Горі-Горянин, Данило-Дворянин — жив він у семи попів по семи років, не вижив він ні слова гладкого, ні хліба м'якого, не те за роботу одержав; і пішов він у нове царство кращого місця шукати. Та палася йому назустріч бабка блакитна шапка: «Куди, — говорить, — Горі-Горянин,
Данило-Дворянин, шлях-дорогу тримаєш?» Відповідає їй Горі-Горянин, Данило-Дворянин: «Жив я у семи попів по семи років, так у дядюшки князя Володимира дев'ять років; не вижив я ні слова гладкого, ні хліба м'якого, не те за роботу одержав». - «Що даси від добра? - говорить йому бабка блакитна шапка. - Доведу тебе до місця гарного. чи Будеш, — говорить, — напувати-годувати, при смерті у зибке качати?» — «Буду, — говорить Данило-Дворянин, — годувати-напувати, при смерті у зибке качати». Та пішли вони вместях, і довела вона його до місця гарного; ось і дійшли вони до двору: двір як місто, хата як терем, комли не відрубані, вершини на сарай загибани.
Ось вона й поставила його під віконечко, а сама у палати ввійшла. У палатах живе одна собі Настасья-Царівна; ось наша бабка блакитна шапка ввійшла, помолилася, на всі чотири сторони поклонилася, а Настасье-Царівні у особицу. «Ека, Настасья-Царівна! Яка ти, — говорить, — гарна-пригожа, а живеш ти одна!» — « Як бути бабуся! - говорить Настасья-Царівна. - Уж так довелося; немає нікого, так живеш і одна; що робити?» — «Ось, — говорить бабка блакитна шапка, — я тобі привела молодця; поглянется чи?» Зараз у околенку брякнула, він і біжить у Спокої. Прибіг він у Спокої, богу помолився, на всі чотири сторони поклонився, Настасье-Царівні у особицу. Ось він Настасье-Царівні й сподобався, і стала вона з ним жити так поживати.
Ось вона з ним живе чи довго, чи коротко, і посилає його до дядечко князеві Володимиру: «Клич його у тисяцкие, дружину його Оброксу у свахи; надоть, — говорить, — нам з тобою обвінчатися». Ось він зараз взувався-одягався й прибіг до дядечко князеві Володимиру. Прибіг він до дядечко князеві Володимиру у терем, богу помолився, на всі чотири сторони поклонився, а князеві Володимиру на особицу. Ось він і говорить: «Дядечко князь Володимир! Ласкаво просимо до Настасье-Царівні у тисяцкие, дружину твою Оброксу у свахи, надоть нам з нею обвінчатися». У дядюшки князя Володимира сидять у цей час гості енарали за столом і говорять йому: «Дядечко князь Володимир! За екого чужестранного ладиш ти віддати Настасью-Царівну; немає чи у нас людей гарних? Накинь на його таку службу, щоб йому повік не зробити». - «А яку ж, — говорить, — накину я на нього службу?» — «А таку, — говорять, — щоб до ранку вибудував церкву».
Ось він і пішов додому кручинен-невеселий, голівоньку повісив. Ось Настасья-Царівна зустрічає його й говорить: «Що ти, Горі-Горянин, Данило-Дворянин, кручинен-невеселий, голівоньку повісив? Хіба тебе, — говорить, — дядечко князь Володимир царським питвом обійшов або лайкою знайшов?» — « Ні, — говорить Горі-Горянин, Данило-Дворянин, — і лайкою не знайшов і питвом царським не обійшов; а енарали на мене службу накинули». - «А яку, — говорить, — службу?» — «А таку службу: наказали до ранку церква виготовити». - «Не твій сум, не тобі й качати! - говорить Настасья-Царівна. - Молися врятую, ложися спати; ранок вечора мудренее». Ось він урятую помолився й спати повалився, а Настасья-Царівна вийшла на круто червоно ґанок, скричала богатирським голосом, засвистала молодецьким посвистом: «Служки, няньки, вірні служниці! Хто деревини вези, хто лад станови, щоб до ранку церква поспіла». Ось як словом, так і справою; зараз церква готова. Ось вона й встає ранком ранешенько: «Ставай; — говорить, — Горі-Горянин, Данило-Дворянин! Пора тобі йти до дядечко князеві Володимиру, клич його у тисяцкие, дружину його Оброксу у свахи; нам надоть із тобою обвінчатися: церква готова»
Ось він і ставав ранком ранешенько, умивався, взувався, одягався скорешенько й побіг до дядечко князеві Володимиру. Ось він і прибіг туди; богу помолився, на всі чотири сторони поклонився, а князеві Володимиру на особицу, і говорить: «Дядечко князь Володимир! Ласкаво просимо до Настасье-Царівні, тебе у тисяцкие, дружину твою Оброксу у свахи; надоть нам з нею обвінчатися: церква готова». Гості енарали знову говорять дядечко князеві Володимиру: « За екого чужестранного людину ладиш ти віддати Настасью-Царівну; немає чи у нас людей гарних? Накинь, — говорять, — на його службу таку, щоб йому повік не зробити». Ось він і говорить: «А яку-таку я на його службу накину? Зовсім я ніякий не знаю». - «А таку, — говорять, — службу накинь, щоб до ранку, до світла, міст він скорчив: мостовини на три сторони, тесом на чотири, гвоздьем прибиті, по краях були б перили гострені, голівоньки позолочені; на кажной голівоньці сиділи б птаха-пташечки й різними голосами співали».
