У деякому царстві, у деякій державі, не саме у тому, у якому ми живемо, жив-був цар так цариця, а у цього царя не було корони. Він і став сбирать своє царство й зібрав усіх головних начальників і простого роду мужиків, хто б йому корону міг дістати з острова, де вона зберігалася. Ось і вишукався один — Михайло Трунщиков. «Я, - говорить, - можу дістати корону». А цар і говорить: « чи Багато тобі треба, як корону дістанеш?» А Михайло Трунщиков і говорить: «Мені грошей не треба, а дай мені волю на дванадцять ден у кожному шинку пити вино». Цар погодився.
Пройшло дванадцять ден, і став збиратися Михайло Трунщиков за короною. Прийшов він до царя й просить благословення, а цар йому у відповідь: «З богом». Та запитав ще цар у Михаили Трунщикова: « чи Багато тобі, - говорить, - треба на дорогу?» А Михайло Трунщиков у нього й попрошал 12 кораблів, щоб були начинені порохом. «А на тринадцятому ми, - говорить, - поїдемо, і дай команду солдатів».
Відправився Михайло Трунщиков у дорогу й під'їжджає до того місця, на якому острові була корона. Зараз-Та почав розпоряджатися: «Причалюйтеся!» Команда причалилась до острова, вийшов Михайло Трунщиков з корабля й пішов по острову, побрав із собою трьох солдатів. Іде він островом, а на цьому острові маленьких змій — по коліно брели! Але у них був такий одяг, що вони не боялися. Підходять уводити, увести до ладу будинку, а у цього будинку лежала змія тридцяти сажень довжини й дванадцяти ширини. Вони сабоно злякалися її, але Михайло Трунщиков не злякався, перейшов по ній, і солдати за ним, перейшли всі четверо, вона й не чула. Увійшли у будинок, а у будинку у передньому куті стояла корона. Побрав Михайло Трунщиков корону, і відвертали назад.
Тільки з будинку вийшли, а змія повернулася до них ротом, а сама говорить людським голосом: «А, - говорить, - ви прийшли корону красти!» Сама рота распелила й прагне всіх з'їсти. А Михайло Трунщиков і говорить: «Не їж, дай мені знести корону на корабель, так тоді і їж, а коли тепер з'їж мене й корону, так тобі баришу немає й нам збиток». А вона говорить: «Не повірю, ти, - говорить, - не прийдеш». А Михайло Трунщиков: «Я, - говорить, - тобі залишу трьох солдатів під заставу».
Та залишив трьох солдатів, сам прийшов на корабель і сказав своїм солдатам: «Відчалюйтеся скоріше!» Зараз отчалились і поїхали назад у шлях.
Змія почекала Михайла, але не могла дочекатися й з'їла трьох солдатів, а сама й закричала більшим голосом і наказала маленьким зміям своїм: «Летите, - говорить, - на море й пропалюйте кораблі! Відвіз нашу корону Михайло Трунщиков».
Спорхнула череда змії й полетіла. Бачить Михайло Трунщиков, що справа негарна, і наказав своїм солдатам відчалювати три кораблі з порохом. Зараз солдати перетягнули снасті, і відстали три кораблі, а вони у шлях поїхали.
Налетіли змії на три кораблі й почали дах прожи гать, думали, що отут Михайло Трунщиков. Обсіли колом кораблів, пропалили дах, і спалахнув порох, і« розірвало кораблі й змій на дрібні частини.
Почува старша змія цей стукіт і знову закричала голосним голосом: «Летите, - говорить, - інші змії й паліть їх на смерть». Піднялися всі інші змії й полетіли у погоню за Михайлом Труищиковим. Бачить Михайло Трунщиков знову таку невдачу й наказав відчалити чотири кораблі з порохом. Зараз відчалили чотири кораблі. Налетіли змії на ці кораблі й знову ж почали пропалювати даху. Як тільки ирожгли й доторкнулися жигалом до пороху, порох спалахнув, розірвало кораблі й усіх змій.
Почува цей стукіт старша змія; розсердившись, піднялася й полетіла сама. Побачив Михайло Трунщиков старшу змію й сказав своїм солдатам: «Відчалюйте інші иять кораблів з порохом, а, самі йдіть на всіх вітрилах. Зараз солдати відчалили кораблі й поїхали на одному кораблі.
Налетіла більша змія й бухнулася на п'ять кораблів. Бачить Михайло Трунщиков, що змія впала на ті кораблі. Як вона села, кораблі угрузли у воду. Злякався Михайло Трунщиков, що підмочить порох і не спалахне, але не встигнула вона сісти на кораблі, як проткнула жигалом дах, доторкнулася жигалом до пороху, і спалахнув порох, і розірвало п'ять кораблів, і її расхватило на дрібні частини. Чрево її викинуло на берег із трьома солдатами, які були віддані під заставу: вони були неушкоджені. Та бачить Михайло Трунщиков, що там, на березі, три солдати ходять, наказав подчалиться до берега.
