Ішов солдат із села у місто на службу й зупинився ночувати у однієї баби. Багато він насказал їй усякої дурниці, а та, відома справа, у лісі народилася, пню молилася, далі поскотини не бувала й нічого не бачила, слухає развеся вуха, усьому вірить і дивує.
- Де ж вас, служивий, учать так мудрості? - нарешті запитує баба солдата.
- У нас, бабуся, у полицю є така школа, де не тільки людини, але й худобин вивчать так, що й не довідаєшся, як є, людиною зроблять!
- Ось би мені, рідний, свого бичка віддати у вашу школу!
- Та та справа! Збирайся й веди його у місто; не бійся — я його прибудую до справи, спасибі скажеш!
Баба бичка на мотузочку й повела у місто. Прийшли із солдатом у казарми.
- Ось, бабуся, і школа наша! - говорить солдат.- Залиши бичка так грошей дай на корм і за вчення!
Баба розщедрилася, дала грошей, залишила бичка й пішла додому. А солдати бичка на бойню — і зарізали, м'ясо з'їли, шкіру продали й гроші пропили. Пройшло часу близько року. Ось баба знову бреде у місто; прийшла у казарми й запитує про бичка: що він, яке вчиться, чи здоровий?
- Ех, бабуся, - відповідають їй солдати, - ти спізнилася, твій бичок вуж давно вивчився й у купці зроблений; геть будинок-те кам'яний — це його; сходь побач, може, і визнає тебе або ти його!
Баба прийшла до кам'яного будинку й запитує у двірника:
- Не чи тут, ушанований, бичок живе?
- Бичков? Купець Бичков? Тут, бабуся, тут; коли справу є, заходь у будинок!
Баба зайшла у будинок; вийшов до неї хазяїн і запитує:
- Чого тобі потрібне, бабуся?
Баба дивиться на Бичкова й очам не вірить: як є людей!
- Ах ти мій панотець! Скотинушка благословенна! - вимовила нарешті баба й прийнялася Бичкова гладити й пестити, присуджуючи: — Бач ти як виправився, і не довідатися, що худобини... Пруся! Пруся!.. Підемо-но у село!
Та баба прагла вже на Бичкова накинути обротку, щоб вести у село, але той її відіпхнув і прогнав від себе.