Ось Горі-Горянин, Данило-Дворянин пішов знову до своєї Настасье-Царівні кручинен-невеселий, голівоньку повісив. Настасья-Царівна його зустрічає й говорить: «Що ти, Горі-Горянин, Данило-Дворянин, оченно кручинен-невеселий, голівоньку повісив? Алі тебе дядечко князь Володимир царським питвом обійшов або лайкою знайшов?» — « Ні, — говорить, — і лайкою не знайшов і питвом царським не обійшов; а як же мені веселу бути? Велику службу накинули на мене енарали». - «Яку ж службу накинули на тебе?» — запитує його Настасья-Царівна. «А таку, — говорить він, — веліли міст до ранку, до світла, побудувати — мостовини на три сторони, тесом на чотири, гвоздьем прибиті, по краях були б перили гострені, голівоньки позолочені; на кажной би голівоньці сиділи птаха-пташечки, різними голосами співали». Ось вона й говорить: «Спасу молися й спати ложися: не твій сум, не тобі й качати! Ранок вечора мудренее». Ось він урятую помолився й спати повалився. Ось Настасья-Царівна виходить на круто червоно ґанок, скричала богатирським голосом, засвистала молодецьким посвистом: «Служки, няньки, вірні служниці! Збігайтеся, сряжайтесь із усіх чотирьох сторін; хто мостовини вези, хто теши, хто поруччя точи, золоти, хто птахів имай і на голівоньки сади». Ось і зробився такий шум, грім, визготок, що дядечко князь Володимир і віконце зачинив, подумав, що смерть світла буде. Ось як словом, так і справою скорчили міст. Ось і будить Настасья-Царівна й говорить: «Ставай, Горі-Горянин, Данило-Дворянин! Настав час іти до дядечко князеві Володимиру, клич його у тисяцкие, дружину його Оброксу у свахи; надоть нам з тобою обвінчатися, а міст готовий — хоч паную по ньому кататися, так не соромно!»
Ось він ставав ранешенько, одягався скорешенько, умивався, взувався й побіг. Ось він і прибіг туди, богу помолився, на всі чотири сторони поклонився, а князеві на особицу, і говорить: «Дядечко князь Володимир! Ласкаво просимо до Настасье-Царівні; тебе у тисяцкие, дружину твою Оброксу у свахи; надоть нам з нею обвінчатися, а міст готовий — хоч паную кататися по ньому, так не соромно!» Гості енарали знову говорять: « За екого чужестранного ладиш ти віддати Настасью-Царівну; немає чи у нас людей гарних? Накинь на його службу таку, щоб йому не зробити й повік». - «А яку ж я накину на його службу?» — «А таку, — говорять, — вели йому шубу зшити із сорока сороков чорних соболів; соболі не лагоджені, шелки не кручені, золото не лите, а шуба була б сошита».
