Жив собі дід так баба. Дід говорить бабі: «Ти, баба, пеки пироги, а я поїду за рибою». Наловив риби й везе додому цілий віз. Ось їде він і бачить: лисичка згорнулася калачиком і лежить на дорозі. Дід зліз із воза, підійшов до лисички, а вона не ворохнется, лежить собі як мертва. «Ось буде подарунок дружині», — сказав дід, побрав лисичку й поклав на віз, а сам пішов спереду. А лисичка улучила час і стала викидати полегеньку з воза усе по рибці так по рибці, усе по рибці так по рибці. Повибросала всю рибу, і сама пішла.
«Ну, баба, — говорить дід, — який комір привіз я тобі на шубу». - «Де?» — «Там, на возі, — і риба й комір». Підійшла баба до воза: ні коміра, ні риби, і почала лаяти чоловіка: «Ах ти, старий хрін! Такий-Сякий! Ти ще здумав обманювати!» Отут дід зміркував, що лисичка-те була не мертва; погоревал, погоревал, так робити-те нема чого.
А лисичка зібрала всю розкидану по дорозі рибу у купку, села і їсть собі. Назустріч їй іде вовк: «Здраствуй, кумонька!» — «Здраствуй, куме!» — «Дай мені рибки!» — «Налови сам, та і їж». - «Я не вмію». - «Ека, адже я ж наловила; ти, куме, ступай на ріку, вилучи хвіст у ополонку — риба сама на хвіст начіплюється, так дивися, сиди подовше, а то не наловиш».
Вовк пішов на ріку, вилучив хвіст у ополонку; справа-те було зимою. Уже він сидів, сидів, цілу ніч просидів, хвіст його й приморозило; спробував було піднятися: не отут-те було. «Ека, скільки риби привалило, і не витягнешся!» — думає він. Дивиться, а баби йдуть за водою й кричать, забачачи сірого: «Вовк, вовк! Бийте його! Бийте його!» Прибігли й почали бити вовка — хто коромислом, хто цебром, чому хто потрапило. Вовк стрибав-стрибав, відірвав собі хвіст і пустився без оглядки бігти. «Добре ж, — думає, — уже я тобі відплачу, кумонька!»
А лисичка-сестричка, покушамши рибки, захотіла спробувати, не чи вдасться ще що-небудь стягти; забралася у одну хату, де баби пекли млинці, так потрапила головою у діжку з тестом, вимазалася й біжить. А вовк їй назустріч: « Так-Те вчиш ти? Мене всього побили!» — «Ех, куме, — говорить лисичка-сестричка, — у тебе хоч кров виступила, а у мене мозок, мене больней твого прибили; я насилу плетуся». - «Та те правда, — говорить вовк, — де тобі, кумонька, вуж іти; сідай на мене, я тебе довезу». Лисичка села йому на спину, він її й поніс. Ось лисичка-сестричка сидить, так потихеньку й говорить: «Битий небитого везе, битий небитого везе». - «Що ти, кумонька, говориш?» — «Я, куме, говорю: битий битого везе». - «Так, кумонька, так!»
«Давай, куме, побудуємо собі хатки». - «Давай, кумонька!» — «Я собі побудую луб'яну, а ти собі крижану». Прийнялися за роботу, зробили собі хатки: лисичці — луб'яну, а вовкові — крижану, і живуть у них. Прийшла весна, вовча хатка й станула. «А, кумонька! - говорить вовк. - Ти мене знову обдурила, треба тебе за це з'їсти». - «Підемо, куме, ще поконаемся, комусь кого дістанеться їсти». Ось лисичка-сестричка привела його у ліс до глибокої ями й говорить: «Стрибай! Якщо ти перестрибнеш через яму — тобі мене є, а не перестрибнеш — мені тебе є». Вовк стрибнув і потрапив у яму. «Ну, — говорить лисичка, — сиди ж отут!» — і сама пішла.
Іде вона, несе скалочку у лапках і проситься до мужичку у хату: «Пусти лисичку-сестричку переночувати». - « У нас і без тебе тісно». - «Я не потісню вас; сама ляжу на крамничку, хвостик під крамничку, скалочку під грубку». Її пустили. Вона лягла сама на крамничку, хвостик під крамничку, скалочку під грубку. Рано зранку лисичка встала, спалила свою скалочку, а після запитує: «Де ж моя скалочка? Я за неї й гусочку не поберу!» Мужик — робити нема чого — віддав їй за скалочку гусочку; побрала лисичка гусочку, іде й співає:
Та йшла лисичка-сестричка по доріжці,
Несла скалочку;
За скалочку — гусочку!
Стукіт, стукіт, стукіт! - стукається вона у хату до іншого мужика. «Хто там?» — «Я — лисичка-сестричка, пустите переночувати». - « У нас і без тебе тісно». - «Я не потісню вас; сама ляжу на крамничку, хвостик під крамничку, гусочку під грубку». Її пустили. Вона лягла сама на крамничку, хвостик під крамничку, гусочку під грубку. Рано ранком вона підхопилася, схопила гусочку, ощипала її, з'їла й говорить: «Де ж моя гусочка? Я за неї индюшечку не поберу!» Мужик — робити нема чого — віддав їй за гусочку индюшечку; побрала лисичка индюшечку, іде й співає:
Та йшла лисичка-сестричка по доріжці,
Несла скалочку;
За скалочку — гусочку,
За гусочку — индюшечку!
Стукіт, стукіт, стукіт! - стукається вона у хату до третього мужика. «Хто там?» — «Я — лисичка-сестричка, пустите переночувати». - « У нас і без тебе тісно». - «Я не потісню вас; сама ляжу на крамничку, хвостик під крамничку, индюшечку під грубку». Її пустили. Ось вона лягла на крамничку, хвостик під крамничку, индюшечку під грубку. Рано ранком лисичка підхопилася, схопила индюшечку, ощипала її, з'їла й говорить: «Де ж моя индюшечка? Я за неї не поберу й незвісточку!» Мужик — робити нема чого — віддав їй за индюшечку незвісточку; лисичка посадила її у мішок, іде й співає:
Та йшла лисичка-сестричка по доріжці,
Несла скалочку;
За скалочку — гусочку,
За гусочку — индюшечку,
За индюшечку — незвісточку!
Стукіт, стукіт, стукіт! - стукається вона у хату до четвертого мужика. «Хто там?» — «Я — лисичка-сестричка, пустите переночувати». - « У нас і без тебе тісно». - «Я не потісню вас; сама ляжу на крамничку, хвостик під крамничку, а мішок під грубку». Її пустили. Вона лягла на крамничку, хвостик під крамничку, а мішок під грубку. Мужик потихеньку випустив з мішка незвісточку, а впихав туди собаку. Ось зранку лисичка-сестричка зібралася у дорогу, побрала мішок, іде й говорить: «Незвісточка, співай пісні!», а собака як заричить. Лисичка злякалася, як шваркне мішок із собакою так бігти.
Ось біжить лисичка й бачить: на воротах сидить Півень. Вона йому й говорить: «Півень, Півень! Злізь сюди, я тебе висповідаю: у тебе сімдесят дружин, ти зазавжди грешон». Півень зліз; вона хвать його й з'їла.