня, шовкова борода, крабоця-те рябенькі, чобітки-те червоненькі». Я є духовна ваша мати, ходжу по курникам вас сповідувати. Ти є грішник, ти є беззаконник, по сімдесят сім дружин маєш. Злізь до мене, покайся ти мені! На тому світлі є пшениця ярова й озимовая, я вас туди пускаю, гарним кормом наслаждаю!»
Той півень поласився на лисиний дух, із сука на сук спускався, з деревом прощався, сіл лисиці на голову. Побрала лисиця півня собі у вуста, понесла його у густі куща, стала лиса півневі голову вертіти. З'їла вона півня, відвиснула у неї тельбух, пішла вона до ріки свою спрагу затушать. Де не був — сірий вовк, побрав лисові за спину, зірвав з неї кожурину, з'їв її до залишку, і здалося вовкові солодко.
На цьому байці кінець.