Ось Горі-Горянин, Данило-Дворянин пішов знову до своєї Настасье-Царівні кручинен-невеселий, голівоньку повісив. Ось і зустрічає його Настасья-Царівна й говорить: «Що ти, Горі-Горянин, Данило-Дворянин, кручинен-невеселий, голівоньку повісив? Алі тебе дядечко царським питвом обійшов або лайкою знайшов?» — « Ні, — говорить, — і царським питвом не обійшов і лайкою не знайшов, а як же мені веселу бути? Велику службу накинули на мене енарали». - «А яку ж?» — говорить Настасья-Царівна. «А таку, — говорить, — веліли зшити шубу із сорока сороков чорних соболів, соболі не лагоджені, шелки не кручені, золото не лите, а шуба була б сошита». Ось вона й говорить: «Спасу молися й спати ложися, не твій сум, не тобі й качати! Ранок вечора мудренее». Ось він богу помолився й спати повалився. Ось Настасья-Царівна виходить на червоно круто ґанок, скричала богатирським голосом, засвистала молодецьким посвистом: «Служки, няньки, вірні служниці! Хто соболі лагодь, хто шелки вий, хто золото лий, хто шубу ший, щоб шуба до ранку була сошита». Ось зараз служки, няньки, вірні служниці тільки труснули — шуба готова! Ось Настасья-Царівна й будить його. «Ставай, — говорить, — Горі-Горянин, Данило-Дворянин, у божу церкву до заутрені!» — і подала йому три золоті яєчка: першим з попом похристосуватися, другим з дядюшкой князем Володимиром. «А третє бережи, — говорить, — чому жити!»
Ось він і приходить у божу церкву до заутрені про Христовий день; людно народу у церкві, не пущают його: «Бодер дуже!» — говорять. Ось він зараз рукою пхнув, іншої штовхнув — народу лежить дві вулиці; він пройшов наперед, коштує так молиться. Ось це дядечко князь Володимир доглянув, посилає енарала: «Мабуть, — говорить, — запитай: що це за людей, із чиїх пологів, з яких міст, навіщо приїхав, що йому надоть?» Ось енарал прийшов перед його, уклін віддав і став його запитувати. Він відвернув, та й розсміявся: «Ось, — говорить, — брюханье! Не довідалися ж — службу-те колись накидали». Ось приходить час христосуватися; він з попом похристосувався, з дядюшкой князем Володимиром теж, а третє яєчко у пазусі тримає. Ось вийшли із церкви. Біжить по буеву
Гришка фурлатабоний, чорненький, маленький, хроменький, на одній ніжці поскакивает, шукає борця проти себе молодця. Ось він Горі-Горянин, Данило-Дворянин третє яєчко вихопив, годив у чоло, догодив у груди, збив його з ніг, бив, топтав, волочив, як барана у крові зробив.
Ось він приходить додому до дружини; та його запитує, де яєчко запроторював? «Першим яєчком, — говорить він, — з попом похристосувався, другим з дядюшкой князем Володимиром, а третє... Є у вас тут якийсь шахрай Гришка фурлатабоний, чорненький, маленький, хроменький, на одній ніжці поскакивает, шукає борця проти себе молодця; я шиб його у чоло, догодив у груди, бив-топтав, волочив, як барана у крові зробив». - «Ну й чорт із ним! Так йому й надоть!» — говорить Настасья-Царівна. Ось вона сходила у горенку, винесла звідти два золоті яєчка, собі побрала, йому дала — похристосувалися. Знову його посилає до дядечко князеві Володимиру — кликати його у тисяцкие, дружину його Оброксу у свахи: «Надоть нам з тобою обвінчатися».
Ось він побіг. Ось і приходить, богу помолився, на всі чотири сторони поклонився, а князеві Володимиру на особицу: « Ласкаво просимо, — говорить, — до Настасье-Царівні — тебе у тисяцкие, дружину твою Оброксу у свахи; а енаралам твоїм нічим мене не загонить». Ось він і сказав: «Зараз пари коней вороних запряжу та і їжу; ступай, — говорить, — додому, сряжайся так обряджайся». Ось він приходить додому, з Настасьей-Царівною сряжались так обряджалися. Дядечко князь Володимир приїхав, ні пива варити, ні провина курити — усе готове! Веселим пирком та й за свадебку; обвінчалися, стали жити так поживати так добра наживати. Я там був, пиво пив, по вусах текло, у рота не потрапило; дали мені ковпак — стали у шию штовхати, дали мені шлик — я у підворіття й шмиг!