Жив собі старий з бабою, і прижили вони собі одного сина й назвали його Алешей. Старий ходив ловити рибу, і завжди йому попадалася у мережі тільки одна рибка.
Ловить раз старий рибу, виходить Тит-Риба й каже йому: «Дай ти мені, що у тебе є будинку, тоді, де не кинеш мережу, буде ловитися риба скільки прагнеш!»
Коштує старий і думає, що йому робити. А жив-те він бідно-пребідно й нічого не мав, окромя баби й сина.
Тит-Риба каже: «Віддаси сина — будеш ловити рибу й жити добре».
Думав-Думав старий, а подіятися від бідності нікуди, він і погодився. Дав слово. Як дав обіцянку Тит-Рибі старий, тільки він кинув у берега сітку, глянув, а у ній повно риби. Забрал він її й продав купцеві. Приходить додому й радіє, що багато наловив риби, а бабі-те своєї нічого не говорить.
На інший день старий купив синові великий ніж із червоною ручкою, та й каже: «Іди, син, куди бог поведе, тільки дивися: близько до води не підходь, а то тебе Тит-Риба з'їсть».
Ранком Алеша попрощався з батьком-матір'ю й пішов. Іде він собі і йде по дорозі. Ішов доти, поки у ліс не зайшов. Ліс дрімучий був. Ось бачить він: б'ються у лісі відлюдько, орел і жук. Б'ються вони через сдохленного бика. Як побачили вони цього хлопця, і просять: «Хлопець, роздягнули нам м'ясо!»
Виймає Алеша ніж із червоною ручкою й починає ділити. Відокремив він кістки від м'яса, відокремив потрух. Коли розділив він усі, тоді став гутарить: «Зубатим відлюдькам — кістки, беззубим орлам — м'ясо, а потрух — жукові».
Розділив, а сам збирається йти далі. Тоді відлюдько вириває волосся й дає хлопцю. Дав і каже: «Коли буде нестаток, припечи волосся й скажи: «Був людиною, а теперича стану відлюдьком». Як зробиш, що гутарю, і скажеш такі слова, обернешся відлюдьком». Орел теж висмикнув перушко й дає хлопцю: «Коли стане тобі погано, прийде нестаток, припечи перушко й скажи: «Був людиною, а теперича стану орлом». Жук підповз до хлопця, відламав перушко й дає йому: «Коли стане погано, прийде нестаток, підпали перушко так скажи: «Був людиною, а теперича стану жуком».
Забрал усе це Алеша так пішов своєю дорогою. Іде шлях-дорогою день, інший і третій. А йому назустріч охотнички. Хлопець побрав перушко жука, підпалив і сказав: «Був людиною, а тепер стану жуком». Зробився він жуком і сховався.
Прибігли собаки мисливців, бігають, нюхають, шукають, а знайти ніяк не можуть. А він схоронився під кущем і сидить. Пошукали, пошукали охотнички й пішли собі. А Алеша сказав: «Був жуком, стану людиною». Став людиною й пішов далі.
Іде він по темних лісах, нічого не мабуть. Стало йому страшно, вийняв він тоді бирючий волосся, припік його й каже: «Був людиною, стану відлюдьком». Обернувся відлюдьком і втеча. Пробіг він ліс, вибіг у степ і сказав: «Був відлюдьком, стану людиною». Став людиною й пішов. Іде далі, а назустріч йому попалося море, перейти його ніяк не можна: боїться Тит-Рибу. Вийняв Алеша орлине перушко, підпалив його й каже: «Був людиною, а тепер стану орлом». Зробився він орлом, перелетів через море, став знову людиною.
Ішов, ішов хлопець по дорозі, доходить до самої станиці. Прилаштувався він там працівником і живе, а потім став пасти царських корів.
А у цей час цар повідомляє по всій державі, що ого дочки полювання попити теплого молока прямо з-під корови. А табуни царських корів паслися далеко, ніяк не можна доправити молоко, щоб воно було теплим. Ось цар тоді оголосив: «Хто принесе теплого молока, за того дочку заміж віддам».
Прийшов вечір, подоїли корів, хлопець перетворився у орла й полетів. Прилетів, приніс теплого молока царської дочки — царська дочка тільки й встигнула тяпнуть його по чолу своїм кільцем.
Пройшло кілька днів, зібрав цар усіх людей, а дочка його стала дивитися того, хто їй приніс молоко. А хлопець не захотів іти: йому совісно, що він пастух.
Коли усе пішли зі станиці до царя, хлопець зробився вовком, половину табуна порізав. Потім Алеша з вовка перетворився у людину, побрав колючку, обдер собі всю особу. Обдер особу, схоронився у курені й сидить.
Царська дочка дивилася, дивилася, а не знайшла ту людину, що молоко їй приносив. Тоді приходить вона до пастуха. Хлопець бачить, що царська дочка прийшла, каже їй: «Тут вовки половину череди перегризли, а я у колючки сховався, особу собі роздер».
Царська дочка не слухає, а сама пабоно на нього дивиться. Дивилася, дивилася й довідалася по мітці, що кільцем його по чолу тяпнула.
