У одного старого й баби був один син вуж на віці; чому вчити сина — батько не знає, і здумав його віддати одному майстрові у працівники всяки речі робити. Поїхав у місто, зробив умову з майстром, щоб синові вчитися у нього три роки, а додому побувати у три роки тільки один раз. Відвіз сина. Ось хлопець живе рік, іншої; скоро навчився робити дороги речі, перевершив і самого хазяїна. Один раз зробив годинник у п'ятсот рублів, послав їхньому батькові. «Хоч, — говорить, — продасть так поправить бідність!» Де батькові продавати! Він надивитися не може на годинник, тому що син їх робив. Час приходить; треба йому побачитися з батьками. Хазяїн був знаткой, і говорить: «Ступай, ось тобі строк три години й три хвилини; якщо у строк не відвертаєш — смерть тобі!» Він і думає: «Коли ж я доїду стільки верст до батька?» Майстер на це говорить: «Побери геть ту карету; як тільки сядеш — зажмурся».
Наш хлопець так і зробив; тільки зажмурився, глянув — вуж і будинку у батька; виліз, приходить у хату — нікого немає. А батько й мати його побачили, що до будинку карета під'їхала, злякалися та й сховалися у голбец; насилу він їх викликав з голбца. Почали здороватися; мати плакати — довго не видались. Син привіз їм гостинців. Докуда здоровалися так говорили, час мешкалось — три години вуж і пройшло, залишилося три хвилини, те, друго, ось тільки одна хвилина! Нечистий шепотить хлопцю: «Ступай скоріше: хазяїн ужо тебе!..» Хлопець був турботливий, попрощався й поїхав; скоро опинився у будинку, увійшов у хату, а хазяїна за нього, що прострочив, нечиста сила мучить. Хлопець наважуватися-наважуватися з хазяїном, віднадився, упав йому у ноги: «Вибач, прострочив, уперед такий не буду!» Хазяїн побранил тільки й справді вибачив.
Хлопець наш знову живе; усі краще став робити всяки речі. Хазяїн і думат, що якщо хлопець відійде, відніме у нього всю роботу — краще майстра став! - і говорить йому: «Працівник! Ступай у підземне царство, принеси звідти мені шухлядка; він коштує там на царському троні». Поробили спуски довгі, ремінь до ременя зшили й до кожного шва прив'язали по дзвіночкові. Хазяїн почав його спускати у якийсь яр, велів: якщо дістане ящик, трясти заздалегідь за ремінь; як дзвіночки задзвонять, хазяїн почує. Хлопець спустився під землю, бачить будинок, входить у нього; людей із двадцять мужиків стали усе на ноги, поклонилися й усе у голос: «Здраствуй, Іван-царевич!» Хлопець здивував: яка честь! Входить у другові кімнату — повна жінок; ті також стали, поклонилися, говорять: «Здраствуй, Іван-царевич!» Ці люди всі були наспускани майстром. Пішов хлопець у третю кімнату, бачить — трон, на троні ящик; побрав цей ящик, пішов і людей усіх за собою повів.
Прийшли до ременя, потрясли, прив'язали людину — хазяїн потягнув; а сам він з ящиком праг прив'язатися на самому посліді. Хазяїн половину їх витягнув; раптом до нього прибіг працівник, кличе скоріше додому — зробилося како-те нещастя. Хазяїн пішов; велів усіх тягати з-під землі, а селянського сина тягати не велів. Ну, людей усіх перетаскали по ременю, а цього хлопця й залишили. Він ходив-ходив по підземному царству, щось шухлядка й труснула — раптом вискочило дванадцять молодців, говорять: «Що, Іван-царевич, накажете?» — «Так ось витягнетеся мене наверх!» Молодці негайно його підхопили, винесли. Він не пішов до свого хазяїна, а пішов прямо до батька. Тим часом хазяїн кинувся шухлядки, прибіг до яру, трясти-трясти за ремінь — немає його працівника! Думає майстер: «Видне, пішов кудись! Треба посилати за ним людину».
А селянський син пожив у батька, вибрав багате якесь місце, метнув ящик з руки на руку — раптом з'явилося двадцять чотири молодці: «Що, Іван-царевич, накажете?» — «Ступайте, на цім місці влаштуйте царство, щоб воно краще всіх царств було». У яку пору царство з'явилося! Хлопець наш переїхав туди, одружився й став жити на славу. У його царстві був якийсь детинка — так, нездрашний, а мати його усе ходила до Івана-Царевичеві, сбирала милостиню. Син і велить їй: «Матінка! Украдь у нашого царя шухлядка». Івана-Царевича будинку не було; дружина його бабі подала милостиню, та й вийшла. Баба схопила шухлядку, поклала у мішок і ступай до сина. Той переметнув ящик — вискочили ті ж молодці. Він велить їм кинути Івана-Царевича у глибоку яму, куди валили тільки зниклого худоби, а дружину його й батьків розмістив — кого у лакеї, кого куди; сам царем став.
Ось селянський син і сидить у ямі день, інший і третій. Як вирватися? Бачить якийсь більший птаха — таскат худоби; у деякий час звалили у яму палую худобин, він побрав так до неї й прив'язався; птах налетів, схопила худобин і винесла, села на сосну, і Іван-царевич отут бовтається — відв'язатися не можна. Нівідкіля узявся стрілець, прицілився, стрелил: птах спорхнув і полетіла, корову з лабетів упустила; корова пала, і Іван-царевич за нею впав, відв'язався, іде дорогою й думат: як відвертати своє царство? Вистачила кишеня — отут ключ від ящика; метнув — раптом вискочило два молодці: «Що, Іван-царевич, накажете?» — «Ось, братики, я у несчастии!» — «Знаємо ми це; щасливий ще, що ми двоє за ключем залишилися!» — « чи Не можна, братики, принести мені ящик?» Іван-царевич не встигнув виговорити, двоє молодців ящик принесли! Отут він ожив, бабу-нищу й синів її наказав стратити, сам став по-старому царем.