Причалились до берега, і підійшли ті три солдати, які були у зміїній очеревині, а Михайло Трунщиков на корабель нейдет, з радощів ходить назад так уперед по берегу. Солдати зговорилися: «Давайте отчалимтесь так уедемте, пущай він залишиться тут, йому звідси не прийти, а ми будинку скажемо, що його змії з'їли, а ми, мол, корону дістали; нас цар і нагородить»..
Зараз отчалились від берегу, а Михайло Трунщиков скачь-поскачь, а ніяк не може зійти на корабель, сіл на берег і заплакав. Поплакав, і придумалося йому: «Піду я за кораблем, не чи можу дійти до будинку?»
Та пішов Михайло Трунщиков берегом; подався недалеко, раптом вискочив з лісу рис, біжить так сам і кричить: «А!
Ти у нас корону відвіз і всіх змій перевів, ось уже тепер не втекти, я тебе знімання!» Михайло Трунщиков побіг від чорта й перескочив за канавку, отут вуж чортові справи немає уводити, увести до ладу нього, він не може за канавку перейти, отут уже земля не чорта, а ведмедя.
Тільки він за канавку перескочив, зараз йому ведмідь назустріч, три сажні височини так дві ширини, роззявив упасти й говорить: «Заходь до мене у рота, від мене вуж не підеш. Ти корону відвіз і всіх змій перевів, та й від чорта пішов, а вуж від мене не підеш, я тебе знімання!» А ведмідь - від був милостливий. Та став прошать Михайло Трунщиков, щоб він його врятував. Та говорить Михайло Трунщиков: «Михайло Потапович, спати мене». А сам поклонився ведмедеві у ноги.
Зараз ведмідь сів на лучку й став розповідати Михайлу Трунщикову: «У царя сьогодні бенкет, ось уже приїхали до нього з короною». А Михайло Трунщиков і занудьгував сабоно: «Ах, - говорить, - не довелося мені на бенкеті попировать!» А ведмідь говорить йому: «Коли бажаєш, то ми поспіємо на бенкет з тобою». Він знову поклонився ведмедеві у ноги. «Зроби, - говорить, - таку милість, щоб поспіти на бенкет!» Зараз ведмідь наказав злазити на нього, поліз Михайло Трунщиков на нього, ведмідь поприсел. Та поскакав ведмідь у всю рись.
Підскакав до клунь, до того міста, у якому був цар, і наказав, щоб про нього не казати, що його ведмідь привіз: «Ежеликак скажеш, так зараз тебе з артілі вихоплю й знімання». Забожився Михайло Трунщиков, що не скаже.
Попрощався з ведмедем і пішов у місто. А цар корону прийняв від тих і посадив усіх у передній кут. Уже п'ють так попивають, а Михайла не забувають, за упокій поминають, тому що ті приїхали й сказали, що Михайла Трунщикова змії з'їли, і ніхто не вважав його живим.
Тільки йде Михайло Трунщиков на очі паную. Цар як побачив його, зараз схопив у оберемок і спрошал: «Звідки ти узявся?» — «А ось, - говорить, - вони виїхали, а мене ведмідь привіз». Та розповів усі цареві докладно, як справа була. Розсердився цар і розстріляв солдатів, які обдурили його, тільки трьох залишив, які були у зміїному чреве.
А Михайло Трунщиков тільки пом'янув про ведмедя, а ведмідь отут і є, розпихає народ своїми широкими грудьми; варта злякалася такого превеличезного звіра, і у солдатів випали рушниці з рук. Та пропустили ведмедя до царя у палац.
Підходить ведмідь і добирається до Михайла Трунщико-Ва, і прагне його з'їсти. Але Михайло Трунщиков йому у відповідь говорить: «Не їж мене, ведмідь, не я, - говорить, - сказав про тебе, але хміль мій сказав. Давай і тебе напоїмо, і ти негаразд заговориш».
Зараз прикатили сороковку бочку, напоїли ведмедя: він одним духом її висмоктав, і зробився п'яний, і повалився, і не пам'ятає сам себе. А варта прагла його вбити. Але Михайло Трунщиков не дав: «Він, - говорить, - мене врятував, так і я його врятую». Та вся варта скорилася Михайлу Трунщикову.
Ведмідь прокинувся й не пам'ятає, як він щільно спав. Стали розповідати, як це була справа, ведмідь подякував Михайлу рунщикова, що він урятував від варти, "і сам вийшов у свою сторону.
А Михайло Трунщиков одержав від царя половину царства й одружився на царівні у того ж царя. Та тепер ще усе живе із царівною й царює разом зі своїм тестем.