Прийшла вона до батька, розповіла йому, що вона знайшла ту людину.
Призвав батько до себе хлопця, посватав його. Ну й став із цього дня хлопець уночі до царської дочки ходити. Прийде, зробиться жуком, залізе у кімнату й назад стає людиною. Підійде до ліжка, де спить царська дочка, а вона починає кричати: «Варта!» А хлопець знову стає жуком і уползает. Одну ніч він так ходив, іншу, третю, а царська дочка усе кричить так кричить. Слуги утішають її, що це їй сниться.
Ну, пройшло скільки-те там часу, цар зіграв весілля. Після весілля Алеша став гутарить дружині, як він до неї ходив, тільки не сказав, що у жука перетворював.
Ж або вони з рік, два, три, жили добре. Тільки прийшов час, оголосили війну, царському зятеві Алеше теж треба було йти на службу. Зібрався він іти на війну й каже дружині: «Може, я зі служби не повернуся». Дружина
Його запитує: «Чому ти не повернешся?» Алеша їй відповідає: «Прийде їхати через річку або море, а мені не можна: Тит-Риба з'їсть! Якщо хто замісце мене до тебе прийде, не пускай. Коли буде стукати у кімнаті, ти не пускай, скажи: «Якщо ти мій чоловік, те сам увійди».
Царський зять Алеша обернувся жуком, виліз із кімнати й знову вліз, а двері були замкнені. Побачила царська дочка, що її чоловік може перетворювати, повірила його словам.
Проводила вона чоловіка на службу.
Пройшов час, війна замирилася, відслужив Алеша, їде додому, а з ним їхав один хлопець, здорово схожий він був на царського зятя. Вони були гарні товариші. Ну, царський зять-те розповів йому, що він ховає Тит-Риби.
Їдуть вони по дорозі, доїжджають до моря. Царський зять не став робитися орлом, а пішов на корабель. А товариш-те цей зіпхнув Алешу у воду, а Тит-Риба проковтнула його.
Хлопець цей приїжджає до дружини Алеши — царської дочки, заходить і стукається у двері: «Дружина, відкрий! Це я зі служби прийшов».- «Якщо ти мій чоловік, те сам влізь». - «Ти ж закрита!» — «Якщо ти мій чоловік, те сам влізь», - ще раз каже царська дочка.
Хлопець пішов до царя, розповів йому, що його дружина не пускає.
Цар призвав дочку до себе й каже: «Що ж, дочка моя, ти чоловіка не зустрічаєш?» — «А він мені не чоловік. Я не визнаю його».- « Як же, вінчали тебе з ним, а ти не визнаєш його?! Мені від людей соромно! Я ж батько твій, та й цар!» — каже він дочки. « Ні, він мені не чоловік!»
Ну, Побув цей хлопець день-іншої та й виїхав.
Царська дочка живе собі й чекає, коли він виїде. Потім доклали їй, що виїхала людей, схожий на її чоловіка. Тоді вона стала виходити зі своєї кімнати.
Пройшло якийсь час, а чоловік її не є. Ось вона думає: « Напевно, мого чоловіка Тит-Риба з'їла».
Замкнулася вона у своїй кімнаті, стала вишивати. Вишила вона зірочку, місяць і сонце. Як вишила, стала просити батька дати їй корабель: «Панотець, дай корабель, по морю прагну погуляти».
Цар спорядив їй корабель, дав тридцять матросів. Села вона на корабель і поїхала по морю. А зірочку на корабель причепила. А зірочка-те світить і світить блакитним світлом.
Виходить Тит-Риба з води, просить у царської дочки: «Дай зірочку!» А царська дочка каже: «Що у тебе усередині є, покажи по голову».
Тит-Риба показала по голову. Царська дочка побачила Алешу. Віддала вона Тит-Рибі зірочку й поїхала додому.
На інший день їде вона на кораблі, везе місяць, а він світить ще краще. Виходить назад Тит-Риба й просить у неї місяць: «Дай мені місяць!» А царська дочка каже: «Що у тебе усередині є, покажи по пояс!»
Тит-Риба показала. Царська дочка побачила Алешу по пояс. Побачила, віддала Тит-Рибі місяць. Віддала й виїхала додому.
На третій день їде вона на кораблі, везе сонечко. Тит-Риба назад з води виходить і просить: «Дай мені сонечко!» Царська дочка каже: «Що у тебе усередині є, покажи всього!»
Тит-Риба показала, а у цей час тридцять матросів схопили царського зятя, перетягнули його на корабель.
Обійняла царська дочка свого чоловіка Алешу, поликова-лисій вони. Тоді вона й каже чоловікові: «Тепер, Алеша, куди б ти не пішов, не поїхав, і я з тобою буду! Одного не відпущу!»
Приїхали вони додому, з тієї пори стали жити-поживати й добра наживати. Друг без друга нікуди не ходять і не їздять.
Я якось повз їхню хату йшла так до них у гості зайшла. Пригощали вони мене медом, солодкою горілочкою. Багато я у них пила і їла, по губах текла солодка напива, а у рота не потрапила.